yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Соціологія->Содержание->ІІ етап. Друга половина ХІХ століття

Соціологія

ІІ етап. Друга половина ХІХ століття

На розвиток соціології в цей час вплинули дві концепції, пов'язані з позитивізмом:

1.            Концепція еволюції;

2.            Концепція натуралізму.

У досліджуваний відрізок часу існувало декілька найвідоміших соціологічних шкіл:

1.            Географічна школа (засновник Т.Біль). Вона охоплює натуралістичні навчання, які головну роль у розвитку суспільств, народів відводили їх географічному розташуванню і природним умовам.

2.            Школа німецької геополітики (засновник К.Хаусхоффер). Визначальними вона вважає природні причини, географічно детерміновані тенденції політичного розвитку й експансії державних організмів, тобто залежність зовнішньої політики, міжнародних відносин від системи політичних, економічних, військових взаємозв'язків, обумовлених географічним положенням країн, кліматом, природними ресурсами, розселенням і т.д.

3.            Расово-антропологічна школа (Ж.А. Де Гобіно). Вона інтерпретує суспільний розвиток у поняттях спадковості, боротьби «вищих» і «нижчих» рас.

4.            Органічна школа (А.Шеффле). Вона розглядає суспільство як живий організм, а соціальну диференціацію суспільства – аналогічно розподілу функцій між різними органами людського тіла.

5.            Соціал-дарвінистська школа (Л.Гумплович). Вона зводила закономірності розвитку людського суспільства до закономірностей біологічної еволюції та принципів природного добору, боротьби за існування і виживання найбільш пристосованих організмів.

ІІІ етап. Кінець ХІХ століття

У цей період відбувається криза біолого-натуралістичних теорій, відбувається посилення психологічних тенденцій у соціології.

Існує декілька концепцій у психологічній соціології.

1.            Психологічний еволюціонізм. Яскравим представником цієї концепції є Л.Ф.Уорд. Він вважав, що з появою людини еволюція життя на землі пережила «телезис», тобто з'явилося два напрямки в еволюції: спонтанний розвиток стихійних сил (генезис) і свідомі дії людини з визначеною метою. Телезис він поділяв на два види: індивідуальний і колективний.

Л.Ф.Уорд вважав, що первинними соціальними силами є бажання, пов’язані з підтримкою життя індивіда (голод, спрага), і сексуальні прагнення, що забезпечують продовження людського роду. На основі первинних бажань, на його думку, формуються інтелектуальні, моральні, естетичні складності, за допомогою яких відбувається розвиток суспільства.

У своїх роботах розвивав концепцію психологічного еволюціонізму Ф.Г.Гідингс. Він уявляв суспільство як психічне явище, обумовлене психічним процесом. Виділяв два аспекти соціології: суб'єктивний і об'єктивний. Первинний суб'єктивний соціальний факт він розумів як усвідомлення роду, тобто визнання себе й інших причетними до одного роду.

2.            Інстинктивізм. Відомим представником цього напрямку є В. Мак-Дугал. Він розглядав суспільні явища як певний інстинкт або ряд інстинктів.

3.      «Психологія народів». Цієї концепції дотримувалися соціологи Г. де Тард і Г.Лебон .

Перший мислитель стверджував, що суспільство – це продукт взаємин індивідів, тому «психологію юрби» він трактував через акцентування уваги на ірраціональності, спадкоємності поведінки, загостреної потреби у вождях. Він звертав пильну увагу на процес диференціації громадської думки і формуванні на цій основі інтелектуальної спільності, єдності думок.

Другий вважав, що розумний критичний початок, втілений в особистості, придушується ірраціональною масовою свідомістю.

4.      Інтеракционізм. У центрі уваги представників цієї концепції знаходиться процес взаємодії індивідів. Однак особистість тут трактується не як абстрактний індивід, а соціальна істота, що належить до певної соціальної групи і виконує визначені соціальні ролі.

