yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Фізиологія та анатомія->Содержание->Система негайної адаптаційної відповіді організму на дію стресового фактора за Орбелі-Кенноном.

Основи системної фізиології

Система негайної адаптаційної відповіді організму на дію стресового фактора за Орбелі-Кенноном.

Ідея інтегрованої неспецифічної адаптивної відповіді організму на небезпеку отримала блискучий розвиток на сторінках робіт У.Кеннона, в яких автор обгрунтував роль автономної нервової системи і, особливо, її симпатичного відділу та катехоламінів, а значить, і мозкової речовини наднирників, у мобілізації організму при емоціях. За Кенноном, основу швидкої адаптації в небезпечних ситуаціях складає екстренна секреція адреналіну. Відбувається генералізована активація симпатичного відділу вегетативної нервової системи і вивільнення мозковою речовиною наднирників катехоламінів під дією симпатичного нервового сигналу. Це сприяє підвищенню потужності функціонування організму в екстремальних умовах.

Біологічний зміст активної адаптації, яка спряжена з розвитком специфічних і неспецифічних реакцій, полягає в становленні та підтриманні гомеостазу, який дозволяє існувати в зміненому зовнішньому середовищі (нагадаємо, що гомеостазом називають динамічну сталість складу внутрішнього середовища та показників діяльності різних систем організму, що забезпечується певними регуляторними механізмами). Як тільки зовнішнє середовище змінюється, або змінюються якісь істотні його компоненти, організм вимушений змінювати і деякі константи своїх функцій. Гомеостаз у певній мірі перебудовується на новий рівень, більш адекватний для конкретних умов, що і служить основою адаптації.

Можна уявити собі адаптацію як довгий ланцюг реакцій різних систем, із яких одні повинні видозмінювати свою діяльність, а інші регулювати ці видозміни. Так як основою основ життя є обмін речовин - метаболізм, нерозривно зв’язаний з енергетичними процесами, адаптація повинна реалізовуватися через стаціонарне пристосування зміни метаболізму та підтримання такого рівня, який відповідає і найбільш адекватний новим зміненим умовам. Метаболізм може і повинен адаптуватися до змінених умов існування, але процес цей відносно інертний. Стійкій, направленій зміні метаболізму передують зміни в системах організму, які мають посередницьке, «службове» значення. До них належать кровообіг та дихання. Ці функції першими включаються в реакції, що викликаються дією стресових факторів. Слід виділити рухову систему, яка, з одного боку, базується на метаболізмі, з іншого - керує метаболізмом в інтересах адаптації. Зміни рухової активності служать істотною ланкою адаптації.  

Особлива роль в адаптивному процесі належить нервовій системі, залозам внутрішньої секреції з їх гормонами. Зміна діяльності цих систем є першою реакцією на будь-яке сильне подразнення. Саме ці зміни запобігають стаціонарним зсувам метаболічного гомеостазу. Таким чином, на початкових стадіях дія на організм змінених умов викликає інтенсифікацію діяльності всіх систем органів. Цей механізм забезпечує на перших етапах існування організму в нових умовах, але він енергетично невигідний, неекономний і лише створює умови для іншого, більш стійкого та надійного тканинного механізму тривалої адаптації. Він зводиться до раціональної для даних умов перебудови службових систем, які, функціонуючи в нових умовах, поступово повертаються до нормального вихідного рівня діяльності.     

При сильних зовнішніх впливах на організм (раптова атака ворога, наприклад) збудження охоплює симпатичну нервову систему. Так як симпатична система є універсальною та інервує широке коло органів організму, під впливом її імпульсів та медіаторів - хімічних речовин, що виділяються симпатичними нервовими закінченнями, відбувається перебудова організму, яка направлена на забезпечення реакції втечі або нападання на ворога (за Кенноном fight or flight). Зміни в організмі за даних умов доцільні: підвищується вміст глюкози в крові (необхідний енергетичний матеріал для посиленої роботи м’язів); підвищується кров’яний тиск, при цьому відбувається перерозподіл крові, більша її маса надходить у м’язи, судини ж шкіри, внутрішніх органів звужуються. Додатковий об’єм крові викидується в циркуляторне річище із селезінки. Серце працює посилено з більшою частотою, цьому допомагає покращення кровопостачання міокарда. Зростає частота дихання, розширюється просвіт бронхіол. Зовнішній вигляд такої тварини, готової до бою, характерний: розширені зіниці, шерсть піднята. 

Терміновий етап адаптаційної реакції виникає безпосередньо після початку дії подразника, а отже, може реалізуватися тільки на основі готових, раніше сформованих фізіологічних механізмів. Таким проявом термінової адаптації є втеча тварини у відповідь на біль, збільшення теплопродукції у відповідь на холод, збільшення тепловіддачі у відповідь на тепло, зростання легеневої вентиляції і хвилинного об’єму у відповідь на нестачу О2 і т.д.

Негайний етап адаптації («аварійний») розвивається на самому початку дії як фізіологічного, так і патогенного фактора або змінених умов середовища. При цьому реагують вісцеральні службові системи допоміжного значення: кровообіг, дихання. Цими реакціями керує ЦНС із широким використанням гормональних факторів, а саме гормонів мозкової речовини наднирників (катехоламінів), що, в свою чергу, супроводжується підвищеним тонусом симпатичної нервової системи. Наслідком цієї активації симпато-адреналової системи і є такі зміни вегетативних функцій, які мають катаболічний характер і забезпечують організм необхідною енергією, як би в передбаченні в майбутньому збільшення витрат. Ці попереджувальні міри є яскравою ілюстрацією «випереджуючого» збудження. В цю стадію підвищена активність допоміжних систем протікає некоординовано, з елементами хаотичності. Реакції генералізовані та неекономні і часто перевищують необхідний для даних умов рівень. Число змінених показників у діяльності різних систем невиправдано велике. Керування функціями з боку ЦНС і гуморальних факторів недостатньо синхронізовано і весь етап у цілому носить як би пошуковий характер і уявляється як спроба адаптуватися до нового фактора або до нових умов, головним чином, за рахунок органних, системних допоміжних механізмів. Тканинні процеси і, тим більше, молекулярні процеси в клітинах і мембранах організму в цей час направлено не змінюються, так як для їх стаціонарної перебудови необхідний більш значний час. Негайний етап адаптаційної відповіді організму на дію стресового фактора в основному протікає на фоні підвищеної емоційності (частіше негативної модальності). Відповідно, в механізмі протікання цього етапу також включаються всі елементи ЦНС, які забезпечують саме емоційні зсуви в організмі. Цей етап адаптації може бути виражений по-різному, в залежності не тільки від індивідуальних особливостей організму, але також від сили стресових факторів (чим сильніші вони, тим більше виражена реакція). Відповідно він може супроводжуватися сильно або слабо вираженим емоційним компонентом, від якого, в свою чергу, залежить мобілізація вегетативних механізмів.

 

15