yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Соціологія->Содержание->9.1. РЕЛІГІЯ ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ

Соціологія.

9.1. РЕЛІГІЯ ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ

Наука переконливо свідчить про те, що релігія є продуктом історичного розвитку людства, і її корені слід шукати в умовах матеріального життя людей різних історичних епох. Соціальні корені релігії — це ті суспільні, матеріальні й духовно-культурні умови життя людей, які породжують різні вірування і релігію та сприяють її подальшому розвитку. У первісному суспільстві рівень розвитку продуктивних сил і культури дуже низький, тому люди відчували своє безсилля перед грізними силами природи і зверталися до якоїсь непізнаної надприродної сили. Недостатність або відсутність знань не дозволяли людині, суспільству пізнавати й усвідомлювати об’єктивну сутність різних явищ і процесів. Якщо на етапі абстрактного мислення сам процес пізнання роздвоюється, виникає можливість перетворення абстрактного поняття у фантазію (в кінцевому підсумку — в Бога). Фантастичні уявлення відриваються від життя і створюється підґрунтя для релігії. Отже, визнається надприродне джерело релігії — Бог. Інший підхід до аналізу коренів релігії — суб’єктивно-іде­алістичний — пропонує російський філософ Микола Бердяєв, який стверджує, що людина за своєю природою — істота релігійна, і душа людини не терпить порожнечі, тому їй притаманний релігійний досвід. Однак такий підхід уже давно спростований палеонтологічними та археологічними дослідженнями, які переконливо доводять, що майже мільйон років тому була безрелігійна епоха, коли ніяких прикмет релігійного культу не існувало. Отже, релігійне почуття неє вродженим, а благопридбаним, і його корені слід шукати не в природі самої людини, а в умовах її існування.

Сучасні американські соціологи Лео Шнайдер і Томас О’Діа включають у визначення релігії віру в реальність надприродного, як дещо надемпіричне, трансцендентальне, сакральне.

Узагальнюючи основні підходи до аналізу суті й змісту релігії, можна сформулювати таке її визначення: релігія — це форма суспільної свідомості, специфічний світогляд; концептуальне бачення світу і спосіб його пізнання, що засновані на трансцендентальних, фантастичних почуттях та уявленнях (див. схему 64).

Релігія як соціальне явище має свою структуру, кожен елемент якої виконує свою роль. Структуру релігії, за визначенням Георгія Плеханова, складають три основні частини: уявлення, настрої, дії (див. схему 65).

Схема 64

Сутність релігії

 

Релігія — це:

Засновані на трансцендентальних, фантастичних почуттях та уявленнях

 

1) форма суспільної свідомості;

 

2) специфічний світогляд;

 

3) концептуальне бачення світу;

 

4) спосіб пізнання світу

 

Схема 65

До структури релігії дехто з учених відносить і релігійні організації та заклади. Однак це не можна вважати обґрунтованим, оскільки церква не може розглядатися як частина релігії. Скажімо, християнська релігія єдина, а церков і різних сект — велика кількість. Церква — це не тільки орган відправлення культу, а й соціальний інститут зі своєю ієрархічною організацією і функціями, в тому числі владними.

Релігія як форма суспільної свідомості і специфічний світогляд виконує свої, притаманні лише їй, функції (див. схему 66).

Схема 66

Функції релігії

Ілюзорно-компенсаторська

Компенсує недостатність знань, знімає з віруючих тягар їхніх турбот, моральних переживань, несе розраду («Відкриття твої — розрада моя»)

Комунікативна

Забезпечує систему спілкування віруючих у різних формах, насамперед у церквах і під час молитов

Світоглядна

Формує за допомогою церкви релігійний світогляд

Регулятивна, або етична

Виробляє єдині для релігійної системи норми, принципи як регулятори життєдіяльності віруючих

На сучасному етапі світового суспільного розвитку існує велика кількість релігій, однак найчисленнішими за кількістю віруючих і найвпливовішими у більшості країн є три світові релігії: буддизм, християнство та іслам.

Буддизм — найстаріша світова релігія — виник у VI ст. до н. е. як реакція небрахманських шарів давньоіндійського населення на брахманізм. В основі буддизму лежить вчення про «чотири благородні істини».

Перша з них стверджує, що будь-яке існування є страждання (дукха). Друга істина полягає в тому, що причина страждання закладена в самій людині: це її потяг до життя, насолод, влади, багатства тощо. Третя істина проголошує, що спинити страждання можна, для цього необхідно звільнитися від потягу до життя, досягти такого стану, за якого будь-яке сильне почуття відсутнє, будь-яке бажання пригнічене. Четверта благородна істина полягає у вказуванні благородного середнього шляху, що складається з восьми сходинок:

1.  Праведне знання (чотири благородних стани).

