yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Соціологія->Содержание->2.1. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СОЦІОЛОГІЇ ЯК НАУКИ В ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ  (ХІХ—ХХ СТ.)

Соціологія.

2.1. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СОЦІОЛОГІЇ ЯК НАУКИ В ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ  (ХІХ—ХХ СТ.)

Перша половина ХІХ ст. — період бурхливого промислового розвитку передових країн, що пов’язано з використанням досягнень науки й техніки, фундаментальними відкриттями практично в усіх галузях природознавства. В той же час відбуваються складні масштабні та гострі соціально-політичні конфлікти та зміни, особливо у Франції.

На цьому фоні рельєфно виявилось серйозне відставання знань людей про самих себе та про суспільство, де вони живуть і працюють. І аналогічно тому, як вищий, на той час, рівень розвитку капіталістичних економічних відносин в Англії став сприятливою умовою для виникнення класичної політичної економії Адама Сміта та Девіда Рікардо, так і найвищий рівень соціально-політичних відносин у Франції викликав необхідність та став сприятливою основою для формування соціології як самостійної науки, засновником якої став Огюст Конт (1798—1857).

Огюст Конт увійшов в історію суспільної думки як засновник позитивістської філософії та позитивістської соціології, спрямованих на вивільнення науки від абстрактної філософії (метафізики) та теології. Його основні твори — «Курс позитивної філософії» та «Система позитивної політики», в яких він доводить, що кризове становище, в якому тривалий час перебували найцивілізованіші народи, допоможуть подолати лише позитивні знання, що ґрунтуються на спостереженні об’єктивних реалій та протистоять химерним, нереальним, абстрактним, релігійно-міфологічним знанням.

Новаторською стала вимога О. Конта до соціології: вивчати закони явищ, що спостерігаються, а не шукати апріорних, тобто існуючих до будь-якого досвіду, первісних, неземних причин; обґрунтовувати достовірність, істинність своїх висновків на фактах та на зв’язках, а не на філософській інтерпретації розуміння історії.

Соціологію О. Конт ділить на дві частини — соціальну статику та соціальну динаміку. Соціальна статика — це, по суті, анатомія суспільства, теорія суспільного порядку, раціональна, ефективна організація суспільства, досягнення соціальної гармонії (консенсусу). Вона покликана вивчати умови панування та закони функціонування соціальних систем.

Соціальна динаміка вивчає закони розвитку соціальних си­стем та їх зміни. Тобто соціальна динаміка, за О. Контом, — це позитивна теорія соціального розвитку реальних явищ і процесів соціального життя суспільства, реальних соціальних систем.

Таким чином, О. Конт уперше обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства та можливість пізнання законів його розвитку; визначив та обґрунтував соціологію як особливу, самостійну науку про суспільство, поставив питання про організацію та проведення емпіричних досліджень у науці, окреслив загальні контури соціальної структури та основних соціальних інститутів суспільства.

Прихильник позитивістської соціологічної теорії, англійський філософ та соціолог Герберт Спенсер (1820—1903 ), вважаючи, що суспільство розвивається і як природа, і як живий організм, прагнув провести якомога більше емпіричних досліджень для підтвердження еволюційної гіпотези розвитку суспільства.

Г. Спенсер послідовно розробляв та обґрунтовував еволюційну теорію розвитку суспільства, намагався провести аналогію між біологічним організмом та суспільством як соціальним організмом, твердив, що безперервний розвій суспільства дозволяє розглядати його як організм, що розвивається еволюційним шляхом від зародків невеликих мас, збільшення кількості одиниць та розширення спільностей у великі спільності, у суспільство як цілісний організм. Ніяких революцій у цьому процесі, вважав Спенсер, не потрібно.

На відміну від О. Конта, Г. Спенсер не розглядав соціальну еволюцію як прямолінійний процес, добре усвідомлюючи обмежений характер «створення нарису емпіричної соціології» та ін. Ідеї Г. Спен­сера згодом використані й далі розвинуті сучасною західною соціо- логією, зокрема структурним функціоналізмом Талкотта Парсонса.

Вагомий внесок у розвиток соціологічної думки зробили німецькі філософи та соціологи К. Маркс (1818—1883) та Ф. Енгельс (1820—1895), які прагнули по-новому осмислити майже всі соціальні науки. Зміст, місце та роль соціології марксизму в теорії соціальної думки визначаються такими основними концепту- альними положеннями та висновками:

·           Сутність та функціонування суспільства, свідомість та поведінка людей у суспільстві зумовлюються реально існуючим способом виробництва.

