yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Педагогика->Содержание->  Сучасні проблеми насильства в сім’ї

Социальная педагогика

  Сучасні проблеми насильства в сім’ї

 

В Україні проблема насильства над жінкою та дитиною в сім’ї тривалий час не була предметом спеціальних досліджень соціологів, психологів та соціальних працівників. Нею займалися, в основному, криміналісти при вивченні злочинів, які здійснювалися в сімейно-побутовій сфері. Однак, практика останніх років доводить концептуальне осмислення цього питання на державному рівні. Свідченням цього є і прийняття законодавчої бази, і створення кризових центрів роботи з тими, хто потерпає від насильства в  родині.[19]

Сьогодні відбуваються перші спроби запровадження й реалізації певних моделей роботи: превентивної, навчально-тренінгових програм, роботи з правоохоронними органами, організації притулків для жінок, кризових консультативних центрів (оч­них та заочних), центрів реінтеграції, груп взаємопідтримки чи самодопомоги, психотерапев­тичних програм (індивідуальних та групових).

За визначенням Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», який Верховна Рада України ухвалила 2001 року, насильство в сім’ї — це «будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю». Закон розрізняє чотири види домашнього насильства: фізичне, психологічне, економічне, сексуальне.

Фізичне насильство в сім’ї — це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім’ї іншим, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров’я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.

Сексуальне насильство в сім’ї — це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії щодо неповнолітнього члена сім’ї.

Психологічне насильство в сім’ї — це насильство, пов’язане з тиском одного члена сім’ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров’ю.

Економічне насильство в сім’ї — це навмисні дії одного члена сім’ї щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров’ю, або навіть призвести до смерті постраждалого.[12]

За даними соціологічних досліджень, серед розлучених жінок кожні три з чотирьох опитаних потерпали від домашнього насильства. Офіційна статистика Міністерства внутрішніх справ свідчить, що більше ніж 81 тисяча осіб перебувають на обліку за вчинення насильства в сім’ї.

Найбільш гостро проблема насильства в сім’ї постає перед неповнолітніми громадянами. Це пов’язано здебільшого з вразливістю та необізнаністю дітей. Вразливість дітей до насильства пояснюється їх фізичною, психічною та соціальною незрілістю, а також залежним (підлеглим) становищем по відношенню до дорослих, незалежно від того, чи є це батьки, опікуни, вихователі, вчителі. Нерідко буває важко виявити, чи мало місце в ситуації насильства в сім’ї психологічне насильство, чи справа обмежувалася лише фізичним або економічним насильством. Тому створення індикаторів психологічного насильства в сім’ї щодо дітей і використання їх у практиці роботи міліціонерів та соціальних робітників є дуже важливим.

Згідно чинного законодавства, психологічне насильство в сім’ї проявляється в образах із використанням лайливих слів та криків, які принижують честь і гідність члена сім’ї, образливих жестах із метою приниження члена сім’ї або тримання його в атмосфері страху. Психологічне насильство проявляється також у брутальному ставленні до родичів чи друзів члена сім’ї; шкоди, що її спричинено домашнім тваринам; у знищенні, пошкодженні, псуванні або приховуванні особистих речей, предметів, прикрас тощо.

Ознаками такого насильства над дітьми можуть слугувати:

·   замкнутість;

·   демонстрація повної відсутності страху;

·   неврівноважена поведінка;

·   агресивність, схильність до нищення й насильства;

·   уповільнене мовлення, нездатність вчитися;

·   надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними для цього віку;

·   уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми;

·   занизька самооцінка;

·   тривожність, нав’язливі страхи (фобії);

·   намагання справити враження людини, що живе в злиднях;

·   демонстрація страху перед появою батьків;

·   страх фізичного контакту, острах іти додому;

·   депресія, спроби самогубства;

·   уживання алкоголю або наркотиків;

·   психосоматичні хвороби, на кшталт болю в животі (неврастенії);

·   насильство по відношенню до свійських тварин, та взагалі до більш слабших істот;

·   почуття провини за отримання фізичних ушкоджень;

До різновидів психологічного насильства над дітьми, зокрема, належать:

1) використання «привілеїв» дорослих:

·   поводження з дітьми як із рабами чи слугами;

·   покарання, поводження як із підлеглими;

·   поводження як із своєю власністю;

·   відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;

2) залякування:     

·   використовування своїх переваг - росту, розмірів та сили;

·   навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів;

·   крики, стресогенна поведінка;

·   жорстокість щодо інших істот;

·   погрози покинути, розлюбити  дитину; самогубства; заподіяння фізичної шкоди; шкоди іншим людям, тваринам, рослинам тощо;

·   загроза суворого покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;

·   приниження, присоромлення дитини;

·   використання скарг для тиску на дитину;

·   використання дітей у якості довірених осіб;

·   непослідовність;

·   використання дітей у конфліктах між батьками;

·   «торговельна» поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;

Методи соціальної роботи з жертвами сімейного насилля.