2.  Праведне прагнення.

3.  Праведна мова (утвердження правди).

4.  Праведна поведінка.

5.  Праведний спосіб життя.

6.  Праведні зусилля.

7.  Праведна концентрація (самоаналіз).

8.  Праведна техніка медитації (раджа-йога).

Праведна поведінка (четверта сходинка) включає в себе п’ять заборон: вбивства, крадіжки, обману, блуду та пияцтва.

Таким чином, буддизм — це система моральних норм життя і поведінки людей, їхніх взаємовідносин.

Християнство виникло в І ст. н. е. і стало однією з най- поширеніших і найбільш розвинутих релігійних систем сучасного світу. Сутність християнства — це віра в єдиного Бога, який постає у трьох іпостасях: Бога-Отця, Бога-Сина, Бога — Духа Святого (Свята Трійця). Священною книгою християн є Святе Письмо — Біблія, що складається з двох частин: Старо- го і Нового Завітів. Старий Завіт включає в себе 50 книг, Новий Завіт складається з 27 книг. Християнство — єдина релі- гія, але поділена на численні церкви, віросповідання, секти. Уп­равляють християнською церквою п’ять патріархів: Папа Римський, архієпископ Константинопольський, Папа Олек- сандрійський, архієпископ Єрусалимський, патріарх Антіохій- ський.

Головним змістом християнської релігії є Десять заповідей Божих:

1.  Я — Господь Бог твій, не будеш мати інших богів, крім мене.

2.  Не роби собі ідола або чогось схожого до того, що на небі вгорі, або на землі долі, або в водах під землею, і не вклоняйся їм, і не служи їм.

3.  Не призивай надаремно імені Господа Бога твого.

4.  Пам’ятай день святий, щоб святкувати його: шість днів працюй і роби в них усю працю свою, а день сьомий — свято Господу Богу твоєму.

5.  Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі.

6.  Не вбивай.

7.  Не чини перелюбу.

8.  Не кради.

9.  Не свідчи неправдиво на свого ближнього.

10.  Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані поля його, ні слуги його, ні вола його, ні осла його, ні всякої скотини його, ні чогось іншого, що є в ближнього твого.

та дві головні заповіді Божі:

1. Возлюби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душою своєю, і всією мислію своєю.

2. Возлюби ближнього свого, як самого себе [Мф., 22, 37, 39].

Основний зміст християнства багато в чому збігається з буддизмом, заповіді якого також являють собою моральні норми життя і поведінки людей, якраз у цьому полягає їхня соціальна сутність і роль у суспільстві.

Іслам — виник у VI ст. н. е. у Південній Аравії. Як рух ханіфів — пророків-проповідників, що закликали відмовитися від язичництва на користь єдиного бога. Їхні проповіді тривалий час не мали успіху, і тільки Мухаммедові вдалося переконати багатьох в існуванні єдиного Бога — Аллаха, якому й потрібно молитися щоденно. Мухаммед став великим і головним пророком в історії ісламу.

Іслам складається з двох частин:

1)   теорії — релігійно-філософського вчення іман, тобто віри в істинність ісламу, в його догмати, які також є моральними нормами поведінки;

2)   релігійної практики дин, тобто культів, обрядів тощо.

Основним догматом ісламу є віра в єдиного Бога («Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед — пророк Його»). Вважається, що Аллах — єдиний, всемогутній. Він — творець Всесвіту, землі і неба, всіх форм життя. В нього немає ні сина, ні дочки, керує світом один. За непослух, невіру Бог може покарати як за життя, так і після смерті.

Другий догмат ісламу вимагає вшанування пророка Мухаммеда.

Третій — віра в предковічність Корану.

Коран — це священна книга, котра є основним мусульманським законодавством як релігійним, так і громадянським, тобто основним регулятором життєдіяльності і поведінки людей.

Таким чином, соціальна сутність будь-якої релігії полягає у визначенні моральних норм життя і поведінки людей від імені Бога, в організації дотримання цих норм і виконання їх віруючими в повсякденній діяльності і взаємодії.

