ГоловнаЗворотній зв'язок

Потерпілий від злочину в криминальному праві

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження обставин, пов’язаних з потерпілим, дало можливість сформулювати такі висновки.

1. Кримінально-правове значення має не лише потерпілий (його соціальний статус), але й певні обставини (ситуаційні, несоціальні фактори), які вплинули на виникнення та розвиток злочинної події. Такі обставини враховуються при встановленні соціальної сутності злочину, з’ясуванні характеру та ступеня суспільної небезпечності посягання, криміналізації та декриміналізації діянь, диференціації кримінальної відповідальності. За певних умов вони здатні виключити злочинність діяння, обставини на боці потерпілого дозволяють відрізнити один злочин від іншого, виступають ознаками складу окремих злочинів, сприяють встановленню інших ознак складу (наприклад, причинного зв’язку), враховуються при кваліфікації посягань та призначенні покарання за їх вчинення.

2. Обставини, пов’язані з потерпілим, – це такі ситуаційні фактори на боці потерпілого, при яких вчинюється суспільно небезпечне діяння та (чи) настають суспільно небезпечні наслідки.

3. Залежно від об’єктивного прояву обставини, пов’язані з потерпілим, поділяються на: поведінку потерпілого (1) та стан потерпілого (2). Залежно від того, з якою об’єктивною ознакою злочину вони взаємодіють, можна виділити: обставини, що взаємодіють із суспільно небезпечним діянням (1) а також обставини, що сприяють розвитку причинного зв’язку та обумовлюють настання суспільно небезпечних наслідків (2).

4. Деякі з обставин, пов’язаних з потерпілим, є обов’язковими ознаками складу окремих злочинів. У межах загального вчення про склад злочину вони розглядаються як факультативні ознаки. Обставини на боці потерпілого можуть характеризувати різні рівні суспільної небезпечності злочину. В складах, де вони відображають типову суспільну небезпечність, такі обставини виступають конститутивними ознаками. У складах, де поведінка потерпілого чи його стан відображають підвищену суспільну небезпечність, вони розглядаються як ознаки, що обтяжують відповідальність. У складах, де зазначені обставини характеризують знижену суспільну небезпечність злочину, вони належать до ознак, що сприяють пом’якшенню відповідальності. Зазначені обставини не утворюють ані самостійного елементу злочину (наприклад, як об’єкт злочину), ані узагальненої ознаки складу злочину (наприклад, як потерпілий від злочину). Вони належать до ознак об’єктивної сторони, і охоплюються поняттям обстановки вчинення злочину.

5. Деякі обставини, пов’язані з потерпілим, що впливають на характер та типовий ступінь суспільної небезпечності посягання, недостатньо враховуються при встановленні та диференціації кримінальної відповідальності. Подальше вивчення таких обставин повинно привести до збільшення та конкретизації вказівок на них у кримінально-правових нормах. Це, насамперед, стосується норм, закріплених у статтях 116, 118, 123, 124, 152, 153 КК.

6. Посягання суб’єкта на своє благо, право чи інтерес, що знаходиться під охороною закону про кримінальну відповідальність, не є злочином, а особа, що посягнула та потерпіла збиток не може розглядатися ані як суб’єкт злочину, ані як потерпілий від злочину. Згода суб’єкта, надана на посягання щодо його охоронюваних кримінальним законом цінностей, виключає злочинність вчиненого діяння лише у випадках, спеціально передбачених у диспозиції статті Особливої частини КК. Разом з тим, вважаємо необхідним сформулювати загальне правило щодо згоди на посягання як обставини, що виключає злочинність вчиненого, яке пропонуємо закріпити у Загальній частині КК, включивши до неї статтю 41-1 «Заподіяння шкоди зі згоди». Її можна викласти у такій редакції: «1. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним благам, правам чи інтересам, якщо воно вчинено з належної згоди їх володільця. 2. Згода не визнається належною, якщо вона дана недобровільно, неповнолітньою чи психічно хворою особою або пов’язана з заподіянням смерті чи тяжких тілесних ушкоджень, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством».

7. Проблему обставин, пов’язаних з потерпілим, що впливають на розвиток причинного зв’язку, слід вирішувати, виходячи з положень теорії еквівалентності (conditio sine qua non). Якщо суспільно небезпечне діяння є необхідною умовою настання суспільно небезпечного наслідку, його conditio sine qua none, то ніякі обставини, пов’язані з потерпілим, який би суттєвий вплив вони не справили на заподіяння наслідку, не здатні виключити причинний зв’язок між діянням та цим наслідком. Якщо ж діяння не є необхідною умовою настання наслідку, а такою виступає обставина, пов’язана з потерпілим, або інші об’єктивні фактори, то причинний зв’язок між вчиненим діянням та існуючою шкодою слід визнавати відсутнім [185] [376]).

 

13