yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Філософія->Содержание->1. СУТНІСТЬ ФІЛОСОФІЇ ТА ЇЇ РОЛЬ У СУСПІЛЬСТВІ

Основи філософії

1. СУТНІСТЬ ФІЛОСОФІЇ ТА ЇЇ РОЛЬ У СУСПІЛЬСТВІ

Термін «філософія» має давньогрецьке коріння. Він походить від двох грецьких слів : «філео» - любов і «софія» - мудрість і означає любов до глибоких теоретичних міркувань, а в дослівному перекладі – «любов до мудрості». Українські філософи XVIII – XIX століть, і передусім Г. Сковорода, позначали філософію словом «любомудріє». Вперше термін «філософія» з'явився у вжитку давньогрецького мислителя Піфагора (570-497 р. до н.е.). Він вважав, що мудрість притаманна лише богам, а люди здатні тільки до неї прагнути, поважати, любити її. А як назву специфічної галузі знань його вперше вжив давньогрецький філософ Платон (429 – 347 р. до н.е. ). Спочатку  філософія охоплювала увесь комплекс людських знань про світ, оскільки ці знання на той час не мали дисциплінарної диференціації. Знання були синкретичними, тобто єдиними.

Філософія як універсальний спосіб самоусвідомлення людиною самої себе, сутності світу і свого призначення в ньому започатковується у VII – VI ст. до н. е. у Давній Індії, Китаї, досягнувши своєї класичної форми у Давній Греції.

Питання, що вивчає філософія, є одним з найпроблематичніших для неї, оскільки проблематика її історично змінювалась. У різні епохи домінували то вчення про буття, то вчення про пізнання, то політичні чи етичні проблеми. В Європі до XII ст. філософія охоплювала все знання про світ , тобто зародки всіх наук. Предмет філософії пройшов свою еволюцію. Тому при визначенні предмета філософії слід брати до уваги загальну тенденцію, що пронизує конкретні її формоутворення. Філософію можна трактувати як осягнення розумом всезагального.

Найбільш загальні засади сущого ( буття – небуття, простір – час, причинність, сенс людського існування, істина, добро тощо), з яких «конструюється» світ, і є предметом філософії. При цьому філософія намагається звести всі ці різноманітні загальності до одного принципу – Бога, матерії тощо. Філософія намагається пізнати і пояснити світ. А оскільки система ідей є не що інше, як теорія , то  філософію можна вважати теоретичним світоглядом.

Філософський світогляд заснований на розумі. Предметом філософських досліджень стають найбільш загальні проблеми: що таке світ, чи існує Бог, чи вічна душа, що таке добро і зло тощо.

Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного та духовного начал. Завдяки своїй свідомості людина організовує своє життя. Існують певні форми , в яких твориться, зберігається і передається духовність – мистецтво, мораль, релігія, філософія. Це поєднання в певній особі, в суспільстві формує світогляд.

Світогляд система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу.

Центральна проблема світогляду – відношення людини до світу. Існує три типи виявів відношення людини до світу: пізнавальний; оцінювальний; практичний.

Функції світогляду:

-          функція тлумачення, розуміння світу;

-          оцінювальна (аксіологічна) функція;

-          праксеологічна функція.

Виділяються три історичні типи світогляду: міфологічний світогляд; релігійний світогляд; філософський світогляд.

Трактування відношення людини і світу є джерелом основних філософських проблем та філософських дисциплін. До найпоширеніших належать проблеми, що таке світ, буття, що насправді існує, а що не існує. Вченням про буття займається онтологія.

Онтологія вчення про першооснови буття.

Вона виділяє різні сфери буття – неживу і живу природу, соціальний світ, сферу ідеальних предметів тощо. Онтологія охоплює вчення про категорії.

Філософська антропологія – вчення про природу та сутність людини.

Гносеологія теорія пізнання, одна з головних філософських дисциплін, яка досліджує закономірності процесу пізнання.

Оціночне відношення людини до світу є предметом вивчення аксіології – філософської дисципліни, яка досліджує закономірності побудови сфери цінностей.

Практичне відношення людини до світу є предметом теорії практики, або праксеології, дисципліни, яка ще остаточно не сформувалась. У межах практичного відношення виділяють філософію техніки – дисципліну, яка привертає дедалі більше уваги. Закономірності розвитку філософських ідей, чинники, які зумовлюють його, з'ясовує історія філософії.

Метод – сукупність правил дії (наприклад, набір і послідовність певних операцій), спосіб, знаряддя, які сприяють розв'язанню теоретичних чи практичних проблем.

Діалектика – метод, згідно з яким будь-яке явище перебуває у процесі зміни, розвитку, в основі якого – взаємодія (боротьба) протилежностей.

Феноменологічний метод. Формування понять, якими оперує філософія.

Трансцендентальний метод. Суть його полягає в тому, що визначення сущого дається через розкриття суб'єктивних умов (засад) його конституювання (формоутворення).

Герменевтика. Проникнення в смисл деяких феноменів на основі з'ясування їх місця та функції в культурі, тобто в контексті культури.

Функції філософії:

-          світоглядна – системне, абстрактно-теоретичне, пояснення світу;

-          загально методологічна – формування загальних принципів і норм одержання знань, її координації та інтеграції;

-          пізнавальна (гносеологічна) – пояснення найбільш загальних принципів буття та вихідних основ нашого мислення;

-          прогностична – розкриває загальні тенденції розвитку людини і світу;

-          критична – принцип «піддай усе сумніву», виконуючи анти догматичну роль у розвитку знань;

-          аксіологічна – дослідження об'єкта з точки зору різноманітних цінностей;

-          соціальна – завдяки якій соціальне буття не лише одержує необхідну інтерпретацію, а й може зазнати змін;

-          гуманістична – шляхом утвердження позитивного сенсу і мети життя, формування гуманістичних цінностей та ідеалів виконує роль інтелектуальної терапії ;

-          освітня – пов'язана з впливом філософії на свідомість людей.

 

2