ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Філософія->Содержание->Мілетська школа філософії

Історія філософії

Мілетська школа філософії

Розглядаючи Мілетську школу філософії згадують три Постаті – Талес (Фалес), Анаксімандр та Анаксімен. Походження філософії пов'язують з іонійським міс­том Мілет VI ст. до Р.Х. Саме творчість перших філософів вирізняється прозовим письмом, на противагу поетичному чи епічному стилю, у якому творили представники міфології.

Талес з Мілету (625–547) загальновизнано вважається «першим» філософом. Талес походив зі знатного роду. Він відомий своєю політич­ною та суспільною діяльністю – належав до знаної групи «сімох мудре­ців». За Геродотом, Талес пропонував створити одну центральну іонійсь­ку раду, щоб спільно захищатися від завоювань з боку Азії.

Відома й його природничонаукова практика. Талес багато подоро­жував, був у Єгипті, де вивчав щорічні розливи Нілу та здійснив обміри висоти пірамід за допомогою відкинутої ними тіні. Загального визнання здобув тим, що вдало передбачив затемнення сонця 28 травня 585 р. до Р.Х., послуговуючись методом спостереження за природними явищами та аналізом їхнього представництва у хронологіях та історіях.

Класичним зразком викладу філософії Талеса є уривок з «Метафі­зики» Арістотеля: «З перших філософів найбільша частина була думки, що тільки у вигляді матерії ...існують початки ...всього. Та не всі вони уважають те саме за розмір і вигляд такого початку, але Талес, що був засновником того роду філософії, уважав ним воду (через те заявив, що земля є з води). А взяв цей висновок імовірно з того, що бачив і те, що їжа всього волога, і саме тепло з того походить і тим живе (а з чого щось по­ходить, то те є початком усього)... і що насіння всього має вологу приро­ду. А вода є початком поставання вологого» (11, А 3) (М. С, С 538).

Більшість дослідників старогрецької мови та філософії спільні у ви­сновку, що ні слова, ні поняття матерії філософи ранньої доби не застосо­вували. Це і є зразок того нашарування власних філософських інтересів Арістотеля згідно з власним поняттям завдань філософії, які накладаються тоді, коли відбувається історична рецепція (сприйняття та інтерпретація)

63

Історія філософії

філософії, зокрема попередників (хоч дещо подібне відбувається і у реце­пції ідей сучасників), і про що вже було зазначено раніше.

Проте не викликає сумніву твердження, що Талес намагався для «всього» відшукати єдине і однинне начало, принцип, який би пояснював цілісність і однорідність буття. Таким началом він визнавав те, що є вод­ночас максимально наближене до природничого буття – воду, і, як на час Талеса, могло б бути зображене гранично відстороненим, зі значною мі­рою абстракції природничим та чуттєвим началом.

У свідченнях про думки Талеса з приводу світобудови знову ж ско­ристаємось Арістотелем. Він полемізує з точкою зору Талеса, який роз­ташовував Землю, яка спочиває, на воді.

Визначаючи рушійні сили буття Талес висловлював припущення щодо провідного значення душі: «На основі спогадів про Талеса здається, що й він уважав душу чимось рушійним, якщо сказав, що камінь має ду­шу, бо порушує залізо» (А 2) (М. С, С 538). У фрагменті Арістотеля йшлося про камінь–магніт. Проте, знаходимо і свідчення визнання Тале­сом духовної основи світу за богами: «Талес думав, що все є повне богів» (А 5) (М. С, С 539). Про співвідношення креативно! ролі богів за тради­ційними поглядами та такої ж креативної ролі води – все походить з води, – у філософських поглядах Талеса жодних звісток не знайдено.

Анаксімандр (бл. 610–546). У літературі переважає думка про те, що Анаксімандр був «учнем» Талеса. Цей висновок обґрунтовується тим, що іонійський філософ хронологічно був дещо молодший Талеса. Однак характер його думки свідчить про практично самостійне творче джерело. З творами Анаксімандра були знайомі Арістотель, Теофраст, Аполлодор. Значну кількість уривків з творів Анаксімандра подає Сімплікій.

Вирішуючи однакову з талесовою задачу – пошук першоелемента (праелемента) буття, – Анаксімандр витворив поняття «алейрон», яке ети­мологічно зі старогрецької утримує два суміжні змісти: «безмежне» («а–пейрон» – «а» заперечує кореневе значення слів «межа», «кінець») та «не­означене». Філософський зміст поняття «апейрон» суттєво переважає зміст поняття «води» Талеса «Апейрон» як космотворчий першоелемент не має осязанного як «вода» відповідника (космотворчий, але не природний у су­часному картенізованому розумінні природи як фізичної протилежності всього, що ми називаємо мисленням), проте є не суто міфологемою чи абс­трактним поняттям розуму. «Апейрон» не має початку та закінчення. Зна­чення «алейрона» з певними застереженнями поєднується зі значенням «ар–хе» – «початою), термін, який за Сімплікієм, запровадив саме Анаксімандр.

