yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Філософія->Содержание->8. ФІЛОСОФСЬКЕ ВЧЕННЯ ПРО БУТТЯ (ОНТОЛОГІЯ)

Основи філософії

8. ФІЛОСОФСЬКЕ ВЧЕННЯ ПРО БУТТЯ (ОНТОЛОГІЯ)

Проблема буття у філософії

Проблема буття – одна з перших проблем, які намагалась розв'язати філософія. Вчення про буття називається онтологією (грецькою on, ontos – суще і logos – поняття, розум). Термін вживається у філософії з XVII ст.

Проблему буття вперше порушили елеати. Парменід, який вважав буття основою світу, дійшов парадоксального висновку: що існує тільки буття, а небуття не існує, бо якщо людина думає про небуття, то воно постає як буття. Отже, буття з самого початку постало як загадка філософії.

У різних філософських системах поняття «буття» набувало різного значення і визначалось через відношення його до таких понять, як «небуття (ніщо)» і «суще». Ніщо – це заперечення буття. В сучасній філософії буття визначають через суще. Під сущим філософи розуміють «оформлене», «обмежене», «визначене» буття, все те, що можна помислити в предметній формі. Річ, людина, атом, вітер, почуття, поняття – це суще, яке може мати буття або небуття.

Існує три основні концепції буття:

-          матеріалістична, яка ототожнює буття з матеріальним сущим;

-          ідеалістична, що ототожнює буття з мисленням (ідеальним сущим);

-          некласична, що протиставляє буття як процесуальність, мінливість, незавершеність сущому як усталеному, оформленому, завершеному.

Сфери буття: матеріально-просторовий світ, живі істоти, людина і соціальний світ, свідомість (психіка), формально-логічні предмети, матеріально-змістові поняття, цінності, світ фантастичних утворень тощо. Всі вони разом утворюють світ людини як горизонт, у якому дається будь-який предмет.

Вчення про світ.

Поняття буття пов'язане з поняттям «світ», яке близьке за значенням до слів «свій», «община».

В найдавніші часи поняття «світ» означало єдність, цілісність, упорядкованість всього сущого. Джерелом цієї єдності та упорядкованості світу було життя общини.

З освоєнням природи і виникненням держави «світ» набув широкого значення – світ-космос греків, християнський (мусульманський, Піднебесна) світ, Новий і Старий світ.

Далі, з часом формується натуралістичне розуміння світу.

Перед онтологією як вченням про світ постали такі проблеми: як виник світ (підстави існування світу); яка будова світу (шари або сфери буття); який характер відношень між речами світу (категорії як найзагальніші характеристики цих відношень).

Підстави існування світу.

На питання щодо підстав існування світу (способів визначення світу) можливі такі відповіді: світ існує сам через себе, не маючи підстав поза собою; світ існує через Бога; світ існує (визначається) через буття свідомості.

До першої відповіді вдаються матеріалісти, які розуміють під світом сукупність матеріальних речей. Такий світ, на їх думку, не потребує потойбічних причин для свого існування. Матерія вічна, незнищувана, вона лише перетворюється з однієї форми на іншу.

Об'єктивний ідеалізм також зводить світ до сукупності матеріального сущого. Світ ідей як самостійне суще притаманний хіба що вченню Платона. У мислителів-ідеалістів Нового часу ідеї не становили самостійної сфери буття. Ідеалізм тлумачить світ як матеріальне суще, яке вивчає наука. Ідеалісти вважають, що світ створений Богом.

Сфери буття світу.

До традиційних проблем онтології належали поділ світу на окремі сфери та обґрунтування цього поділу.

Уже Платон протиставляв буття світу ідей та буття світу речей. Арістотель висунув концепцію «східців істот» (мінерали, рослини, тварини, людина, божество), яка вибудовується за принципом зростання довершеності.

За нового часу проблема поділу світу на окремі сфери тісно переплітається з проблемою класифікації наук.