9.2. ПРЕДМЕТ І МЕТОДИ СОЦІОЛОГІЇ РЕЛІГІЇ, ЗВ’ЯЗОК ЇЇ З ІНШИМИ ФОРМАМИ СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ

Релігія як предмет дослідження, аналізу та дискусій розглядається багатьма науками. Об’єктом для наук, що вивчають релігію, є реально існуючі релігійні відносини та релігійно-церковні системи. Однак кожна наука досліджує в релігії певний аспект, певні причинно-наслідкові зв’язки і випадковості, певні явища і процеси, форми, принципи і т. п. Скажімо, філософія вивчає причини виникнення і природу релігії, релігійних уявлень і образів. Історія, археологія, етнографія досліджують конкретні форми релігій, що виникають і функціонують у різні історичні епохи; психологія розкриває психологічні, чуттєво-емоційні чинники релігії, релігієзнавство вивчає сутність і роль різних релігійних систем, церков, конфесій, сект, релігійних об’єднань у зв’язку з історією розвитку країн і народів, націй і етносів.

Соціологія здійснює свій специфічний, соціологічний підхід до аналізу релігії. Соціологія визначає релігію як суспільне явище, як один із важливих структурних компонентів суспільства в різних соціальних проявах, у взаємодії з усіма іншими соціальними явищами.

Предметом соціології релігії є широке коло проблем, що визначають соціальну сутність, місце і роль релігії та церкви у суспільстві, її соціальні функції, закономірності і випадковості функціонування релігії і церкви, ставлення до релігії і церкви різних соціальних і етнічних спільностей, співвідношення релігії та атеїз­му, як соціальне явище, взаємодію, взаємозв’язок та взаємовплив світових релігій, церков, конфесій та різних релігійних об’єднань, взаємовідносин держави і церкви тощо (див. схему 67).

Схема 67

Аналіз складових предмета соціології релігії показує, що релігія як соціальне явище взаємодіє з усіма іншими соціальними явищами, так само як і раціональний атеїзм не відкидає релігію, а прагне до наукового її аналізу і визначення, до розкриття її об’єктивного і суб’єктивного аспектів. Релігія як об’єкт соціологічного дослідження розкривається в усіх різноманітних зв’язках і взаємодіях, в єдності теорії і практики. Тому соціологія релігії функціонує у нерозривному зв’язку з іншими суспільними науками, використовуючи загальну методологію, яку розробляє філософія, принцип історизму, що досконало представлений історичною наукою, а також необхідні висновки інших наук.

Соціологія релігії використовує загальнонаукові і специфічні соціологічні методи (див. схему 68).

Схема 68

Використовуючи загальнонаукові і спеціальні методи, соціологія релігії досліджує, розкриває сутність і зміст кожного елементу свого предмета, виробляє і формує певні висновки і рекомендації щодо удосконалення як релігійно-церковних відносин, так і відносин між релігією і церквою та інститутами держави і громадянського суспільства.

Особливою формою суспільних відносин, що їх вивчає соціологія релігії, є відносини держави з церквою. Державно-церковні відносини мають свою історію, вони змінювалися залежно від рівня цивілізованості й культури суспільства.

В історії відомі три основних типи взаємовідносин церкви і держави: по-перше, панування церкви в державі — в католицькій церкві в минулому (а сьогодні у Ватикані), в країнах ісламу в сучасних умовах; по-друге, панування держави над церквою (в різних формах) — в царській Росії, у радянський період, частково в пострадянський період (Грузія); по-третє, рівноправний союз держави з церквою — сучасні західноєвропейські країни, Росія та ін. В Україні лише йде процес становлення відносин між церквою і державою.

Складною проблемою предмета соціології є співвідношення релігії та атеїзму. Близькість і переплетеність двох проблем зумовлена передусім тим, що атеїзм, як і релігія, є невід’ємною частиною світової культури, формою суспільної свідомості. Але на відміну від релігії атеїзм невіддільний від наук про природу, суспільство та людину. Всі науки мають атеїстичний характер, адже заперечують існування надприродних сил. Атеїзм — це теоретич­не вчення про релігію, її виникнення і сутність, її роль у суспільстві. Атеїзм використовує заперечення релігії тільки як засіб її наукового висвітлення, за допомогою заперечення «атеїзм стверд­жує буття людини» (К. Маркс). Якраз у цьому й полягає гуманістичний зміст наукового атеїзму, який бореться за людину, за всебічний розвиток особистості, її сил і здібностей у пізнанні та раціональному перетворенні світу. Невипадково видатні вчені всіх історичних епох, за незначним винятком, стояли на атеїстичних позиціях, хоча по-різному підходили до оцінки значення його і релігії.

Таким чином, предмет соціології охоплює своїми складовими всі проблеми, пов’язані з іншими соціальними відносинами суспільства.

 

26