yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Соціологія->Содержание->Тема 7 Медичне страхування

Соціальне страхування

Тема 7 Медичне страхування

 

7.1 Становлення та розвиток медичного страхування в  Україні.

7.2 Сутність, завдання і форми медичного страхування.

7.3 Характеристика ринку добровільного медичного страхування в Україні.

7.4 Перспективи розвитку обов'язкового медичного страхування в Україні.

7.5 Контрольні запитання.

 

7.1 Становлення та розвиток медичного страхування в Україні

Медичне страхування є одним із важливих видів соціального страхування. Воно зародилося в Україні ще в середині XIX ст. у ви­гляді обов'язкового медичного страхування.

Передумовою виник­нення цієї форми страхування став період, коли в царській Росії 26 серпня 1866 р. у зв'язку із настанням епідемії холери було прий­нято тимчасове положення, згідно з яким власники фабрик і заводів зобов'язувалися організовувати для своїх робітників лікарні (із роз­рахунку 1 ліжко на 100 людей), що дало початок формуванню фаб­рично-заводської медицини, в тому числі і в Україні. Однак це по­ложення виконувалося незадовільно. Так, у 80-х рр. XIX ст. в семи українських губерніях із дев'яти медичною допомогою було охопле­но лише 15% робітників усіх підприємств. У таких умовах з метою забезпечення соціальної допомоги, в тому числі і медичної, робіт­ники змушені були самостійно знаходити механізми соціального за­хисту через створення різноманітних страхових товариств та кас взаємодопомоги.

Отже, медичне страхування і страхова медицина в Україні своєю появою завдячують фабрично-заводській медицині, і про­явом цього стало виникнення лікарняних кас, які вже на той час існували в Німеччині та інших країнах Європи.

Однією з перших лікарняних кас, що була створена на стра­хових засадах для надання медичної допомоги, була лікарняна каса у Миколаєві.

Відомо, що в кінці XIX - початку XX ст. запровадження ме­дичного страхування як системи соціального страхування стало невід'ємною вимогою політичного робітничого руху в Україні. Царський уряд після революційних подій 1905 р. був змушений почати розроблення проекту Закону «Про соціальне страхування» й одночасно, не чекаючи його прийняття, дозволив робітникам організовувати лікарняні каси або ощадні каси забезпечення.

Прийнятий у 1912 р. Державною Думою Закон «Про соціальне страхування на випадок хвороби» став результатом колектив­ної боротьби робітників, лікарів і прогресивної громадськості. Попри всі його недоліки цей закон уперше в Російській імперії та на території України надав поняттю «лікарняні каси» нормативну базу і затвердив їх статут.

З цього часу вони є організаційними осередками надання медичної допомоги за страховим принци­пом.

Цей закон поклав початок формуванню системи страхової медицини дореволюційного періоду в Україні.

Згідно з положенням про страхування, яке функціонувало в Україні на той час, джерелами фінансування системи медично­го страхування, що здійснювалося через лікарняні каси, були фонди соціального страхування. їх кошти формувалися із внесків промисловців, самих робітників-членів лікарняних кас, на частку яких припадало 60% усіх витрат, а також надходжень від страхових товариств.

Страхова медицина отримала активніший розвиток в Україні після Лютневої революції 1917р. Це виявилося у поширенні ме­дичного страхування практично в усіх галузях промисловості й охопило широкі верстви населення. Відбулося значне збільшен­ня числа лікарняних кас. Водночас дрібні каси зливались, і ви­никали великі страхові організації — об'єднані лікарняні каси, що значно менше залежали від підприємців.

Загалом у дореволюційний період в Україні була створена власна система страхової медицини.

Однак після Жовтневого перевороту 1917р. лікарняні каси стали перетворюватися в нові демократичні заклади, де кошти на їх утримання формувалися за рахунок внесків підприємців. Таку роль лікарняних кас засвідчив Декрет Ради Народних Комісарів від 14 листопада 1917 р. «Про безкоштовну передачу лікарняним касам лікувальних закладів, підприємств».

Декрет Раднаркому України «Положення про страхування на випадок хвороби» від 2 травня 1919 р. запровадив страхування у вигляді допомоги на всіх осіб, котрі були зайняті у галузях на­родного господарства.

Страхування здійснювали загальноміські й окружні лікарняні каси за рахунок внесків працедавців (10% від фонду заробітної плати ) та інших надходжень. Лікарняні каси надавали безкош­товну медичну допомогу.

Однак керівники охорони здоров'я дійшли висновку, що паралельне існування двох медицин — страхової і державної — неможливе.

Прийняте за їх пропозицією Положення «Про со­ціальне забезпечення працюючих» від 31 жовтня 1918 р., а також Постанова Раднаркому

«Про передачу всієї лікувальної части­ни колишніх лікарняних кас Народному комісаріату охорони здоров'я» послужили основою для одержавлення страхових організацій і ліквідації лікарняних кас.

Система страхової медицини не отримала підтримки з боку держави і на початок 1921 р. в Україні були повністю ліквідовані лікарняні каси.