У класичній німецькій філософії чітко окреслилися сфера природи і сфера духу.

Матеріалістична онтологія розвиває своє вчення про форми руху матерії, які є водночас і рівнями організації матерії. Концепція «форм руху» проводить ідею еволюції.

Прикладом онтології, яка утворилася на засадах нового розуміння буття і сущого, є «критична онтологія» німецького філософа Миколи Гартмана (1882 – 1950 ) – одна з найбільш відомих онтологічних концепцій XX ст.

Вихідними поняттями онтології М. Гартмана є реальне та ідеальне буття.

Категорії як структури буття

Проблема категорій в історії філософії.

Категорії загальні структури або властивості сущого – речей, процесів, живого, ідеальних предметів (всього, що утворює світ); загальні форми мислення.

На ранніх порах категоріальні схеми, згідно з якими упорядковувався світ, залежали від соціального життя людини.

Першу систему категорій запропонував Арістотель. Його категорії – це щось на зразок сучасних мовних форм – іменника, дієслова, прикметника тощо.

Середньовічна філософія проблему категорій (як загальних ідей) розглядала як одну з тем дискусії між номіналістами і реалістами. Номіналісти вважали категорії іменами (назвами), яким нічого не відповідає в дійсності. А реалісти стверджували, що категорії як загальне існують і в речах і в думках.

Раціоналізм Нового часу, продовжуючи традицію реалістів, вважали категоріями форми мислення ( вроджені ідеї, схильності розуму ), яким за установленим Богом порядком відповідають форми буття.

Емпірики, які схилялись до номіналізму, дійшли висновку, що категорії як щось загальне не дані в досвіді.

І. Кант розумів під категоріями апріорні форми споглядання та розсудку.

Г.-В.-Ф. Гегель вважав категорії найбільш загальними поняттями, «щаблями» розвитку абсолютної ідеї.

Марксизм прийняв тезу про тотожність форм мислення (суб'єктивної діалектики) і форм буття (об'єктивної діалектики).

У сучасній філософії проблема категорій зазнала радикальної трансформації. Неопозитивізм фактично ігнорує проблему категорій.

Екзистенціалісти аналізують екзистенцію, буття, яке не є предметом, сущим. Екзистенція позбавлена категоріальних визначень, за винятком часовості.

Постмодерністські течії зводять категорії до ідеологічних схем.

У XX ст. нові онтологічні концепції поділили буття на різні сфери – неживу, живу природу, сферу духу, ідеальних предметів і піддали аналізу категоріальні структури цих сфер.

Основні категорії онтології.

Субстанція. Категорія субстанції була провідною в онтології Нового часу. В загальних рисах субстанцію мислили як основу світу, абсолютне буття, яке існує безвідносно.

Значення поняття «субстанція»:

-          незмінна основа мінливих явищ;

-          субстрат як носій певних властивостей, те, що з'ясує властивості в щось єдине.

Простір і час. Це основні форми (властивості, характеристики) матеріального світу, матеріального сущого. Вони відмежовують матеріальні речі від ідеального буття (буття Бога, чисел, цінностей).

Поняття «простір» охоплює дві фундаментальні риси матеріального сущого – його протяжність і місце серед інших сущих.

Час також відображає дві фундаментальні риси процесів, які відбуваються з матеріальними тілами, а саме тривалість і черговість подій.

Простір і час взаємодоповнюють одне одного. Простір – єдина категорія, через яку можна визначити час. Розрізняють дві основні концепції простору і часу – субстанційну і реляційну. У розумінні простору і часу співіснують дві традиції – натуралістична і культурологічна.

Причинність. Це певний тип відношення між речами.

Вчення про причинність іноді називають детермінізмом.

Поведінка живих істот краще описується цільовою детермінацією.

Сфера соціального буття ґрунтується на детермінації, основою яких є мотиви. У сфері фігур і чисел детермінація виступає як функціональна залежність.

 

9