yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Соціологія->Содержание->4.2. СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА ТА ЇЇ ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ. СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ ТА СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ

Соціологія.

4.2. СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА ТА ЇЇ ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ. СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ ТА СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ

Суспільство як соціальна система характеризується різноманіт­ними, багатогранними людськими відносинами та певним внутріш­нім устроєм. Соціальна структура суспільства — це сукупність його елементів (індивідів, соціальних спільностей та інститутів), взаємозв’язок між ними (див. схему 25).

Схема 25

Соціальні спільності — це групи людей, об’єднаних якими-небудь спільними ознаками, спільними інтересами, цінностями, спільними справами, спільною діяльністю тощо. Існують певні види соціальних спільностей, що характеризуються кількісними та якісними особливостями (див. схему 26).

Схема 26

Крім того, соціальні спільності можуть бути формальними, тобто організаційно закріпленими правовим актом, або неформальни- ми, тобто такими, які виникають та функціонують самоорганізовано, спонтанно.

Важливим елементом соціальної структури суспільства виступають соціальні інститути як історично сформовані, стійкі, формальні та неформальні правила, норми, настанови, що регулюють різноманітні сфери людської діяльності та організовують людей у систему ролей та статусів, які утворюють соціальну систему. Взаємозв’язки та взаємодії елементів соці- альної структури організовуються та регулюються якраз соціальними інститутами. Існує чотири основні групи соціальних інститутів, кожна з яких, як і кожен соціальний інститут, виконує свої функції (див. схему 27).

Схема 27

Показані на схемі соціальні інститути не існують ізольовано один від одного, вони тісно взаємопов’язані змістовно та функціо­нально, наприклад, соціально-політичний інститут держава діє не тільки у «своїй» політичній сфері, а й в усіх інших царинах суспільства: регулює економічну, господарсько-виробничу діяльність, забезпечує духовно-культурний розвиток, регулює сімейні стосунки тощо. А інститут сім’ї (як основна первинна соціальна спільність суспільства) існує та функціонує на перехрещенні всіх інших соціальних інститутів (власності, зарплатні, армії, освіти, виховання та ін.).

Соціальні інститути створюються та розвиваються століттями, вони безперервно удосконалюються разом з прогресивним рухом суспільства. При цьому дуже важливо, щоб органи (насамперед державні), які управляють суспільним розвитком, не запізнювалися з організаційно-нормативним оформленням тих змін, що назріли в самих соціальних інститутах за нових умов, під впливом соціально-політичного та науково-технічного прогресу.

В аналізі соціальної структури суспільства та її елементів використовують два основних підходи: класовий та стратифікаційний.

Класовий підхід забезпечує всебічний аналіз в основному соціальних класів, як найстійкіших форм соціальних спільностей, причому серед головних характеристик класів виокремлюються та піддаються аналізу лише три:

·   Відношення до власності на засоби виробництва.

·   Участь у розподілі матеріальних та культурних благ.

·   Місце і роль в організації та управлінні суспільством.

Найбільш детальний аналіз соціальних класів здійснив К. Маркс ще в середині XIX ст. Він всебічно проаналізував становище в суспільстві кожного окремого класу, показав складну схему суспіль­них відносин; перехідних ступенів від одного класу до іншого. Але практично К. Маркс виокремив тільки два основних соціальних класи: клас капіталістів (буржуазії), який володіє засобами виробництва, організує його та управляє ним, привласнюючи результати чужої праці, і клас пролетарів, який, не володіючи власністю на засоби виробництва та будучи змушений продавати свою здатність працювати капіталістам, пригноблюється ними. Вихід з такого несправедливого становища К. Маркс вбачав тільки в соціалістичній революції, яка єдино здатна зруйнувати диктатуру буржуазії та утвердити диктатуру пролетаріату. Тому він абсолютизував класову боротьбу, насильство та диктатуру певного класу, насамперед — пролетаріату. В цьому — його категорична помилка.

