ГоловнаЗворотній зв'язок

Потерпілий від злочину в криминальному праві

РОЗДІЛ 4

ПСИХІЧНЕ СТАВЛЕННЯ СУБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ ДО ПОТЕРПІЛОГО ТА ОБСТАВИН, ПОВ’ЯЗАНИХ З НИМ

4.1.   Вступні положення

Вітчизняне кримінальне право поділяє принцип суб’єктивного ставлення в провину [51, 103, 99, 92] [377]). Виходячи з нього, лише винне діяння, будучи суспільно небезпечним та передбаченим у законодавстві про кримінальну відповідальність, може розглядатися як злочин (ст. 11 КК). Вчинення саме такого діяння утворює підставу для притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Згідно зі ст. 23 КК виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. З цього можна зробити висновок, що при з’ясування вини необхідно встановлювати психічне ставлення суб’єкта лише до таких об’єктивних ознак складу злочину, як суспільно небезпечне діяння та суспільно небезпечний наслідок. У зазначеній статті не йдеться про відображення у психіці особи інших об’єктивних ознак складу злочину: предмета злочину, потерпілого від злочину, способу, місця, часу, обстановки вчинення злочину та інших. Чи випливає з цього, що вказані ознаки визначають відповідальність суб’єкта незалежно від вини? Погодитися з цим – означає стати на шлях виключено об’єктивного ставлення. Тому слід поділити позицію тих вчених, які вважають, що будь-яка об’єктивна ознака складу злочину впливає на відповідальність лише в тому випадку, коли до неї (ознаки) мало місце певне психічне ставлення з боку суб’єкта злочину.

На те, що виною повинно охоплюватися психічне ставлення не лише до діяння та його наслідків, але й до інших (так званих «окремих», «супутніх») об’єктивних ознак складу злочину, неодноразово зверталася увага в юридичній літературі [51, 99, 65, 165] [378]). Так, Г. Злобін та Б. Никифоров зазначали: «Злочин часто визначають як єдність об’єктивних і суб’єктивних елементів. У межах того, що сказано в цьому визначенні, воно, підкреслюючи необхідність для «буття» злочину тих чи інших елементів, відображає дійсне становище речей. Однак у ньому не підкреслені співвідношення елементів того та іншого роду, пряма та зворотна залежність між тими та іншими. Тому для наших цілей злочин слід визначити інакше – як єдність акту зовнішньої поведінки та психічного ставлення до цього акту і його елементів з боку діяча. Це визначення не тільки усуває неповноту наведеного вище, але і зобов’язує нас установити ставлення суб’єкта до кожного елемента, включеного у визначення злочину законодавцем» [65] [379]). В. Кудрявцев зазначав, якщо сукупність об’єктивних ознак складу злочину виразити у вигляді взаємопов’язаної сітки («дерева»), то суб’єктивні ознаки злочину утворять відповідну паралельну сітку, кожен вузол якої буде відповідати вузлові першої сітки. Це означає, що узагальнена характеристика психічного ставлення особи до своїх дій та їхніх наслідків у формі умислу або необережності по суті складається із сукупності, якщо можна так сказати, «психічних ставлень» до кожної ознаки об’єктивної сторони [99] [380]). Надаючи особливого значення цьому питанню, П. Дагель та Д. Котов пропонували внести в радянське кримінальне законодавство норму з таким змістом: «Будь-яка об’єктивна обставина злочину є умовою кримінальної відповідальності або обставиною, що обтяжує відповідальність, якщо вона охоплювалася умислом або необережністю винного» [51] [381]).

Як відомо, вина в кримінальному праві має певну структуру, яка містить інтелектуальний та вольовий елементи [165] [382]). Отже, психічне ставлення до окремої об’єктивної ознаки складу злочину, будучи частиною вини, повинне відображатися в цій структурі.

З точки зору Б. Никифорова, психічне ставлення до окремих об’єктивних ознак охоплюється лише сферою свідомості, і повинно включатися в інтелектуальний елемент вини [137] [383]). Такої ж думки В. Кудрявцев, який наполягає на тому, що вольове ставлення (бажання, допущення) до окремих ознак складу злочину визначатися не повинно, і якщо навіть допустити, що фактичне вольове ставлення в тому або іншому злочині може бути з’ясовано, то воно матиме лише кримінологічне, але не кримінально-правове значення [99] [384]).

Разом з тим, при інкримінуванні окремої об’єктивної ознаки недостатньо встановити лише наявність психічного ставлення до неї з боку суб’єкта злочину, ще необхідно виявити вид, в якому виражалося таке ставлення. Наприклад, обов’язковою умовою кваліфікації посягання за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК є з’ясування психічного ставлення до особливої жорстокості як способу вчинення вбивства. Згідно з п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. №2 таке ставлення повинно виражатися саме в усвідомленні факту заподіяння потерпілому особливих фізичних, психічних або моральних страждань або особливих психічних чи моральних страждань близьким йому особам [158] [385]).

Взагалі, психічне ставлення суб’єкта злочину до окремих об’єктивних ознак нічим не відрізняється від змісту інтелектуального елемента психічного ставлення до суспільно небезпечного діяння та суспільно небезпечних наслідків. Таке ставлення може мати вид: усвідомлення відповідної ознаки (1); усвідомлення можливості її наявності (2); не усвідомлення, при тому, однак, що винний повинен був і міг усвідомлювати цю ознаку (4) [386]).

Іноді законодавець безпосередньо вказує на вид, в якому повинно виражатися психічне ставлення до окремої об’єктивної ознаки. Для цього ним, як правило, використовується термін «завідомо». Наприклад, у ст. 198 КК, зазначається, що предметом злочину може бути лише майно, яке завідомо одержано злочинним шляхом. Завідомий – це добре відомий [137, 99, 165] [387]).Отже, при кваліфікації зазначеного злочину необхідно встановлювати, що суб’єкт злочину усвідомлював (знав), що майно, яке він придбає, отримує, зберігає чи збуває, було одержане саме злочинним шляхом.

Разом з тим, у більшості випадків, у законі не вказується на вид психічного ставлення до окремої об’єктивної ознаки. У цьому разі його слід встановлювати, виходячи з урахування органічного зв’язку між окремою об’єктивної ознакою та тими ознаками складу злочину, до яких психічне ставлення встановлено. Такими є суспільно небезпечне діяння та суспільно небезпечні наслідки. Підкреслюючи значущість цього зв’язку, Н. Кузнецова зазначає: «…Спосіб, знаряддя і засоби вчинення злочину безпосередньо пов’язані з діянням. Об’єкт, предмет, потерпілий нерозривно пов’язані зі злочинними наслідками. Звідси не може бути різного суб’єктивного ставлення до діяння та його способу, до діяння та знарядь або засобів його виконання» [103] [388]). Однак, якщо в законі такі ознаки не встановлені або ж психічне ставлення до них не визначено, то це означає, що відображення у психіці суб’єкта окремої об’єктивної ознаки може мати будь-який із зазначених вище видів.

 

 

 

14