·           Розвиток суспільства визначається об’єктивними всезагальними та специфічними законами.

·           У класовому суспільстві існують антагоністичні суперечності, які спричиняються до гострої класової боротьби.

·           У класовому суспільстві може панувати або диктатура буржуазії, або диктатура пролетаріату, а класова боротьба, безумовно, веде до диктатури пролетаріату.

·           Зміна соціально-політичного устрою можлива лише революційним шляхом.

Водночас К. Маркс та Ф. Енгельс одними з перших почали використовувати емпіричні соціологічні дослідження.

Треба зазначити, що марксизм розглядає ідеї в комплексі соціально-культурних цінностей суспільного розвитку, що існували тоді в реальному житті суспільства. Тому неправомірно ототожнювати погляди К. Маркса та Ф. Енгельса з ленінізмом, троцькіз­мом, сталінізмом, марксизмом тощо. Однак слід чітко визначи- ти й аналізувати категоричні помилки марксизму, його висновки про абсолютність класової боротьби, неминучість диктатури, роль насильства, які не підтвердились історичним розвитком і призвели до великих втрат у багатьох країнах світу.

Засновником нової французької соціологічної школи став соціолог і філософ Еміль Дюркгейм (1858—1917). Його численні праці впливали й продовжують впливати на розвиток соціологічної думки.

Особливо вагомий внесок Е. Дюркгейм зробив у розуміння проблеми предмета та методу соціології як самостійної науки з позицій структурного функціоналізму, основною суттю якого є висновок про те, що структура суспільства — це сукупність фактів у їх функціональній взаємодії та взаємозалежності. Соціальні факти (соціологізми) існують, за Е. Дюркгеймом, поза людиною та впливають на людину примусово. Головна особливість методу Е. Дюркгейма — з’ясувати соціальне соціальним — полягає у тому, що цінності та ідеї втілюються в соціальні норми й стають важелями соціальної регуляції.

Е. Дюркгейм сформулював концепцію еволюційного розвитку суспільства від механічної до органічної солідарності. Він твердив, що в традиційних суспільствах існує лише механічна солідарність на основі подібності індивідів, одноманітності виконуваних ними функцій. У суспільствах, де поділ праці набирає різноманітних форм, кожен індивід починає здійснювати спеці- альну функцію, формується новий тип солідарності. Таке су- спільство нагадує організм з його різноманітними органами, що відіграють певну своєрідну роль у його межах, організм, де формується органічна солідарність людини зі своїми духовними та моральними цінностями. Соціологія не сприяє пом’якшенню або навіть зняттю конфліктів.

На якісно новий рівень соціологія як наука підноситься в кінці ХІХ—на початку ХХ ст. завдяки розробці німецьким соціологом Максом Вебером (1864—1920) концепції «розуміючої соціології» та теорії «соціальних дій».

Головна ідея соціології М. Вебера — обґрунтування можливості максимально раціональної поведінки, що виявляється у всіх сферах взаємодії людей. Методологічні принципи соціології М. Вебера пов’язані з іншими теоретичними системами, характерними для суспільствознавства, — позитивізмом О. Конта та Е. Дюркгейма, соціологією марксизму та ін. М. Вебер розглядав цінності як вираження загальних установок певного періоду розвитку суспільства, тому вони, як інструменти розуміння явищ, процесів, людського суспільства в цілому та поведінки окремих його членів, визначаються характером історичної епохи, накреслюючи спільну лінію прогресу цивілізації. Щоб з’ясувати справжні причинні зв’язки явищ у суспільстві та дати осмислене тлумачення людської поведінки, доцільно сконструювати недійсне — запозичені з емпіричної реальності ідеально-типові конструкції, які виражають те, що є характерним для багатьох суспільних явищ. Такий ідеальний тип розглядається М. Вебером як засіб, що дозволяє розкрити загальні правила подій.

Ідеальний тип як методологічний засіб, на думку М. Вебера, дозволяє:

·           сконструювати явище або людські дії такими, якими б вони були в ідеальних умовах;

·           розглядати явище або дію незалежно від локальних умов.

Соціологія є «розуміючою» наукою, оскільки вивчає поведінку особи, вкладаючи в свої дії певний сенс. Дії людини набувають характеру соціальної дії, якщо в ній присутні два моменти: суб’єктивна мотивація індивіда та його орієнтація на інших.

