yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Соціологія->Содержание->Тема 5 Соціальне страхування на випадок безробіття

Соціальне страхування

Тема 5 Соціальне страхування на випадок безробіття

 

5.1 Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: необхідність, економічний зміст та основні поняття

5.2 Доходи бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття

5.2.1 Джерела формування доходів бюджету ФСС ВБ.

5.2.2 Платники страхових внесків, порядок їх реєстрації та обліку.

5.2.3 Розміри страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

5.2.4 Порядок обчислення і строки сплати страхових внесків.

5.2.5 Звітність платників страхових внесків.

5.2.6 Контроль за сплатою страхових внесків.

5.2.7 Відповідальність платників страхових внесків.

5.3 Видатки бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття

5.3.1 Характеристика матеріального забезпечення та соціальних послуг.

5.3.2 Допомога у зв’язку з безробіттям: умови, розмір і тривалість виплати.

5.3.3 Допомога у зв’язку з частковим  безробіттям: умови надання, розмір та тривалість виплати.

5.3.4 Матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного.

5.3.5 Матеріальна допомога у зв’язку з безробіттям.

5.3.6 Одноразова матеріальна допомога.

5.3.7 Допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

5.4 Забезпечення незастрахованих осіб

5.5 Управління страхуванням на випадок безробіття

5.6 Контрольні запитання

 

5.1 Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: необхідність, економічний зміст та основні поняття

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випа­док безробіття — система прав, обов'язків і гарантій, яка перед­бачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалеж­них від застрахованих осіб обставин та надання соціальних по­слуг.

Перехід економіки України до ринкових умов господарюван­ня зумовлює необхідність створення адекватної їм моделі со­ціального захисту населення.

Кожна працююча людина має по­дбати про свій захист від тих негативних соціальних наслідків, що супроводжують структурну перебудову економіки, привати­зацію підприємств, упровадження нових форм організації вироб­ництва і праці.

Досягненню цієї мети найбільше відповідає, як свідчить і міжнародний досвід, солідарна самозабезпечувальна система обов'язкового соціального страхування на випадок без­робіття, яка спроможна забезпечити ефективний соціальний за­хист.

Саме така модель і дає можливість уникнути зрівнялівки, утриманських настроїв, не послаблювати дієвості мотивів і сти­мулів до праці.

Страхова система передбачає залежність отримання допомоги у зв’язку з безробіттям від вкладу застрахованої осо би, а саме від сплати страхових внесків та наявності страхового стажу.

Для управління соціальним страхуванням на випадок безро­біття, збору та акумуляції страхових внесків, контролю за викорис­танням коштів, здійснення виплат матеріального забезпечення та надання соціальних послуг з 1 січня 2001 р. запроваджена система загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, почав функціонувати Фонд загальнообов'яз­кового державного соціального страхування України на випадок безробіття (ФСС ВБ).  

Основними напрямами діяльності ФСС ВБ є управління соціальним страхуванням на випадок безробіття, збір і акумуляція страхових внесків, контроль за використанням коштів, виплата матеріально­го забезпечення та надання соціальних послуг, виконання інших функцій згідно із статутом.

Держава є гарантом забезпечення за­страхованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг.

Управління ФСС ВБ здійснюється його правлінням, виконав­чою дирекцією та її робочими органами. Функції виконавчої ди­рекції покладаються на Державний центр зайнятості, а її робочих органів - на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, об­ласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міжрайонні, міські та районні в містах центри зайнятості.

Законодавство про страхування на випадок безробіття включає:

·             основи законодавства України про загальнообов'язко­ве державне соціальне страхування;

·             Закон України «Про загаль­нообов'язкове державне соціальне страхування на випадок без­робіття» (визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття);

·             Закон України «Про зайнятість населен­ня» та інші нормативно-правові акти, що регулюють відно­сини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжна­родні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування на випадок безробіття» страхуван­ня на випадок безробіття здійснюється  за принципами:

—надання державних гарантій реалізації застрахованими осо­бами своїх прав;

—обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх пра­цюючих на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а та­кож добровільності такого страхування особами, які забез­печують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), а та­кож громадянами – суб'єктами підприємницької діяль­ності;

— цільового використання коштів страхування на випадок без­робіття;

— солідарності та субсидування;

— обов'язковості фінансування витрат, пов'язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціаль­них послуг;

— паритетності в управлінні страхуванням на випадок безро­біття держави, представників застрахованих осіб та робото­давців;

— диференціації розмірів виплати допомоги у зв’язку з безробіттям за­лежно від страхового стажу та тривалості безробіття;

— надання на рівні не нижче за прожитковий мінімум, вста­новлений законом, допомоги у зв’язку з безробіттям та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;

— законодавчого визначення умов і порядку здійснення стра­хування на випадок безробіття.

