yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Соціологія->Содержание->10.2. ПРЕДМЕТ І ФУНКЦІЇ СОЦІОЛОГІЇ КОНФЛІКТУ

Соціологія.

10.2. ПРЕДМЕТ І ФУНКЦІЇ СОЦІОЛОГІЇ КОНФЛІКТУ

Соціологія конфлікту — одна з найважливіших галузей соціології як науки про суспільство, оскільки кожне суспільство, кожна соціальна група, соціальна спільність переживають конфлікти, через них удосконалюють свою організацію і всю життєдіяльність, а інколи втрачають великі надбання й досягнення. Саме цим зумовлені виникнення й розвиток спеціальної галузі соціологічного знання — конфліктології, яка мусить знаходити відповіді на дуже важливі питання функціонування й розвитку суспільства. Це, зокрема, такі питання: чи можливе існування суспільства без конфліктів? Чи є конфлікт виявом дисфункції організацій, девіантної поведінки індивідів і груп, аномалій у суспільному житті, чи це — нормальна, необхідна форма соціальної взаємо­дії між людьми, соціальними групами, класами, державами?

Дехто із соціологів марксистської орієнтації дотримується дум­ки, що конфлікт — це всього лише тимчасовий стан суспільства, який можна подолати раціональними засобами і методами, і, отже, можна досягнути такого рівня суспільного розвитку, коли соціальні конфлікти зовсім зникнуть.

Більшість соціологів немарксистської орієнтації доходять вис­новку, що існування суспільства без конфліктів неможливе. Вони підтримують давню філософську традицію, згідно з якою конфлікт є невід’ємною частиною буття людей, головним рушієм суспільного розвитку. А це означає, що конфлікти є не дисфункцією або аномалією, а однією із норм стосунків між людьми, необхідним елементом соціального життя, який забезпечує подолання соціального напруження, посилення енергії діяльності, породжує соціальні зміни різного масштабу.

Якраз цим зумовлені основні теми й логіка дослідження конфліктів (див. схему 73).

Схема 73

Основні (переважні) теми у дослідженні конфліктів

Елементи конфлікту

соціальні

міжнародні

організаційні

Групи

Групи за інтереса­ми, класи

Нації, національ­ні еліти

Індивіди, малі групи

Стадії розбіжностей

Втручання, несу­місні  відмінності

Втручання, несу­місні  відмінності

Несумісні відмін­ності, процес, що складається із стадій

Причини

Домінування, що призводить до де­фіциту позицій і ресурсів

Дефіцит ресурсів, домінування ідео­логічних розбіжностей

Розуміння, диференціація, особисті розбіжності

Соціальний контекст

Існуюча соціальна система

Відкрите і мобіль­не суспільство

Існуюча система кооперації

Цінності

Групова ідентич­ність, соціальні зміни, підтримка системи

Обстоювання на­ціональних інте- ресів

Інновації, органі- заційні зміни, під­тримка організацій

Управління конфліктом

Мобілізація груп, соціальний контроль, управління силами

Виключення вій­ни, розвиток аль­тернативи

Розуміння пробле­ми, стратегія узго- дження, вирішення проблеми

 

У соціальному конфлікті переплітаються закономірні, взаємопов’язані й випадкові, такі, що самоорганізуються та самоуправляються, процеси і явища. Завдання соціології конфлікту полягає у своєчасному визначенні закономірних і передбаченні можливих самовиникаючих, випадкових явищ, здатних справляти істотний вплив на процес конфлікту, на всі його фази, його розв’язання.

Отже, об’єктом соціології конфлікту є суперечлива конфліктна соціальна реальність, що існує у будь-якому суспільстві.

Предметом соціології конфлікту є його сутність і суб’єкти, закономірності й випадковості виникнення й розвитку, механізм і фази перебігу, соціальні, політичні й економічні наслідки, шляхи і методи розв’язання або запобігання конфлікту.

Соціологія конфлікту використовує дві моделі вивчення й ана­лізу конфлікту: 1) процесуальну; 2) структурну.

Процесуальна модель наголошує на аналізі динаміки конфлікту, виникнення конфліктної ситуації, переходу конфлікту з однієї фази в іншу, форми конфліктної поведінки, кінцевого результату конфлікту.

Структурна модель зосереджує увагу на аналізі умов, що лежать в основі конфлікту і визначають його динаміку. Основна мета цієї моделі полягає у визначенні параметрів, які впливають на конфліктну поведінку, та конкретизації форм такого впливу (див. схему 74).

Схема 74

Соціологія конфлікту, використовуючи обидві моделі вивчення й аналізу конфлікту, всебічно аналізує і сутність, і причини, і динаміку, і кожну фазу конфлікту, його кінцевий результат, а також умови виникнення і розвитку конфлікту, параметри впливу на конфліктну поведінку та її форми.

Соціологія конфлікту, як галузь соціології, виконує свої специфічні, такі, що відповідають її природі, функції, завдання, забезпечує досягнення певних соціальних цілей (див. схему 75).

Схема 75

Виконуючи свої функції, соціологія конфлікту виробила і сформулювала певні рекомендації, використання яких прискорює розв’язання будь-якого соціального конфлікту. Це, зокрема, такі рекомендації: 1) у процесі переговорів пріоритет мусить віддаватися обговоренню не другорядних, а головних, зміс­товних питань; 2) сторони повинні прагнути до зняття психо­логічного і соціального напруження; 3) сторони мають демонструвати взаємоповагу одна до одної; 4) учасникам переговорів треба прагнути до відвертості, доказовості своїх позицій, свідомо створювати атмосферу публічного рівноправного обміну думками; 5) усі учасники переговорів мають виявляти схильність до компромісу.

Таким чином, соціологія конфлікту обґрунтовує необхідність розв’язання будь-якого конфлікту через переговори, лише такий метод розв’язання конфлікту може забезпечити позитивні результати.

 

28