yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Філософія->Содержание->4. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ(XVII – XVIII ст.)

Основи філософії

4. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ(XVII – XVIII ст.)

Наукова революція XVI XVII ст. та її вплив на розвиток філософії

Особливості наукової революції:

1. Відмежування наукового знання від релігії та філософських вчень минулого.

2. Піднесення досвіду до рангу експерименту.

3. Проголошення математики мовою науки.

4. Виокремлення проблеми методу в самостійну сферу знання, що свідчить про зрілість науки.

Метафізика умоглядне вчення про найзагальніші види буття – світ, Бога й душу.

Основним поняттям метафізики XVII ст. є субстанція. Субстанція – те, що існує само із себе, тобто абсолютне (нестворене і незнищуване), само детерміноване (незалежне ні від чого). Вона визначає все суще, лежить в основі всього сущого, породжує його.

Основні протилежні напрями у філософії Нового часу.

Емпіризм – філософський напрям, який основою пізнання вважає чуттєвий досвід (емпірію).

Представники цього методу вважали, що відчуття, чуттєвий досвід відіграють вирішальну роль у пізнанні, що вони є джерелом наукових ідей.

Раціоналізм – філософський напрям, який визнає центральну роль в пізнанні розуму, мислення.

Його прихильники стверджували, що всезагальний характер ідей можна вивести лише з розуму (з логіки мислення, його категоріальної структури).

У філософії Нового часу було протистояння матеріалізму та ідеалізму.

Матеріалісти вважали субстанцією матерію, природу, ідеалісти – Бога, душу.

В цей час утворилися світоглядні форми – деїзм, дуалізм, пантеїзм.

Деїзм стверджував, що Бог створив світ, дав йому перший поштовх і далі не втручається в його справи. Деїсти визнавали замість природи, вважали її мовби другою субстанцією. Дуалізм виходив з визнання співіснування двох субстанцій – духовної та матеріальної. В пантеїзмі ці дві субстанції виступали як щось єдине, світ поставав водночас природою і Богом.

Натуралізм – філософський напрям, який вважає природу універсальним принципом усього сущого.

Натуралізм прагне звести суб'єкт (людину) до об'єкта (природи), пояснити людину законами і категоріями, які створені для пояснення природи (натури).

Форми натуралізму:

механістичний – намагався пояснити всі явища природи, в тому числі людину, на основі законів механіки;

фізикалізм, біологізм, кібернетизм – спроба звести свідомість людини до кібернетичної машини.

Суб'єктивізм – філософський напрям, який пояснює все суще через наявність свідомості суб'єкта.

Намагається вивести об'єкт із суб'єкта, пояснити об'єкт через суб'єкт. У філософії Нового часу зародилась індивідуалістична і суспільна (тотальна) теорія суб'єкта. Стрижневою її проблемою є відповідь на питання, хто реально здійснює процес пізнання - окрема людина чи суспільство.

Емпіризм. Англійська філософія XVII XVIII ст.

Емпіризм і раціоналізм є основними протилежними тенденціями у філософії XVII ст. Засновником емпіричної традиції є Ф. Бекон. Йому належить відомий вислів «Знання – це сила». Головні свої зусилля Бекон спрямовував на пошук методу наукового пізнання. Цій проблемі присвячена його основна праця «Новий Органон». Він запропонував метод індукції – це хід думки від одиничного до загального (поняття, аксіоми). Бекон вірив, що чуттєвий досвід є джерелом загальних ідей.

Ідеї Ф. Бекона систематизував Т. Гоббс. Він посилив роль дедуктивного методу в пізнанні. Його споріднює з емпіриками номіналізм щодо розуміння природи загальних понять.

Номіналізм – філософський напрям, який визнавав реальне існування поодиноких речей, вважаючи загальні поняття лише породженими людським мисленням іменами, знаками, назвами.

Світогляд Гоббса є суто механістичний. Основні властивості тіл він зводив до протяжності, форми, тобто до так званих об'єктивних якостей, які підлягають кількісному виміру.

Систематичності й цілісності емпіризм набув у працях видатного мислителя, філософа Дж. Локка. Він зосередився на дослідженні можливостей розуму, зробивши поворот від об'єкта (природи) до суб'єкта. Основна його праця називається «Дослідження людського розуміння». Локк є сенсуалістом.

Сенсуалізм – напрям у філософії (теорії пізнання), який визнає відчуття єдиним джерелом знань.

Дж. Берклі поставив собі за мету спростувати поняття тілесної субстанції (матерії), яка, на його думку, лежить в основі деїстичних та атеїстичних концепцій. Він стверджував, що не тільки вторинні, а й первинні якості є не що інше, як відчуття. А відчуття існують у свідомості. (Реально, отже, існують тільки я, душа (мисляча субстанція) і відчуття в мені.) Бути, існувати означає, за Берклі, бути сприйнятим.

