yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Філософія->Содержание->2. АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ КОСМОЦЕНТРИЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ

Основи філософії

2. АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ КОСМОЦЕНТРИЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ

Давньоіндійська філософія

Історія індійської культури сягає глибини віків. Активну участь у її творенні брали арії – кочові племена. Давньоіндійське суспільство було кастовим, світоглядом його була міфологія, викладена у Ведах – збірниках гімнів. Веди освячували кастовий лад і проголошували панування касти жерців (брахманів) над всіма іншими кастами, в т. ч. військовою аристократією – кшатріями. Звідси назва ведійської міфології – брахманізм.

Серед багатьох шкіл індійської філософії чітко окреслюються два їх типи: ортодоксальні, класичні (даршан) і неортодоксальні, некласичні (настіка). Ортодоксальні визнають безумовний авторитет Вед. Неортодоксальні, хоч і запозичують з Вед деякі ідеї, не визнають їх святості.

Ортодоксальні, класичні (дершан) філософські школи. До них належать веданта, міманси, вайшешика, санкх'я і йога. Основою світу вони проголошують Брахмана, Бога, духовну субстанцію. Спочатку брахман поставав як особа Бога, згодом він трансформувався в духовну субстанцію, основу всього сущого. Існує декілька сходин, які ведуть до осягнення брахмана. Вищою з них є медитація. Завдяки злиттю з космічним брахманом атман людини долає безкінечність перевтілень – сансару, яка породжена кармою – відплатою за попереднє життя. Такою постає загальна конструкція світу і місця людини у ньому у веданті і мімансі, які найбільше наближені до Вед.

Вайшешика визнає дев'ять субстанцій – землю, воду, світло, повітря, ефір, час, простір, душу і розум.

Санкх'я  вважає основою світу матерію (пракриті) і атман – принцип індивідуальності й духовності. Ньяя приділяла увагу теорії пізнання і логіці, розробила вчення про силогізми. Йога сформулювала сукупність правил (методологію) регулювання фізіологічних і психічних процесів людини.

Неортодоксальні, некласичні (настіка) філософські школи. До них належать буддизм, джайнізм і чарвака – локаята. Буддизм – світова релігія, морально-етичне вчення зі значними філософськими вкрапленнями. Вважає, що життя – це страждання. Джайнізм виник водночас з буддизмом, має спільні з ним мотиви. Вважає, що перервати карму (долю, прокляття) сансари можна аскетичним життям.

Чарвака – локаята – єдина матеріалістична школа Давньої Індії. Основою світу вважає п'ять елементів – воду, вогонь, повітря, землю і (іноді) ефір. Заперечує ведійське вчення про карму і сансару, існування Бога і душі.

Давня китайська філософія

Виникнення і розвиток давньокитайської філософії припадає на VIII ст. до н. е.

Конфуціанство – філософське вчення, яке проголошує верховенство добра у світі, захищає непорушність установлених небом суспільних норм.

Основою конфуціанської моральної концепції є вчення про жень – людинолюбство. Вчення про жень – це варіант нової моралі, яка підривала основу патріархально-родових звичаїв.

Даосизм – філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані загальному божественному законові дао.

Даосизм порушує проблему справжнього, відмінного від видимого буття, поділяє світ на невидиме дао і видимий, створений ним світ речей. Дао – нематеріальна субстанція, позбавлена тілесності.

Філософія Давньої Греції

Давньоіндійська філософія виникла в VI ст. до н. е.

Поділяється на три етапи:

1. VI V ст. до н. е. Філософія зосереджувалася на пошуках першооснови сущого, загального.

2. IV III ст. до н. е. Поворот мислителів від зовнішнього світу до людини, домінування політичної, етичної та гносеологічної проблематики.

3. III ст. до н. е. – V ст. н. е. Замикання особи (одиничного) на себе, домінування етико-релігійної проблематики.

Натурфілософія – сукупність філософських спроб тлумачити природу через переживання людиною природи або за допомогою основних знань природничих наук.

Це перша історична форма філософії. Охоплювала всі знання про світ.

Першим мислителем вважають Фалеса. Він стверджував, що основою усього сущого є вода.

Анаксімандр вважав основою світу апейрон – безкінечне і Анаксімен, який стверджував, що це повітря.

Піфагор та його послідовники вбачали основу світу в числах, в кількісних пропорціях. Виникає піфагореїзм.

Піфагореїзм – напрям у давньогрецькій філософії, який абсолютизував та обожнював поняття числа і проголошував його першоосновою світу та сутності речей.

Вони порушили проблему квантифікації (кількісного вираження) сущого (зведення всього сущого до величин, які можна вимірювати).

Дальший розвиток натурфілософії пов'язаний з Гераклітом та елеатами (назва школи походить від м. Елей) Парменідом та Зеноном, які намагались розв'язати проблему тотожності і відмінності сущого, а також руху і спокою.

Дальший розвиток філософії полягав у запровадженні принципу дискретності, перервності як засобу побудови світу. У цьому напрямі рухалася думка Емпедокла, Анаксагора і атомістів Левкіппа і Демокріта.

Класичний період давньогрецької філософії.

Поворот інтересів мислителів від космосу, світу до людини.

Антропоцентризм – філософський принцип, згідно з яким людина вважається центром Всесвіту, найвищою метою всього, що відбувається у світі.

Людина як проблема філософії вперше була усвідомлена софістами (з давньогрецької – «мудреці»). Вони усвідомили протилежність людини і світу, суб'єктивного і об'єктивного. Відмовилися від побудови натурфілософських систем, головну увагу приділяли аналізу пізнавальних та оцінювальних спроможностей людини.

Мислителем Протагором людину було проголошено «мірилом усіх речей».

Проти софістів виступали: Сократ, Платон, Арістотель. У соціальному вченні вони стверджували значущість соціальних інститутів, а в загально філософському – намагалися відновити загально значущість ідей добра, прекрасного, істини, подолати релятивізм і суб'єктивізм софістів.

Заслугою Сократа, Платона і Арістотеля перед філософією є те, що вони відкрили і почали досліджувати теоретичне мислення – сферу всезагальних ідей.

Філософія епохи еллінізму.

Провідними філософськими течіями цього періоду, які розглядали етичну проблематику, були стоїцизм, епікурейство, скептицизм.

Стоїцизм – напрям давньогрецької філософії епохи еллінізму, який, зосереджуючись на етичних проблемах, проповідував незворушність, відстороненість від бід і радощів життя.

Засновником стоїцизму був Зенон.

Епікур відродив атомістичне вчення Демокріта. Філософія Епікура – епікурейство.

Скептицизм – філософські погляди, які сповідують сумнів у можливості осягнення істини, здійснення ідеалів.

Представники: Піррон та Секст-Емпірик. Систематизували аргументи проти пізнаванності світу, висунувши на основі цього вимогу «утримуватись від суджень». Пропонували атараксію – стан незворушності й не затьмареності душі.

Неоплатонізм – напрям античної філософії, який систематизував учення Платона, поєднавши їх з ідеями Арістотеля щодо єдиного абсолюту та ієрархічної будови буття.

Неоплатоніки спробували вибудувати щось на зразок інтелектуальної релігії.

Представники: Плотін, Порфирій, Прокл.

 

3