yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Віра та релігія->Содержание->3. ЛЕВ ДИЯКОН (до 950 – близько 1000 рр.)

Слов\'янське вірування

3. ЛЕВ ДИЯКОН (до 950 – близько 1000 рр.)

 

ІСТОРІЯ (остання чверть Х ст.)

 

Візантійський історик Лев Диякон у своїй «Історії» описує події 959 – 976 років. Він намагається бути не тільки хроністом і компілятором, але й давати історичним подіям свою оцінку та визначати їх причини й наслідки. Крім усього іншого, Лев Диякон розповідає й про балканські війни великого князя русів Святослава (близько 942 – 972 рр.) в 968 – 971 роках. Описуючи поразку Святослава від грецьких військ під командуванням візантійського імператора Іоанна Цимісхія біля міста Доростол у 971 році, він подає й деякі відомості про поховальні обряди русів.

Текст подається за виданням: Лев Диакон. История / Пер. М.М. Копыленко. – М.: Наука, 1988. – 240 с.

 

Текст

Книга дев'ята

6. […] І ось, коли настала ніч і засяяло повне коло місяця,1 скіфи2 вийшли на рівнину й почали підбирати своїх мерців. Вони понакладали їх перед стіною, розклали багато багать і спалили,3 заколовши при цьому за звичаєм предків безліч полонених, чоловіків та жінок.4 Зробивши цю криваву жертву, вони задушили [кількох] грудних малят5 та півнів,6 потопивши їх у водах Істру.7 Говорять, що скіфи вшановують таїнства еллінів, приносять за язичницьким8 обрядом жертви й влаштовують бенкет за померлими, навчившися цьому чи то у своїх філософів Анахарсиса й Замолксиса,9 чи то у соратників Ахілла.10

С. 78.

 

8. Про тавроскіфів розповідають ще й те, що вони аж до нашого часу ніколи не здаються ворогам навіть будучи переможеними, – коли вже немає ніякої надії на порятунок, вони проштрикують собі мечами нутрощі І таким чином самі себе вбивають. Вони роблять так, виходячи з наступного переконання: ті, хто загинув у битві від рук противника, вважають вони, стають після смерті та відлучення душі від тіла рабами його в підземному світі. Боячись такої служби, гидуючи служити своїм вбивцям, вони самі заподіюють собі смерть.11

С. 79 – 80.

Пер. з рос. упорядника.

 

Коментар

1 Події, описані Левом Дияконом відбувались у 971 році в ніч з 20 на 21 липня.

2 Скіфами та тавроскіфами тут названі руси. Таке називання було пов’язано з тим, що всі північні народи візантійці вважали приналежними до «скіфської спільноти».

3 Спалення русами своїх покійників зафіксовано також багатьма арабськими географами – Ібн Фадланом (див. с. 28), Аль Бекрі, Істахарі, Ібн Хадісом, Масуді (див. с. 32).

4 Обряд жертвопринесення полонених у слов’ян зафіксований також західноєвропейськими хроністами Адамом Бременським (див. с. 63), Гельмольдом (див. с. 76) та в «Посланні єпископа Адельгота» (див. с. 64). Про жертвоприношення на могилі померлого жінок, що належали йому, писав також Ібн Фадлан (див. с. 24 – 28).

5 Про вбивство слов’янами малят писали також візантійський автор VI століття Псевдо-Кесарій та чернець Герборд (ХІІ ст.).

6 Звичай топити півня – символу смерті – у слов’ян був добре відомий. Цей звичай вже був показаний вище у Костянтина Порфирородного.

7 Тобто Дунаю.

8 У цьому випадку слово «еллін» означає язичник.

9 Анахарсис – скіф-філософ, відомості про якого відносяться десь до 590 р. до н. е. Сприймався як зразок давньої доброчинності, вже втраченої грецьким світом. Тавроскіфи (тобто руси), про яких пише Лев Диякон, завдяки своїй простоті, чесності й безпосередності відповідали ідеалам Анахарсиса. Замалксис – скіф, що був рабом у Піфагора й потім розповсюджував вчення цього грецького філософа серед скіфів. Шанувався в них як бог.

10 У сказаннях давніх греків – один із найхоробріших героїв. Брав участь у поході проти Трої. Версія про те, що Ахілл був скіфського походження, виникає в часи еллінізму. Як видно, у цьому уривку Лев Диякон пов’язує Ахілла зі скіфами, а тих, у свою чергу, – із русами.

11 Уявлення про потойбічне життя, що може перетворитися для воїна-боягуза у вічне рабство, було характерним якраз для норманів, бо вільний скандинавський воїн нічого так не боявся, як рабського стану у Вальгаллі [72, с. 237].

 

7