Відомим представником цієї концепції є Г.Зиммель. Він говорив, що соціологія – це метод, який використовується у всіх науках про явища суспільного життя. Її завдання – охопити закономірності, котрі неможливо проаналізувати за допомогою інших наук про суспільні явища. Він створив теорію історичного розуміння, що включає розуміння «об'єктивної» дії (тобто самої дії, а не діючої людини) і розуміння мотивів і почуттів діючого індивіда.

4 етап. Межа ХІХ – ХХ століть

Для цього проміжку часу характерний принцип відмінності законів природи від законів суспільства, переважає емпірична соціологія.

Великий внесок у розвиток соціології в цей час зробили Г.Зиммель, Э.Дюркгейм, М.Вебер, В.Парето та ін.

Э.Дюркгейм вважав, що соціологія близька природничим наукам, дуже важлива роль індуктивних методів у соціологічній науці. Він виділяв такі основні правила соціологічного пізнання:

1.            Факти треба розглядати як предмети;

2.            Соціальні факти варто пояснювати іншими соціальними фактами.

Э.Дюркгейм акцентував увагу на таких ознаках соціальних фактів:

1.            Об'єктивне існування;

2.            Примусовий вплив на індивідів.

Вчений говорив, що соціологія – це наука про соціальні факти: ідеї, норми та цінності, що вироблені колективною свідомістю людей. Вплив останніх на людей відбувається через соціальні інститути (правові, релігійні і т.д.).

Э.Дюркгейм ввів поняття «аномія» – стан соціальної системи, при якому значна частина громадян, знаючи про існування обов'язкових норм, ставляться до них негативно або байдуже. Відбувається це, як правило, внаслідок швидкого соціального розвитку, за яким не всі індивіди встигають.

М.Вебер є основоположником «розуміючої соціології» і теорії соціальних дій. Він велику увагу приділяв емпіричним дослідженням. Колективну свідомість розумів як абстракцію, створену для умовного позначення середньостатистичного представника соціального прошарку, як ідеальний тип, еталон. Більш важливим для нього було значення поведінки індивіда. Вчений говорив, що соціологія повинна намагатися зрозуміти соціальну дію і, таким чином, спробувати пояснити її процес. Суб'єктами дії, на думку М.Вебера, можуть бути тільки індивіди.

Мислитель виділяв чотири ідеальних типи дій:

1.            Цілераціональні;

2.            Цінністнораціональні;

3.            Афективні;

4.            Традиційні.

М.Вебер пропонував такі типи стратифікації:

1.            Соціальні відмінності, пов'язані з багатством;

2.            Соціальні відмінності, пов'язані зі статусом;

3.            Соціальні відмінності, пов'язані з владою.

Вчений виділяв три типи панування:

1.            Традиційне, пов'язане зі звичаєм;

2.            Харизматичне, пов'язане з авторитетом;

3.            Легальне, пов'язане із законом.

В.Парето вважав, що соціологія – це синтез різних суспільних дисциплін. Її завдання – вивчення суспільства вцілому. Він акцентував увагу на використанні логістико-експериментального методу. В.Парето стверджував, що ціннісні елементи соціологічної теорії викривляють факти. Ідеологія, на його думку, є прикриттям для дійсних мотивів. Вчений обґрунтував необхідність підтримки балансу між елітою і масами, що може існувати тільки при постійній циркуляції, переході деяких елементів з мас в еліту і навпаки. Якщо ж цей баланс порушується, то В.Парето стверджував, що відбуваються революції.

Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття відбувається інституалізація соціології як науки.

Наприклад, в Англії в 1903 році з'являється Лондонське соціологічне товариство, а в 1907 році – кафедра соціології в Лондонському університеті. У Франції в 1896 році з'являється кафедра «соціальної науки» у Бордоському університеті. У США в 1876 році був відкритий Йельський університет, а у 1893 році – кафедра соціології в Чикаго. У 1905 році було створено Американське соціологічне товариство.

 

6