Щодо осіб, які вже вчинили насильспво в родині або погрожують, його вчинити, працівники міліції можуть вжити таких заходів:

- винести кривдникові офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї. Якщо кривдник таки вчинив насильство після винесення йому офіційного попередження, йому можуть винести захисний припис;

-  взяти на профілактичний облік   осіб, схильних до вчинення насильст­ва в сім’ї;

- винести кривднику захисний припис і контролювати виконання вимог за­хисного припису. В захисному приписі особі, якій його винесено, можуть заборонити чинити певну дію (дії) щодо жертви насильства в сім’ї, а саме:

- чинити конкретні акти насильства в сім’ї;

- отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства;

- розшукувати жертву насильства, якщо вона за власним бажанням перебуває в місці, не відомому кривдникові;

- відвідувати жертву насильства, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім’ї;

- вести телефонні переговори з жертвою.

Для допомоги потерпілим від домашнього насильства діють спеціальні кризові центри, а також центри медико-соціальної реабілітації. Працівники кризових центрів надають інформаційну, психологічну, педагогічну, медичну, юридичну допомогу особам, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім’ї, а також тимчасовий притулок; повідомляють службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції в справах неповнолітніх про виявлені факти реальної загрози застосування насильства в сім’ї або про факти вчинення такого насильства.[26]

В центрах медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї по-страждалим надають первинну медико-санітарну та психологічну допомогу, психіатричну допомогу певних видів, а за потреби працівники центрів скеровують жертв насильства в сім’ї на відповідне подальше лікування; організовують надання їм юридичних консультацій; повідомляють про вчинене насильство в сім’ї службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції у справах неповнолітніх.

Наведені нижче поради можуть бути корисними для всіх, хто став жертвою або свідком домашнього насильства.[33]

• Якщо ви зіткнулися з першими (ще «легкими») проявами насильства, подумайте про власну безпеку та безпеку своїх дітей – уявіть найгірший розвиток подій і подумайте про ваші дії в таких неприємних ситуаціях.

• Тримайте під рукою номери телефонів міліції та соціальних служб. Варто, щоб ці номери також знали ваші діти. Якщо виникне потреба, не вагаючись телефонуйте до районного відділу міліції або на номер «02» і вимагайте термінового втручання. По приїзді працівників міліції детально опишіть їм усе, що сталося, покажіть ваші тілесні ушкодження, а також домашні речі, які побив чи поламав кривдник.

• Якщо вам завдано тілесних ушкоджень, обов’язково зверніться до медичних закладів. Ви не лише пройдете лікування, а й отримаєте медичні висновки, які є вагомим доказом у суді.

• Найбільше виваженим виходом з деяких ситуацій є втеча. Але цей крок належить ретельно підготувати. Варто заздалегідь зібрати невеличку валізу з найбільше потрібними речами: одягом для себе та дітей, грошима, ліками, ключами від дому, офісу тощо, особистими документами (паспорт, свідоцтво про народження дитини), документами, які підтверджують ваші права власності на житло, машину і т. ін. Обов’язково запишіть і запам’ятайте адреси та номери телефонів установ, до яких ви плануєте звернутися по допомогу. Крім того, наперед обдумайте маршрут вашої втечі й визначте декілька (не одне!) місць, де ви могли б сховатися, якщо залишите дім.

• Якщо близькі люди готові вам допомогти в боротьбі з домашнім насильством, домовтеся з ними про спільні дії в гострій ситуації. Йдеться, зокрема, про дзвінок до міліції, тимчасовий притулок для вас та ваших дітей або схованку для потрібних вам речей (див. попередній пункт).

• Пам’ятайте: насильство часто стає ще брутальнішим, коли кривдник довідується про бажання жертви припинити з ним стосунки. Якщо ви зважилися на таке, будьте готові захищати свої права та права ваших дітей. Заздалегідь обміркуйте можливі варіанти вирішення таких гострих питань, як поділ майна, стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей. Звісно, краще відразу звернутися по допомогу до кваліфікованих юристів соціальних служб чи громадських організацій, послуги яких є безкоштовними.

• Подумайте про те, як обмежити ваше спілкування з кривдником після розлучення і вберегти від нього ваших дітей. Наприклад, попросіть ваших колег по роботі з’ясовувати, хто вам телефонує, повідомте працівникам дитячої установи, хто має право забирати ваших дітей додому, ходіть до інших крамниць тощо.

• Уявіть ваше подальше життя без кривдника й знайдіть у ньому позитивні моменти для себе. Згадуйте про ці моменти тоді, коли відчуватимете неспокій та сумніви. В разі потреби, зверніться до соціальних служб та неурядових організа­цій, які надають психологічну підтримку постраждалим від насильства в сім’ї.

 

12