6. СОЦІОЛОГІЯ ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ, ПРАЦІ Й УПРАВЛІННЯ - Соціологія - Конспект лекций
ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Соціологія->Содержание->6. СОЦІОЛОГІЯ ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ, ПРАЦІ Й УПРАВЛІННЯ

Соціологія

6. СОЦІОЛОГІЯ ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ, ПРАЦІ Й УПРАВЛІННЯ

Соціологія економіки

Соціологія економіки - дисципліна, що вивчає соціальні процеси і явища, що відбуваються в сфері економіки.

Вона розглядає:

-        соціальні функції економіки;

-        соціальні аспекти економічних інститутів;

-        форми регулювання економіки;

-        соціальні групи в економіці;

-        типи мислення в різних економічних системах;

-        участь в керівництві державою;

-        взаємодію вертикальних структур і груп трудящих, її економічну ефективність;

-        міжгрупові відносини;

-        стимули мобільності;

-        зміст службових інститутів;

-        норми господарського права і т.д.

Об'єктом соціології економіки є економічне життя як взаємодія різних соціальних груп.

Предметом соціології економіки є соціальний механізм розвитку економіки - система поведінки і свідомість соціальних груп в економічній сфері, взаємодія їх між собою і державою.

Класифікація категорій соціології економіки.

1.            Загальнонаукові категорії (запозичені з загальної методології). Наприклад, «процес», «розвиток» і т.п.

2.            Загальсоціологічні категорії (запозичені із суспільних наук). Наприклад, «споживання», «власність» і т.п.

3.            Специфічні категорії (характерні тільки для соціології економіки). Наприклад, «економічне поводження», «економічна культура» і т.п.

Соціологія праці

Соціологія праці – це спеціальна соціологічна теорія, галузь соціології, що вивчає трудову діяльність як соціальний процес, як необхідну умову життєдіяльності людини і суспільства, а також розглядає соціальні стимули підвищення ефективності праці, вплив науково-технічних і соціальних умов щодо неї.

Виділяють три основних складових предмета соціології праці:

1.            Соціальні закономірності взаємодії людей із засобами і предметами праці.

2.            Відношення людини і колективу до праці, його змісту, характеру й умов.

3.            Соціальна організація підприємства, колективу.

Трудовий колектив – це група людей, об'єднаних для загальної соціально значимої і корисної для суспільства трудової діяльності, кінцеві результати якої залежать від кожного і яка обумовлена певною системою економічних, соціальних і психологічних відносин.

Праця – діяльність людини, у процесі якої вона за допомогою певних засобів діє на природу і перетворює її елементи в предмети, що задовольняють її потреби.

Відомі такі види праці:

1.      Фізична і розумова;

2.      Творча і репродуктивна;

3.      Складна і проста;

4.      Організаційна і виконавська;

5.      Самоорганізована і регламентована;

6.      Приватна і суспільна;

7.      Вільна і підневільна;

8.      На себе і на іншу людину;

9.      Добровільна і примусова;

Існують такі трудові функції:

1.      Підготовча.

2.      Енергетична.

3.      Технологічна.

4.      Контрольно-регулююча.

Виділяють такі засоби праці:

1.      Машини;

2.      Верстати;

3.      Інструменти;

4.      Виробничі інструкції.

Трудова поведінка – комплекс визначених послідовних дій людини, що спрямовані на перетворення предметів праці з метою досягнення певного результату і поєднують працівників із трудовим процесом.

Трудова діяльність – жорстко фіксований у часі і просторі цілеспрямований ряд операцій і функцій, що здійснюються людьми, які поєднані в трудову організацію.

Функції соціології праці:

1. Діагностична. Це оцінка діяльності конкретної організації з точки зору її ефективності та здатності до конкуренції.

2. Прогностична. В руслі цієї функції на основі аналізу діяльності організації повинна бути більш-менш виразно сформована відповідь на питання: а що нас чекає попереду? На що ми можемо розраховувати в майбутньому?

3. Соціотехнічна. Завдяки аналітичному підходу до процесу діяльності в організації у людей формується переконання про необхідність уникнення, гальмування дезінтеграційних процесів і пропагування позитивних, інтеграційних її форм.

4. Гуманістична. Завдяки привнесенню в діяльність організації гуманістичних принципів, стосунки між її членами набирають якісно нового вигляду. Організація для працівників стає другою домівкою. Її члени через призму гуманізму зовсім по-іншому сприймають своє місце і місце нового підприємства в життєдіяльності суспільства. Зростає довіра людей один до одного, а це призводить до того, що збільшує кількість і якість виробленої продукції, людина повністю зосереджує свою увагу на трудовому процесі, не витрачаючи зусилля на непотрібне з’ясування міжособових стосунків.

5. Ціннісна. Важлива роль належить ціннісній функції праці, пов’язаній із формуванням у працівників ціннісних настанов, мотиваційної сфери, життєвих цілей та планів.

Слід зазначити, що соціологія праці як наука дає не рецепти, а теоретичні знання, які реалізуються на практиці. Практика, збагачуючи свій зміст знаннями, стає більш еластичною, дійовою, цивілізованішою.

Соціологія управління

Соціологія управління – міждисциплінарна наука, що вивчає проблеми управління, поєднуючи економічні, політичні, соціальні, організаційні, правові, психологічні й ін. підходи з управлінням.

Предметом соціології управління є соціальні наслідки функціонування механізму цілеспрямованого впливу на соціальні структури і процеси в суспільстві, а також соціальні відносини, що з цим пов'язані.

Соціальне управління є одним з основних видів управління.

Його функціями є ліквідація протиріч суспільного розвитку і гармонізація інтересів різних соціальних груп.

Систему соціального управління складають:

- методи управління (планування, організація, контроль, підрахунок, аналіз, стимулювання і виховання);

- засоби цілеспрямованого впливу на соціальні процеси (управлінські рішення, виробничі завдання, розпорядження, накази, прохання, норми, стимули, санкції);

- організаційна структура (внутрішня побудова системи, що відбиває особливості поділу і кооперації праці, технічні способи збору, збереження і передачі інформації, мотивацію і т.д.).

Соціальне прогнозування – конкретне уявлення, передбачення, судження про подію, стан соціального об'єкта в майбутньому.

Виділяють такі види соціального прогнозування:

1.      За проблемно-цільовими критеріями: пошукове і нормативне;

2.      За критеріями часу: оперативне, короткочасне і довгострокове.

Соціальне проектування – це складна, творча діяльність, спрямована на вибір найкращого варіанту майбутніх дій для досягнення основної мети.

Як правило, користаються такими методами для соціального проектування:

1.      Використання матриці ідей.

2.      Входження в роль.

3.      Методи аналогій.

4.      Метод асоціацій.

5.      Метод повної реорганізації.

6.      Метод мозкового штурму.

Соціальне планування – це наукове обґрунтоване визначення перспектив і показників розвитку соціальних інститутів, організацій, явищ і процесів, а також розробка заходів для досягнення бажаного на всіх рівнях формування соціальних відносин.

Для соціального планування використовуються такі методи:

1.      Балансовий.

2.      Нормативний.

3.      Аналітичний.

4.      Варіантний.

5.      Комплексний.

6.      Проблемно-цільовий.

7.      Соціального експерименту.

8.      Економічно-математичний.

 

11