Таким чином, М. Вебер обґрунтував необхідність, умови та можливості максимально раціональної поведінки соціальних суб’єктів, що проявляється у всіх сферах взаємовідносин людей. Саме цими висновками М. Вебер немовби завершує важливий етап становлення та розвитку соціології як науки в країнах Західної Європи в ХІХ—на початку ХХ ст. (див схему 7).

Схема 7

Основні ідеї західноєвропейської соціології (ХІХ—ХХ ст.)

Автори

Країни

Основні соціологічні ідеї

Огюст Конт (1798—1857)

Франція

Засновник соціології позитивізму. «...Соціо­логія мусить бути точною наукою, як і природничі науки» (пояснювальна соціологія)

Карл Маркс (1818—1883)

Німеччина

Завдання полягає в тому, щоб не тільки пояснити світ, а змінити його шляхом революції

Герберт Спенсер (1820—1903)

Великобританія

Шлях розвитку: суспільна еволюція — поступові зміни…

Еміль Дюркгейм (1858—1917)

Франція

Основне завдання соціології — ретельне вив­чення соціальних фактів

Макс Вебер (1864—1920)

Німеччина

Засновник «розуміючої» соціології, основна ідея — всезагальна раціональність

У даній схемі представлені тільки найвідоміші соціологи Західної Європи та їхні основні соціологічні ідеї, але вони показують, що головною особливістю західноєвропейської соціології є глибокі теоретичні розробки, пов’язані із соціальними реаліями ХІХ—ХХ століть.

2.2. ЗМІСТ І ОСОБЛИВОСТІ СОЦІОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ У СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ АМЕРИКИ

У ХХ ст. найбільш плідно соціологія розвивалась у США. Це бу­ло зумовлено тим, що:

1) у США після глибокої загальної кризи та тривалої стагнації економіка почала бурхливо розвиватися завдяки новим технологіям та науковій організації праці;

2) на відміну від Європи, де соціологічна теорія розви- валась та удосконалювалась завдяки ініціативі та ентузіаз- му окремих учених, у США соціологічні дослідження з само- го початку були добре організовані, фінансовані та стали невід’ємною частиною університетської освіти й соціальних наукових досліджень. Широке використання математики та статистики, методів експерименту та моделювання, соціометрії та соціальної інженерії забезпечили розвиток соціології як точної науки1.

Важливою особливістю американської соціології є те, що головні зусилля вчених-соціологів були зосереджені на вирішенні практичних завдань, тобто — прагматизм, який давав відповіді на конкретні питання: якими є мотиви поведінки людей; як краще та ефективніше здійснювати соціальний контроль та управління; якими шляхами подолати конфлікти та підтримувати стабільність суспільства; якими методами, засобами та заходами можна забезпечити соціальне партнерство та співробітництво людей у виробництві, зростання продуктивності праці, підвищення добробуту громадян тощо. Якраз над розв’язанням цих проб­лем працювали відомі американські соціологи (див. схему 8).

Із схеми видно, що американські соціологи в логічній послідовності прагнули дати відповіді на питання, що їх висувало соціально-економічне життя суспільства, розв’язувати конкретні проблеми в конкретних умовах соціальної реальності.

Наприклад, коли виникли проблеми з реалізації системи Тейлора і йому почали дорікати за надмірну жорсткість і перевищення ролі фізичних та матеріальних чинників у виробництві, на межі 20—30-х років виникає так звана теорія «людських відносин». У ній обґрунтовувались необхідність та доцільність поставити в центр уваги саму людину — робітника, доводячи, що з робітником потрібно поводитись як із «соціально-психологічною істотою», а не як з «біологічною машиною».

Схема 8

Основні наукові розробки американських соціологів

Система, її автор

Період розробки

Основна сутність концепції

Система Тейлора Ф. Тейлор (1856—1915)

Рубіж ХІХ—ХХ ст.

Для підвищення ефективності виробництва необхідні:

— раціоналізація управління;

— наукова організація праці;

— диференційоване матеріальне стимулювання

Теорія людських відносин Е. Мейо (1880—1949)

Рубіж 20—30-х років ХХ ст.

Необхідні не тільки матеріальні, а й психологічні стимули:

— сприятливий моральний клімат;

— урахування інтересів робітника;

— задоволеність працею

Теорія ієрархії потреб А. Маслоу (1908—1970)

Середина ХХ ст.

