ГоловнаЗворотній зв'язок

Потерпілий від злочину в криминальному праві

ВИСНОВКИ

Викладені у цьому розділі положення дають можливість сформулювати такі висновки.

1. Будь-яка об’єктивна ознака складу злочину впливає на відповідальність лише в тому випадку, коли до неї було певне психічне ставлення з боку суб’єкта злочину.

2. Психічне ставлення до окремих об’єктивних ознак (тобто до всіх інших об’єктивних ознак, крім суспільно небезпечного діяння та суспільно небезпечних наслідків) складає інтелектуальний елемент вини.

3. Відображення у психіці суб’єкта окремої об’єктивної ознаки може мати вид: усвідомлення цієї ознаки (1); усвідомлення можливості її наявності (2); неусвідомлення, при тому, однак, що винний повинен був і міг її усвідомлювати (4).

4. В тих випадках, коли законодавець при характеристиці психічного ставлення до окремої об’єктивної ознаки використовує термін «завідомо», то це ставлення повинно виражатися в усвідомленні. Якщо ж у законі не використовується цей термін, психічне ставлення до окремої об’єктивної ознаки буде мати такий же вигляд, як і інтелектуальний елемент психічного ставлення до об’єктивної ознаки, яка пов’язана з окремою об’єктивною ознакою і до якої психічне ставлення в законі встановлено. Якщо ж у законі не вказано на таку ознаку або психічне ставлення до неї визначено, то відображення у психіці суб’єкта окремої об’єктивної ознаки може мати будь-який з зазначених вище різновидів.

5. Наведені положення цілком поширюються на відображення у психіці суб’єкта як ознак потерпілого від злочину, так і обставин, пов’язаних з ним. Їх застосування дозволило запропонувати деякі зміни до постанов Пленуму Верховного Суду України.

Оскільки психічне ставлення до потерпілого від злочину (як і до будь-якої іншої окремої об’єктивної ознаки складу злочину) охоплюється інтелектуальним елементом вини, необхідно, щоб це відображалось саме тими термінами, які традиційно характеризують такий елемент. Звідси пропонуємо, замінити слово «припускав», вжите у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2, та слово «допускав», використаного у пунктах 17, 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 р. № 4, на словосполучення «усвідомлював можливість».

Безпорадний стан особи, потерпілої від зґвалтування, характеризує спосіб вчинення злочину, який, як відомо, пов’язаний з суспільно небезпечним діянням. Отже, психічне ставлення до безпорадності потерпілого повинно мати такий же вигляд як і інтелектуальний елемент психічного ставлення до діяння. З огляду на це пропонуємо у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду № 4 «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 р. замінити слова: «міг і повинен був усвідомлювати» словом «усвідомлював».

6. Для інкримінування суспільно небезпечних наслідків слід встановлювати не лише їх наявність в об’єктивній дійсності, але й психічне ставлення до них з боку особи, що їх заподіяла. Цим ставленням охоплюється відображення у психіці суб’єкта як характеру шкоди, так і процесу її спричинення, тобто причинного зв’язку між діянням та цією шкодою. Суб’єктивне ставлення до причинного зв’язку складається з відображення у психіці суб’єкта всіх об’єктивних умов, що вплинули на розвиток причинного відношення, серед яких і обставини, пов’язані з потерпілим. З’ясування психічного ставлення до таких обставин дає можливість виявити не тільки наявність чи відсутність вини, але й чітко встановити її вид.

 

18