yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Філософія->Содержание->11. СВІДОМІСТЬ ТА ЇЇ СТРУКТУРА

Основи філософії

11. СВІДОМІСТЬ ТА ЇЇ СТРУКТУРА

Поняття «свідомість»

Для конкретного розгляду проблеми необхідно визначитись в поняттях, близьких за змістом до поняття свідомості. Часто на означення здатностей людини користуються поняттями психіка, свідомість, мислення.

Психіка – це здатність живої істоти чуттєво сприймати світ і емоційно реагувати на нього.

Свідомість людини – нова якість психічної діяльності, за якої дійсність відображається у формах культури, тобто в штучних, неприродних формах, витворених людством у процесі історичного розвитку.

Свідомість людини прийнято розглядати як певний процес, потік переживань, що складається з окремих актів - сприймання, міркування, пригадування, хотіння, оцінювання та ін. Розрізняють три види актів свідомості – мислення, воління та емоційні переживання.

Мислення – один із найважливіших актів свідомості, який полягає в оперуванні абстрактними поняттями.

Проблема свідомості в історії філософії

Кожна епоха формує власне уявлення про свідомість, зміст якого значною мірою залежить від домінуючого світогляду.

Концепції свідомості, що існували в історії філософії, умовно можна поділити на два типи: індивідуалістські та колективістські.

Індивідуалістські розглядали як вихідне (абсолютне) свідомість окремого індивіда, а суспільні форми свідомості (форми культури) – мораль, релігію, мистецтво, право – як похідне, таке, що створене індивідуальною свідомістю.

Колективістські концепції, навпаки, вихідними вважали суспільні форми свідомості, наявну культуру, а індивідуальну свідомість розглядали як щось похідне.

Щодо ідеологічної орієнтації колективістська традиція тяжіла до тоталітаризму (підпорядкування особи загалу), а індивідуалістська – до лібералізму, коли загальне розуміють як суму інтересів індивідів.

Свідомість в контексті відношень людини до світу і до власного тіла

Свідоме відношення людини до світу (умовно – «технологічний вимір» свідомості) виявляється як вміння оперувати речами, або як об'єктивне знання речей. Найпростіший акт свідомості – сприймання.

Другий вимір свідомості (умовно – «соціальний») є вияв свідомості у ставленні людини до інших людей.

Свідоме відношення людини до світу, до інших людей і до самої себе – це відношення, опосередковане формами культури. Схематично свідомість можна подати як відношення:

(Я) → { знання, норми культури } → (світ, інші люди, власне тіло).

Виникнення свідомості

У виникненні та розвитку свідомості важливу роль відіграла мова.

Мова – спеціалізована, інформаційно-знакова діяльність із вираження думки, мислення, свідомості.

У контексті проблеми свідомості мова виконує дві важливі функції:

1. Є способом вияву ідеального змісту свідомості. І. Кант виділив три головні такі способи: слово (власне мовний, або інтралінгвістичний, чинник); жест (позамовний чинник, хоча мова танцю, наприклад, може бути красномовнішою від слів); інтонація (екстралінгвістичний фактор). Згідно з цією логікою свідомість може реалізовуватися (й відповідно забезпечувати процес спілкування) у трьох мовних нормах: вербальній (словесній), у формі зображення та музичній, які найчастіше переплітаються.

2. Мова є специфічним буттям, що формує свідомість.

Складний феномен свідомості передбачає природні засади – розвинутий мозок, використання знарядь праці, родовий спосіб життя і, нарешті, мову. Без жодного з них свідомість не відбулась би.

Найістотнішим у визначенні свідомості є те, що вона є відношенням людини до світу, опосередкованим формами культури. Свідомість – це сприйняття світу людиною у формах культури (поняттях, ідеях, категоріях, нормах культури).

Ознаки (властивості) свідомості та її структура

Основними ознаками (властивостями) свідомості є:

Ідеальність – найзагальніша форма існування свідомості як суб'єктивної реальності.

Опосередкованість мовою. Як ідеальна, свідомість існує тільки в матеріальній формі свого вираження – мові.

Інтенціональність (лат. intento – прагнення). Свідомість зажди є усвідомленням чогось. Вона спрямована на певну предметність.

Виокремлюють два невіддільні типи інтенції свідомості: первинну – спрямовану на світ явищ, і вторинну – спрямовану на духовний, божественний світ.

Здатність творити і відтворювати ідеї.

Структура свідомості має два вияви: компонентний (змістовний) і рівневий.

Компонентний. Охоплює складові, необхідні для діяльності людини: а) знання або когнітивну сферу свідомості (відчуття, сприймання, уявлення, поняття, судження тощо); б) цінності, потреби, інтереси, емоційні стани, що обґрунтовують і стимулюють активність, або мотиваційна сфера свідомості; в) програми (проекти, плани, цілі) або нормативно-проективна сфера свідомості.

Рівнева структура свідомості. У рівневій структурі свідомості З. Фрейд виокремлює такі елементи: а) несвідоме або «Воно»; б) свідоме або «Я»; в) несвідоме або «Над - Я».

Свідомість набуває своєї завершеності та цілісності через самосвідомість, яку розглядають у двох аспектах:

- як усвідомлення людиною самої себе, свого становища у світі, своїх інтересів і перспектив, тобто власного «Я»;

- як спрямованість свідомості на саму себе або усвідомлення кожного акту свідомості. Ці підходи до розуміння самосвідомості є взаємодоповнюючими.

Самосвідомість – здатність людини поглянути на себе збоку, тобто дистанціюватися від себе, побачити себе очима інших.

Самосвідомість виконує такі функції: самопізнання; самоспостереження і самоаналіз; самооцінки; саморегуляції.

Філософія виокремлює такі основні типи відношення свідомості до світу: а) пізнання; б) практика, ціннісне ставлення до світу.

 

12