Особи, які підлягають страхуванню на випадок безробіття

Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють в умовах трудового договору (контракту), включаю­чи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а та­кож тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законо­давством про працю.

Особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладання трудового договору, з цього дня починається сплата страхових внесків. Сплата страхових внесків припиняється з дня розірван­ня трудового договору.

Роботодавець набуває статусу платника страхових внесків до ФСС ВБ із дня реєстрації (роботодавець зобов'язаний зареєст­руватися у виконавчій дирекції за місцем свого знаходження як платник страхових внесків у 10-денний строк із дня отримання ним свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємниць­кої діяльності або з дня укладання трудового договору з найма­ним працівником).

Особам, які підлягають страхуванню на випадок безробіття, видається свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів соціального страхуван­ня.

Порядок видачі та зразок свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування затверджується Кабінетом Міністрів України.

Особи, які не підлягають страхуванню на випадок безробіття:

—працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до зако­нодавства України виникло право на пенсію;

—іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнарод­ними договорами України, згода на обов'язковість яких на­дана Верховною Радою України.

У даному виді страхування використовуються спеціальні поняття.

Суб'єкти страхування на випадок безробіття:

застраховані особи;

страхувальники;

страховик.

Застраховані особи — наймані працівники, а у випадках, пе­редбачених Законом, також інші особи (громадяни України, іно­земці, особи без громадянства, які постійно проживають в Ук­раїні, якщо інше не передбачено міжнародним договором Ук­раїни, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється страхування на випа­док безробіття.

Представниками застрахованих осіб є профспілки, їх об'єд­нання чи інші уповноважені найманими працівниками органи (представники).

Страхувальники — роботодавці та застраховані особи, які відповідно до Закону сплачують страхові внески.

Страховик — Фонд загальнообов'язкового державного со­ціального страхування України на випадок безробіття.

Об'єкт страхування на випадок безробіття — страховий випа­док, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забез­печення на випадок безробіття та надання соціальних послуг.

Часткове безробіття — вимушене тимчасове скорочення нор­мальної або встановленої законодавством України тривалості робочого часу, перерва в одержанні заробітку або скорочення його розміру через тимчасове припинення виробництва без при­пинення трудових відносин з причин економічного, технологіч­ного, структурного характеру.

Страховий випадок — це подія, через яку:

—застраховані особи втратили заробітну плату або інші, перед­бачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані у встановленому порядку як безробітні, готові та здатні розпочати відповідну роботу і дійсно шукають роботу;

—застраховані особи опинилися у стані часткового безробіття;

—втрата роботи з незалежних від застрахованих осіб обставин;

—припинення трудового договору відповідно до ст. 36 (п. 1, 2, 3), ст. 38 (у разі неможливості продовження роботи, а також невиконання власником або уповноваженим ним органом за­конодавства про працю, умов колективного чи трудового дого­вору), ст. 39, ст. 40 (п. 1, 2, 5, 6) Кодексу законів про працю України.

Роботодавець:

—власник підприємства, установи, організації або уповнова­жений ним орган та фізичні особи, які використовують най­ману працю;

—власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії або представництва, який використовує працю найманих пра­цівників, якщо інше не передбачено міжнародними дого­ворами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Представниками роботодавців є об'єднання та спілки робото­давців чи інші уповноважені роботодавцями органи (представники).

Найманий працівник — фізична особа, яка працює за трудо­вим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації або у фізичної особи.

Страховий стаж - період (строк),протягом якого особа підля­гає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено стра­хові внески (нею, роботодавцем).

 

 

33