Д. Юм заперечує об'єктивне існування речей. У свідомості наявне сприймання двох типів – чуттєві враження та ідеї, якими оперує мислення. Мислення постає як послаблений ступінь чуттєвості. Він заперечує не тільки матеріальну, а й духовну субстанції. Юм намагався в межах суб'єктивних відчуттів упорядкувати в просторово – часових координатах і в причинному зв'язку суб'єктивний світ.

Раціоналізм був новим типом філософії. Він намагався обґрунтувати нову науку. Засновником раціоналістичної течії є французький мислитель Декарт. Він заклав засади раціоналізму як універсального світогляду. Декарт вважав, що філософія повинна служити цілям практики. Він замислив розбудувати струнку систему наук, яка б за аналогією з деревом мала: корінням - метафізику, стовбуром - фізику, а гіллям – всі інші науки. Знаряддям розбудови повинен бути новий метод. Саме пошук методу наукового пізнання Декарт вважав одним з найважливіших завдань філософії. Декарт відкрив сферу свідомості як мисленну діяльність «Я», суб'єкта. Свідомість він мислить як сукупність актів (дій) – сприймання, судження, бажання та ін. Перший його висновок: «Я мислю, отже, я існую». Він заклав засади механістичного світогляду. У межах такого світогляду світ поставав одноманітним, простим і зводимим до чисел.

Свій варіант раціоналістичної філософії створив Бенедикт Спіноза (1632 – 1677), який досліджував переважно етичні проблеми. Основна його праця – «Етика», яка складається з дефініцій, аксіом, теорем, доведень. Математичну раціональність Спіноза визначав принципом побудови всього сущого. Визнавав одну субстанцію – Бога.

Німецький мислитель Г.-В. Лейбніц зробив спробу синтезу арістотелізму та філософії Декарта. Він вважав, що поведінка душі і тіла подібна до двох маятників, що коливаються гармонійно без взаємодії. Ця концепція отримала назву наперед установленої гармонії. Лейбніц визнавав множинність субстанцій (плюралізм). У сфері пізнання він розрізняє «істини розуму» та «істини фактів». Під «істинами розуму» він розумів сферу логіко-математичного знання, яке вибудовується за законом заборони протиріччя в мисленні й істинність якого не потребує звернення до чуттєвих фактів. «Істини фактів» – це емпіричні випадкові істини, протилежне їм можна мислити. Ці істини носять вірогідний характер.

Філософія Просвітництва

Просвітництво постало як ідейний рух XVIII ст., що охопив країни Західної Європи. Його основу становила віра в розум як джерело знання і як засаду побудови щасливого життя (окремої людини та суспільства), віра в науку, в соціальний прогрес, критика релігії та марновірства, віротерпимість аж до атеїзму, визнання природних прав людини. Як ідеологія, Просвітництво виражало інтереси молодої буржуазії. Просвітництво за своєю суттю оптимістичне, пройняте вірою в щасливе майбутнє людства.

Найбільшого розвитку воно набуло у Франції. Ідейним рупором і духовним центром Просвітництва стала знаменита Енциклопедія, яку з 1751 по 1772 рік видавали французькі просвітителі, спочатку Жан Даламбер (1717 – 1783), а відтак Дені Дідро (1713 – 1784).

Найвідоміші французькі просвітники – філософи-деїсти Франсуа Вольтер (1694 – 1778), Етьєн Кондільяк (1714 – 1780), Шарль-Луї Монтеск'є (1689 – 1755), Жан-Жак Руссо (1712 – 1778) і представники матеріалізму Дені Дідро, Жюльєн Ламетрі (1709 – 1751) та ін. В Англії ідеї Просвітництва проповідували Антоні Шефтсбері (1671 – 1713), Джон Коллінз (1676 – 1729) та ін. У Німеччині представниками Просвітництва були Християн Вольф (1679 – 1759), Александр Баумгартен (1714 – 1762), Готгольд Лессінг (1729 – 1781) та ін.

Просвітники піднесли розум до вищого ідеалу епохи. У їх поглядах панував механістичний світогляд, заснований на фізиці Ньютона і механіці Декарта.

Аристократія, яка в боротьбі з Просвітництвом спочатку опиралась тільки на релігію, пізніше витворила свою світську ідеологію. Нею став романтизм.

Романтизм філософська течія, представники якої розглядали природу як художній витвір духу, проповідували культ генія, відводили провідну роль у пізнанні мистецтву, інтуїції.

Романтики-Фрідріх Шлегель (1772 – 1829), Новаліс (1772 – 1801), пізній Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг (1775 – 1854).

Романтизм постав як анти просвітництво. Романтики виходили з віри та релігії, рухалися від цілого (душі народу) до людини, апелювали до історії і культури, були носіями консервативних ідей.

 

5