yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Соціологія->Содержание->8. СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

Соціологія

8. СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

Соціологія релігії – це галузь соціології, що вивчає релігію як соціальний інститут у взаємодії з іншими соціальними інститутами в суспільстві, як соціальне явище, як важливу структурну складову суспільства на різних соціальних рівнях.

Предметом соціології релігії є релігія вцілому і окремі її компоненти (релігійна свідомість, релігійні культи, релігійні відносини, релігійні організації й інститути) у їхньому взаємозв'язку з іншими складовими частинами соціальної структури суспільства. Компоненти ці розглядаються в тому аспекті, у якому вони виступають як регулятори соціальної поведінки особистості, групи, цілої спільності, як форми соціальної поведінки і спілкування людей, прояв їхніх поглядів і релігійних переконань.

Соціологія релігії в Україні

Українська соціологія релігії зародилася в 20-ті – 30-ті роки ХХ століття. Спочатку у вигляді емпіричних досліджень релігійності різних груп населення, а згодом, у 50-ті – 60-ті роки ХХ століття, і теоретичного пояснення місця і ролі релігії в суспільствах різних типів, соціальних функцій релігії, процесу секуляризації, протиріч між релігією й атеїзмом, рівня релігійності населення і т.д.

Ці соціологічні дослідження ґрунтувалися на матеріалістичних поглядах на релігію і церкву, їх взаємодії з державою і суспільством.

У 60-ті – 80-ті роки ХХ століття релігієзнавство робить визначений внесок у розвиток вітчизняної соціології релігії. Але, як і колись, релігія подається як ворожа ідеологія, яку необхідно витиснути зі свідомості, життя індивіда і суспільства, заперечується прогресивна функціональна діяльність церкви, допускається дискримінація віруючих і т.п. Усе це гальмує розвиток вітчизняної соціології в порівнянні зі світовою.

У 80-ті – 90-ті роки ХХ століття в багатьох країнах, у тому числі й в Україні, релігія стає важливим фактором соціально-економічного розвитку. В роки перебудови і перших років незалежності істотно змінилася релігійна ситуація, нормалізувалися державно-церковні відносини. Були підписані закони «Про свободу совісті і релігійних організацій», «Про свободу вірувань».

Відповідно до цих законів релігійні організації отримали права юридичних осіб, право на власність, повну свободу пропаганди своїх віровчень. Держава повернула релігійним організаціям значну частину відібраних у них храмів, монастирів і церковного приладдя. Істотно зріс престиж релігії і церкви. Підсилився інтерес людей до них. Однак паралельно з позитивним впливом церкви на суспільні процеси (духовна підтримка, створення позитивних ціннісних орієнтацій і т.п.) спостерігається і негативні – загострення відносин між окремими релігійними конфесіями. Тому релігійна ситуація в нашій країні вимагає посилення уваги до проблем, з якими зіткнулася церква, з боку держави і наукових інститутів.

 

13