При задоволенні різноманітних пот­реб людей існує певна черговість (ієрархія) потреб, поведінка індивіда в кожний даний момент визначається найбільш важливою потребою

Структурний функціоналізм Толкотт Парсонс (1902—1979)

Середина ХХ ст.

Соціальна система — це система дій дійових осіб:

— соціальна дія можлива тільки за наявності іншої дійової особи;

— взаємна орієнтація дійових осіб на ґрунті спільних цінностей;

— соціальна система діє тоді, коли відбувається певна диферен- ціація соціальних ролей

Біхевіоризм Дж. Уотсон (1878—1958)

Кінець ХІХ—ХХ ст.

Поведінка людини будується за схемою стимул — реакція:

змінюючи стимул, можна задавати певні реакції, управляти поведінкою людей, підтримувати гармонію у суспільстві

 

Для підвищення ефективності виробництва, трудової діяль- нос­ті робітників важливими є не тільки матеріальні стимули, а й психологічні чинники, до яких належать:

1.  Згуртованість групи, в якій працює індивід.

2.  Сприятливий моральний клімат у ній.

3.  Добрі взаємовідносини з керівництвом.

4.  Урахування інтересів робітника.

5.  Задоволеність своєю працею тощо.

Звідси практичними рекомендаціями щодо удосконалення уп­равління є такі:

1.        Потрібно проявляти постійну турботу про людей.

2.        Створювати атмосферу гармонії у взаємовідносинах індивідів та груп.

3.        Доповнювати індивідуальну винагороду за працю колективною.

4.        Розвивати демократичний стиль керівництва та ін.

У середині ХХ ст. американський психолог Абрахам Маслоу обґрунтовує складніший механізм впливу запитів людей на їхню поведінку, що його він розкриває у своїй теорії «Ієрархії пот­реб», згідно з якою різноманітні людські потреби можна поєднати у певні групи і рівні, що розташовуються за ступенем їх важливості, необхідності задоволення та впливу на поведінку людей. В одному із варіантів даної концепції виділяються такі шість груп і рівнів потреб:

1)        фізіологічні;

2)        екзистенціальні (самозбереження);

3)        соціальні;

4)        престижу;

5)        особистісні;

6)        духовні.

Головна ідея ієрархії потреб полягає у тому, що в кожен даний момент поведінка людини або групи визначається найважливішою потребою із всієї ієрархії їх.

Дуже вагомий внесок у розвиток американської соціології зроблено структурним функціоналізмом Толкотта Парсонса, який сприяв розумінню людської дії як системи, що самоорганізо- вується. Специфіку останньої він вбачав у такому:

·           символічність, тобто наявність таких символічних механізмів саморегуляції, як мова, цінності тощо;

·           нормативність, тобто залежність індивідуальної дії від за- гальноприйнятих норм;

·           певна ірраціональність та незалежність від умов середовища і водночас залежність від суб’єктивних «визначень ситуації».

Одним із провідних напрямів американської соціології у ХХ ст. став «біхевіоризм» (від англ. bihavior — поведінка) — «наука про поведінку», родоначальниками якої стали американські психологи Едуард Торндайк та Джон Уотсон. Вони прагнули створити науково обґрунтовану «технологію» поведінки людини. Однак у їхніх під- ходах поняття поведінки зводилось до найпростішої формули — стимул — реакція, як і в тваринному світі. Є стимул, тобто ті або ін- ші спонукальні впливи на людей, є і реакція (відповідні дії) на них.

Таким чином, допускалося спрощене бачення людини та її поведінки, неправомірне ототожнювання життя тварин та соціального буття людей. Із формули стимул — реакція практично випускаються чинники свідомості людини та впливу на неї суспільства, керівництва. Тому вже у 30-х роках ХХ ст. біхевіоризм, будучи перетвореним у необіхевіоризм, певним чином здійснив своє самооновлення.

Позитивними характеристиками необіхевіоризму є такі:

·           науковість, строгість і точність досліджень;

·           широке застосування математики та статистики;

·           нові методики експериментів тощо.

Усе це дозволяє соціологам та психологам використовувати біхевіоризм для розв’язання багатьох практичних завдань.

Таким чином, американська соціологія зробила вагомий внесок у розвиток соціології як науки, особливо в її прагматичний аспект.

 

8