ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->4.4.   Психічне ставлення суб’єкта злочину до обставин, пов’язаних з потерпілим, що впливають на розвиток причинного зв’язку та обумовлюють настання суспільно небезпечних наслідків

Потерпілий від злочину в криминальному праві

4.4.   Психічне ставлення суб’єкта злочину до обставин, пов’язаних з потерпілим, що впливають на розвиток причинного зв’язку та обумовлюють настання суспільно небезпечних наслідків

Як зазначалося, суспільно небезпечний наслідок може інкримінуватися лише за умови, якщо він перебував у причинному зв’язку із суспільно небезпечним діянням. Однак, якби ставлення в провину ґрунтувалося лише на об’єктивних ознаках складу злочину і завершувалося встановленням факту спричинення, то до кримінальної відповідальності можна було б притягати особу навіть за найвіддаленіші наслідки її діяння. Так, підлягав би кримінальній відповідальності за вбивство суб’єкт, який наніс потерпілому легке поранення, якщо в рану потрапила інфекція, яка викликала сепсис та призвела до смерті. Однак, вітчизняне кримінальне право послідовно проводить принцип суб’єктивного ставлення в провину, і тому при інкримінування суспільно небезпечних наслідків слід встановлювати не лише їх наявність у дійсності, але й психічне ставлення до них з боку особи, що їх заподіяла [256] [402]).

Таким ставленням охоплюється відображення у психіці особи як характеру шкоди, так і процесу її спричинення, тобто причинного зв’язку між діянням та цією шкодою [237, 256, 137] [403]). Як зазначалось, причинний зв’язок у кримінальному праві складається з найрізноманітніших умов, кожна з яких є необхідною (соndіtіо sine qua non) для настання результату, серед них можуть бути й фактори на боці потерпілого. Психічним ставленням до причинного зв’язку охоплюється відображення кожної з цих умов, кожної з обставин, пов’язаних з потерпілим, що вплинула на розвиток причинного відношення. З’ясування психічного ставлення до цих обставин дає можливість виявити не тільки наявність чи відсутність вини, але й чітко встановити її вид.

Так, якщо суб’єкт усвідомлював обставину на боці потерпілого, передбачав, що його діяння підштовхне продукуючі властивості цієї обставини, рух яких призведе до настання суспільно небезпечного наслідку, і при цьому бажав (чи не бажав, але свідомо припускав) такого розвитку подій, то наявні ознаки умисної вини. Наприклад, винному було відомо, що на голові у потерпілого існує місце, що не заросло кістковою тканиною, винний знав, що навіть від легкого удару в цю частину голови настане смерть потерпілого. Винний наніс удар в це місце, наслідок настав. Таке посягання слід кваліфікувати як умисне заподіяння смерті.

Якщо суб’єкт усвідомлював можливість наявності обставини на боці потерпілого, передбачав, що генетичні властивості цієї обставини призведуть до настання суспільно небезпечного наслідку, і при цьому легковажно розраховував на те, що ця обставина не зумовить настання результату, то мають місце ознаки злочинної самовпевненості. Наприклад, суб’єктові було відомо, що потерпілий недавно переніс психічну хворобу, він знав, що психічний стан потерпілого залишається нестабільним і що повідомлення йому певної інформації здатне знову викликати психічне захворювання. При цьому суб’єкт легковажно розраховував на те, що одержання потерпілим відомостей не призведе до негативних змін у здоров’ї останнього. Однак насправді відбулося зворотне. Таке посягання слід кваліфікувати як необережне (у виді злочинної самовпевненості) заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.

Якщо суб’єкт злочину не усвідомлював наявність обставини, пов’язаної з потерпілим, однак він повинен був і міг її усвідомлювати, то мають місце ознаки злочинної недбалості. Наприклад, лікар, до якого звернувся пацієнт з гнійним отитом, при встановленні анамнезу життя не з’ясував, що у хворого існує алергійна реакція на ампіцилін. Він призначив цей антибіотик. Його введення призвело до анафілактичного шоку і миттєвої смерті потерпілого. Таке посягання має ознаки заподіяння смерті при злочинній недбалості.

Якщо суб’єкт не усвідомлював обставину, пов’язану з потерпілим, і не міг її усвідомлювати, то ознаки вини відсутні. Наприклад, суб’єкт не знав і не міг знати про те, що потерпілий нещодавно переніс черепно-мозкову травму, йому не було відомо і те, що навіть легкий удар по голові потерпілого здатний призвести до крововиливу в мозок і смерті. Суб’єкт наніс такий удар, смерть настала. Кваліфікація цього посягання як вбивства виключається, оскільки воно є спричиненням смерті без вини.

 

17