Початок другого етапу страхової медицини пов'язаний з пе­реходом України в березні 1921 р. до нової економічної політики (НЕП), що стало для системи охорони здоров'я поступовим відходженням від бюджетної системи фінансування і призвело до пе­редачі медичних закладів на фінансування місцевим бюджетам з різким скороченням фінансування та до введення часткової опла­ти за отриману медичну допомогу. Перед закладами охорони здо­ров'я постала проблема пошуку нових джерел фінансування.

НЕП створила сприятливі умови для відновлення принципів страхової медицини. В Україні було організовано унікальну систему робітничої медицини. Посприяв цьому Декрет Раднарко­му України від 10 грудня 1921 р. «Основне положення про соці­альне забезпечення робітників та службовців на випадок тимча­сової і постійної втрати працездатності та членів їх сімей на ви­падок хвороби годувальника».

У відповідності до Декрету страхуванню підлягали робітники промислових підприємств і сільського господарства.

Поряд із допомогою з тимчасової непрацездатності, вагіт­ності, пологів Декрет передбачав надання безкоштовної медич­ної допомоги застрахованим в амбулаторії, стаціонарі та в до­машніх умовах, а також забезпечення ліками, бандажами, оку­лярами, стоматологічним протезуванням.

Передбачалося також прикріплення медичних закладів до промислових підприємств для надання медичних послуг робітникам і службовцям.

Управління медичною допомогою у структурі Наркомату охорони здо­ров'я України здійснював відділ робітничої медицини. Однак охорона здоров'я робітників залежала ще й від закладів Нарком - праці та органів соціального страхування. Для узгодження діяль­ності цих відомств на місцях створювалися губернські страхові ради, а в центрі — Українська страхова рада. З метою організації спеціалізованих видів медичної допомоги для робітників у 1923 р. було створено лікувальне бюро.

На відміну від республік колишнього Союзу робітнича ме­дицина в Україні набула значного розвитку, її мережа була тісно пов'язана з працюючими через страхові каси, фабричні та заводські комітети, представники яких входили до складу адміністративно-господарських комісій при поліклініках.

В Україні було створено власну модель страхової медицини - систему робітничої медицини, але її спіткала невдача.

У 1927 р. згідно з Постановою уряду «Про утвердження принципу держав­ної охорони здоров'я» її було скасовано і розпочато функціону­вання державної системи охорони здоров'я з централізованою формою управління, характерною ознакою якої стало монополь­не володіння наданням медичних послуг.

Розвиток медичного страхування в Україні в 1991—2001 рр. відбувався в умовах формування страхового законодавства в рам­ках правової бази незалежної держави.

Умовно його можна по­ділити на два періоди:

Період: з 1991 р. по 1996 р. - період створення перших зако­нодавчих актів щодо регулювання діяльності на страховому рин­ку.

Своєрідною «медичною конституцією» на той час стали «Основи законодавства України про охорону здоров'я», прийняті Верховною Радою України у листопаді 1992 р. Вони визначали правові, професійні, економічні, організаційні засади охорони здоров'я та стратегічні напрями реформування галузі.

Період: з 1996 р. по 2001 р. — започаткований прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про страхування» від 7 березня 1996р. та ряду інструкцій, постанов і нормативних актів, що дозволили регулювати діяльність страхових організацій на страховому ринку України.

У цьому ж році 28 червня був прийнятий основний закон держави — Конституція, яка забезпечила право кожного грома­дянина на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне стра­хування.

Проте наприкінці другого тисячоліття Закон України «Про страхування» значною мірою вичерпав себе і став стримувати подальший розвиток страхової системи в державі. Тому Верхов­на Рада України забезпечила якісну та відкриту підготовку нової редакції Закону України «Про страхування», в основу якої було покладено систематизований підхід щодо діяльності страхових компаній з урахуванням міжнародних стандартів.

Новий Закон «Про внесення змін до Закону України «Про страхування», прийнятий 4 жовтня 2001 р., регламентує здійснення медичного страхування в двох формах — обов'язковій і добровільній (статті 6, 7).

Пріоритетним видом страхування для багатьох страхових компаній стало добровільне медичне страхування, яке згідно із законодавством здійснюється як безперервне страхування здо­ров'я і страхування здоров'я на випадок хвороби.

Обов'язкове медичне страхування через відсутність чіткої законодавчої бази розвитку не набуло. Воно й досі перебуває на стадії законопроектів, що активно обговорюються протягом три­валого часу представниками охорони здоров'я і органів держав­ної влади.

Урядом з метою подальшого розвитку державної політики щодо реформування системи охорони здоров'я та перетворення медич­ного страхування в ефективну складову соціального захисту насе­лення була запропонована модель загальнообов'язкового держав­ного соціального медичного страхування.

З метою відпрацювання цієї моделі Указом Президента Ук­раїни № 1223/2000 від 14 листопада 2000 р. було введено в дію проект Закону України «Про проведення експерименту в місті Києві і Київській області по загальнообов'язковому державно­му соціальному медичному страхуванню».

 

 

71