yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Аудит->Содержание->2.2. Оцінювання ризику при контролі

Основи аудіту

2.2. Оцінювання ризику при контролі

     Положення Національного нормативу аудиту вимагають від аудитора оцінювання ризику невідповідності внутрішнього контролю в два етапи: попереднє й остаточне оцінювання ризику невідповідності внутрішнього контролю.

Система внутрішнього контролю – це сукупність правил та процедур контролю, запроваджених керівництвом підприємства для досягнення поставленої мети, а саме  забезпечення стабільного й ефективного функціонування підприємства.

Уся система внутрішнього контролю спрямована на реалізацію наступних задач:

1)    забезпечити послідовну та ефективну діяльність фірми;

2)    дотримуватися основної стратегії фірми;

3)    забезпечувати збереження активів;

4)    сприяти вчасному і повному відображенню операцій в обліку.

Питання про необхідність внутрішнього контролю та  про обсяг перевірки ним різних сторін діяльності підприємства розв’язується керівництвом фірми самостійно. Адміністрація малих підприємств  меншою мірою потребує внутрішнього контролю, тому що безпосередньо бере участь у поточній діяльності фірми. Але існують певні обмеження ефективності внутрішнього контролю:

-         не можна бути впевненим у відсутності корисливих намірів у керівництва;

-         керівництво часто ігнорує контроль, який само встановило;

-         розподіл контролюючої функції може бути проігнорований;

-         не дивлячись на відбір кваліфікованих кадрів, можливий вплив на них як зсередини фірми, так і зовні;

-         можливі помилки та неточності у записах, підрахунках, у результаті нерозуміння завдання, втоми або неохайності.

 

Стадії оцінювання ризику внутрішнього контролю

        На першій стадії аудитор повинен оцінити ризик невідповідності внутрішнього контролю для кожного суттєвого залишку за бухгалтерськими рахунками чи суттєвою операцією.

Проводячи попереднє оцінювання, аудитор використовує такі тести:

—  перевірка первинних документів;

— проведення опитування і спостереження щодо процедур внутрішнього контролю, стосовно яких немає змоги здійснити наскрізну перевірку;

— повторення процедур внутрішнього контролю.

Під час збирання доказів функціонування системи внутрішнього контролю аудитор ураховує спосіб їх отримання, послідовність, із котрою вони накопичувалися протягом певного періоду, та досвід особи, яка отримала такі докази.

Аудитор фіксує у робочих документах зібрані відомості про систему обліку і внутрішнього контролю, розраховує ризик невідповідності внутрішнього контролю. Якщо ризик невідповідності внутрішнього контролю оцінюється аудитором як незначний, він пояснює в документах обґрунтування своїх висновків.

 На другій стадії аудитор постійно переглядає правильність зробленого ним оцінювання ризику невідповідності внутрішнього контролю (до самого моменту завершення підготовки аудиторського висновку) і вносить відповідні корективи.

 

17