Не можна, однак, ігнорувати класовий підхід при аналізі соціальної структури суспільства, оскільки, по-перше, у класових теоріях містяться фундаментальні наукові положення, а по-друге, соціально-класова структура як сукупність соціальних класів, певних їхніх зв’язків та відносин становить основу всіх елементів та відносин соціальної структури суспільства. Соціальні класи — це великі соціальні спільності людей, які розрізняються за їхнім місцем в історично зумовленій системі суспільного виробництва, за їхнім відношенням до засобів праці, за їхньою роллю в суспіль­ній організації праці, а отже, за способами одержання та розмірами тієї частки суспільного багатства, яку вони мають.

Реально соціальна структура суспільства складається не тільки з класів, а й з великої кількості соціальних спільностей: націй, верств, соціальних груп, прошарків, каст та ін. У зв’язку з цим ще в стародавніх суспільствах виникала ціла низка питань, і насамперед такі: чому деякі соціальні групи, прошарки багатші та мають велику владу? Чому існує нерівність? Чому в багатшому суспільстві є бідні? Наскільки великими є шанси кожного піднятися на вершину економічної та соціальної піраміди?

Головне ж у всіх цих питаннях — співвідношення рівності та нерівності. Тому соціологи, аналізуючи нерівність, говорять про існування соціальної стратифікації, під якою розуміють структурування нерівностей між різними соціальними спільностями, верствами, прошарками та групами людей. Засновниками сучасної теорії соціальної стратифікації були М. Вебер, П. Сорокін та інші соціологи початку XX століття.

Пізніше теорію соціальної стратифікації, зокрема теорію соціально­го статусу, розвинули англійський соціолог Генрі Дейм, американські соціологи Роберт Лінтон, Рольф Тернер та інші. Соціальна стратифікація (від лат. stratum — прошарок) — це поняття, що визначає, по-перше, структуру (розшарування) суспільства, по-друге, систе­му ознак соціального розшарування, тобто нерівності (див. схему 28).

Схема 28

Теорія соціальної стратифікації не ігнорує класовий підхід, навпаки, дає можливість більш чітко з’ясувати зміст і саму суть поняття класу, що відображає економічні відмінності між людьми. Але теорія соціальної стратифікації значно розширює характеристики місця, ролі, статусу та можливостей кожної соціальної групи, навіть індивіда, пояснюючи поняття статусу залежно від престижу індивіда в суспільстві.

Просування індивіда на позиції з більш високим престижем, прибутком та владою залежить від його соціальної мобільності, поняття якої було введене соціологом П. Сорокіним, а потім широко застосовувалось у працях інших дослідників.

Соціальна мобільність — це переміщення людей у суспільстві з одних соціальних верств, прошарків в інші, а також просування їх на позиції з вищим або нижчим, залежно від їхніх власних якостей та соціальних умов, статусом. Засновник теорії соціальної мобільності П. Сорокін виділяє два типи соціальної мобільності — горизонтальну та вертикальну (див. схему 29).

Схема 29[4]

Горизонтальна мобільність — це переміщення індивіда або соціальної групи від однієї соціальної позиції до іншої, що лежать на такому самому рівні, тобто без зміни соціального статусу.

Вертикальна мобільність — це сукупність взаємодій, що сприяє переходу індивіда або соціальної групи з однієї соціаль­ної верстви, соціального статусу на більш високий, або більш низький рівень.

Таким чином, теорія соціальної стратифікації забезпечує всебічний аналіз соціальної структури, всіх її елементів, починаючи з індивіда й закінчуючи великими соціальними групами.

4.3. СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ТЕНДЕНЦІЇ ЇЇ РОЗВИТКУ

Трансформація українського суспільства, що розпочалася з 90-х років, характеризується передусім формуванням найрізноманітніших форм власності: приватної, акціонерної, кооперативної, концесійної, змішаної тощо. І за кожною формою власності стоїть людина та певна соціальна спільність, які по-своєму сприй­мають соціальну реальність, по-своєму будують та здійснюють взаємодії, самоорганізуються, самоуправляються, залишаючись у системі державного регулювання та управління.

