ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->1.1. Історія становлення системи оподаткування

Податкова система

1.1. Історія становлення системи оподаткування

З давніх часів існував контроль за наповненням казни у будь-якій державі. Так, у Стародавньому Римі основними податками, які справлялися у натуральній формі, були поземельний податок, податки на живий інвентар, фруктові дерева, виноградники та нерухомість. При обчисленні податку на живий інвентар врахо­вувалися худоба, якою володів землевласник, а також раби. Се­ред перших грошових податків, які існували в податковій системі Риму в II ст. н. є, слід відзначити «трибут», який встановлювався для всіх вільних громадян. Причиною його введення вважається розширення товарних відносин та наявність надлишків сільсько­господарської продукції.

До прийняття християнства в Київській Русі (до IX ст.) основ­ним податком була данина, яка сплачувалася натуральній формі і мала назву «полюддя» (від словосполучення «ходіння по лю­дях»), її збирали князь та його дружина, щороку об'їжджаючи двори. Причому розмір данини не регламентувався і залежав від милості князя. За таких обставин після вбивства князя Ігоря кня­гиня Ольга запроваджує «погости» (центральні адміністративні місця для громад, де збирали данину), «уроки» та «устави» — розміри та зміст зборів. Це була перша реформа податкової сис­теми, завдяки якій вдалося впорядкувати надходження данини. Після запровадження онуком княгині Ольги — князем Володи­миром Святославовичем християнства (IX—XIII ст.) данина по­чала сплачуватися у грошовій формі (у вигляді гривні). При цьо­му селяни платили ще й натуральний оброк. Іншим видом податку тих часів було «поплужне», тобто податок з кожного плуга. Поплужне спрямовувалося на військові витрати, утриман­ня князівського двору.

У період Литовської доби (XIV—XV ст.) суттєвих змін у сис­темі податків не відбулося. Селяни повинні були сплачувати натуральний оброк, данину у натуральній формі, з'явилися відробітки на панщині та інші податки. Після 1569 року (після унії Лит­ви з Польщею) на українських землях запроваджується польська податкова система, при якій селяни («холопи»), які зобов'язані були платити своїм панам (шляхті) панщину, натуральну данину, грошові податі та відбувати трудові повинності (відробітки на панщині), які складали від трьох до шести днів на тиждень.

Після приєднання українських земель до Росії основним пода­тком стає «подимне», або подвірний податок, який сплачувався кожним селянським двором. Ним обкладалися однаковою мірою двору, де проживало, наприклад, 20 і більше душ, і двори, що складалися з двох—трьох осіб. Це викликало невдоволення насе­лення і навіть повстання. Тому за правління Петра І в Російській імперії замість подвірної системи оподаткування було введене подушне, коли обкладалися податтю не двір, а душі. Тому цей податок отримав назву «поголовщина», або подушна подать. Ставка податку в розмірі 70 копійок з людини була незмінною і справлялася впродовж 70 років. В Україні цей податок проісну­вав до 1887 року.

Після жовтневої революції 1917 року основними податками стають контрибуції на заможні верстви населення на місцевому рівні, надзвичайні податки у вигляді революційного податку (як­що зарплата або пенсія перевищували 1500—3000 рублів) та фіс­кальна монополія. У період Непу (1921—1924 рр.) податки ста­ють не тільки засобом тиску на заможні верстви суспільства, а й основним джерелом фінансування радянської системи. Замість контрибуцій та надзвичайних податків вводяться: акцизи на вина, сірники, спирт, тютюнові вироби, сіль, цукор, горілчані вироби та інші товари підвищеного попиту; промисловий податок, який сплачували підприємства всіх форм власності; прибутково-майновий податок з городян (з доходом більше 75 крб. на місяць) та єдиний сільськогосподарський податок у грошовій формі з се­лян. Проте централізація коштів і відсутність будь-якої самостій­ності позбавляли підприємства ініціативи і поступово втягували країну у фінансову кризу.

 

 

 

 

 

4