У зв’язку з цим сучасна соціальна структура українського суспільства є дуже складною, її формування триває, але і сьогодні можна виокремити та визначити основні її елементи (див. схему 30).

Схема 301

На схемі відображено ті соціальні групи, що вже, в основному, сформувалися, але поглиблення диференціації українського суспільства виявляється дедалі більше, можна простежи- ти й певні тенденції. По-перше, значно скорочується частка робітників промислових підприємств у соціальній структурі. Прогноз на початок XXI ст. показує, що 50 % робітників залишать сферу матеріального виробницт­ва та поповнять ряди працівників сфери послуг, науки та освіти. По-друге, посилюється диференціація робітничого класу, значною стає частка представників нових соціальних спеціальностей, зростає роль їх у суспільному виробництві, поглиблюється розшарування робітників за ознаками професійності. По-третє, зростає чи- сельність робітничого класу, що за змістом праці, за рівнем за- гальної професійності не поступається інженерно-технічній інтелігенції. По-четверте, має місце подальше підвищення освітнього рівня та професійної кваліфікації робітників. По-п’яте, формуються нові класи — велика, середня та дрібна буржуазія, але ця тенденція ще не виявляється у повному обсязі.

Помітні зміни відбуваються в соціальній структурі селянства. По-перше, значно зменшується чисельність зайнятих безпосередньо продуктивною працею в полі й на фермах. По-дру­ге, зростає чисельність зайнятих переробкою сільськогосподарської продукції та сировини. По-третє, збільшується чи- сельність зайнятих у сфері обслуговування на селі та на сезонних роботах. По-четверте, спостерігається поступове зростання авторитету й ролі кваліфікованої землеробської праці. По-п’яте, поширюється маргі­налізація суспільства, багато селян залишають землю, однак чимало й тих, хто залишає місто та повертається до землі, в село.

Процеси маргіналізації відбиваються ще в одній тенденції — формуванні середнього класу. Середній клас — це насамперед високопродуктивні й широкоінформовані, ініціативні та заповзят­ливі працівники. Саме інформаційно-інноваційний тип особи стає суб’єктом технічної модернізації та політичної демократизації. Тому представники середнього класу добре заробляють, володіють необхідним обсягом благ, задоволені працею, беруть активну участь в управлінні, сміливо дивляться у завтрашній день.

За останніми даними, в Україні середній клас ще не сформований, малочисельний, охоплює близько 20 % населення. Однак дехто з учених твердить, що середні верстви населення уже «становлять хребет українського суспільства»1. Реально ж середній клас в Ук­раїні тільки формується, а тому й соціальна структура українського суспільства перебуває на етапі становлення, вона нестійка, недосконала, отже, й суспільство не мож­на вважати досить стабільним.

Питання для самоконтролю

1. Що таке суспільство?

2. Чим характеризується соціальна система?

3. Які ви знаєте соціальні спільності та чим вони характеризуються?

4. Сформулюйте визначення соціальної структури суспільства.

5. Які існують підходи до аналізу соціальної структури суспіль- ства?

6. У чому полягає сутність теорії соціальної стратифікації?

7. Що таке соціальні інститути, якою є їхня роль у суспільстві?

8. Якими є особливості соціальної структури сучасного українського суспільства?

9. Назвіть основні тенденції розвитку структури сучасного українського суспільства.

Література

1. Андрущенко В. П. та ін. Соціологія: Підручник. — К.—Х., 1998.

2. Куликов Л. М. Основы социологии и политологии. — М., 2000.

3. Вебер М. Избранные произведения. — М., 1990.

4. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1992.

5. Якуба О. О. Соціологія: Навч. посібник. — Х, 1996.

 

 

 

 

15