Значення першопочатку визначається ще й тим, що саме з нього виокремлюються всі наступні контрасти, які стають складовими вже ося–

64

Частина І. Історія Стародавньої філософії

занного світу, отже «апейрон» стає своєрідним генетичним поняттям–попередником поняття потенціальності у Арістотеля: «З одного відокрем­люються існуючі в нім контрасти, як каже Анаксімандр» (М. С, С 540). «Апейрон» виступає і як принцип однорідності у всіх зовні відмінних по­діях. Ніщо не може постати, з'явитися поза ним, і відійти, зникнути, не повертаючись до нього. Його безмежність охоплює всі прояви тривалості та стає для них нормотворчим законом розрізнення і, головне, покаранням за бажання вирізнитися з першопочатку: «А з чого є поставання всьому сущому, з того є й загибель по необхідності. Бо сплачує одне одному кару й покуту за несправедливість згідно з нормою часу» (М. С, С 540).

Анаксімандру належить і переосмислення доглядів на природу віч­ного. Всупереч міфологічному і космогонічному світоглядам, у яких на­віть найперші боги є безсмертними, космологічний напрямок мислення філософа визнає першопочаток вічним. У міфології та космогонії боги безсмертні, бо не мають завершення, але вони не вічні, бо мають початок, причину поставання. Космологічний філософський погляд визнавав віч­ним те, що не тільки не має завершення, але й не має початку. Така пози­ція співзвучна з аргументацією Ксенофана щодо обгрунтування існування лише єдиного і одного Божества, яке істотно згодом вплинуло на страте­гічне вчення про вічне та незмінне буття Парменіда.

Космологічні погляди Анаксімандра також вирізняються евристич­ністю. Саме філософські розмисли філософа дали змогу висловити при­пущення про існування не одного, видимого і позірного для людей світу, а безлічі «світів» і «небес». Він виникає завдяки виокремленню з первинно­го вічного «апейрон» двох контрастів, двох протилежностей – теплого і холодного, світла і темряви. Всі інші складові образу світу, подібного до вавилонських зразків, виникають завдяки чинності протилежностей. Світ Анаксімандра побудований на симетрії, і Земля в ньому нагадує рівновід–далений від всіх інших рухомих небесних тіл непорушний циліндр. Люди живуть на горішній поверхні циліндра Землі, яка відтак має значення за­селеної, олюдненої Землі – «екумена».

Ознаки нового світогляду Анаксімандра знаходимо і у свідченнях доксографів про технологічні наміри застосування висновків про природу «апейрон» – пояснення явищ природи та зародження життя на Землі з води.

Безумовне визнання світогляду Анаксімандра моністично матеріа­лістичним не узгоджується зі словами Арістотеля, у яких «алейрону» на­дається значення дієвої і творчої сили: «Тому, як кажемо, воно (тобто апейрон) не має початку, але саме є початком усього. І воно огортає все і керує всім, як кажуть ті, що крім апейрон – безмежного не приймають інших причин, як от розуму (тобто Анаксагор) або любові (тобто Емпе–

65

Історія філософії

докл). І це є божество..., бо воно безсмертне і незнищенне, як каже Анак­сімандер і більшість філософів природи» (М. С, С 542).

Істотного значення для усвідомлення еволюції філософських вчень досократиків має філологічний догляд Вернера Єґера, у якому пояснюєть­ся видозміна значення слова «божество», яка вплинула на формування підстав вчення Ксенофана про єдине божество як не суто міфологічної істоти: «Відомий вчений Вернер Єгер у своїй праці про теологію ранніх грецьких мислителів(Werner Jaeger. Die Theologie der fruhen griechischen Denker. – Stuttgart, 1953.) думає, що саме Анаксімандр перший ужив тут відприкметникового іменника ... на філософічне поняття «божество» для відрізнення від мітичних богів. Це слово згодом увійшло в нормальний словник літературної мови: цього слова дуже часто вживали в V ст. Геро­дот і трагічні поети. Єгер думає теж, що ... оригінальна цитата про вину й кару людини – це перша філософічна теодицея» (М. С, С 543).

Анаксімен (бл. 588–525). Анаксімен є наймолодшим зі згадуваних у літературі представників мілетськоі школи філософії. Вважається учнем Анаксімандра. Відомий астрономічними і метеорологічними досліджен­нями. У космологічній теорії наслідував з певними корективами основні настанови свого вчителя Анаксімандра. Досліджував явища природи, зок­рема природу граду, землетрусів, блискавки.

У філософському контексті Анаксімен не створив принципово від­мінного від засновників школи вчення. Але надав їхнім думкам своєрід­ного розвитку. У означенні першоелементу світу Анаксімен надав перева­гу «повітрю», яке суспіль поєднує безперечнішу відчуттєво означену якість «води» Талеса та властивість «безмежності» Анаксімандра. Філо­соф, водночас, відкидав у визначенні чинності «повітря» як зайве перена­сичення відчуттєвістю талесового першоелемента, так і властивість «не­означеності» анаксімандрового апейрона.

Згідно з поглядами філософа речі виникають шляхом квалітативних (якісних) змін повітря. Ці якісні зміни спричинюються згущенням та роз­рідженням повітря. Однак згущення та розрідження, в свою чергу, як засіб утворення речей, є не зовнішніми до повітря чинниками, а радше іманен­тним станом існування повітря. Саме тому Анаксімен тісно пов'язує озна­чення властивостей повітря з властивостями людської душі, повітря є найбільш одуховленим з усіх природних елементів: «Як наша душа каже (Анаксімен), – що є повітрям, тримає вкупі нас, так увесь світ огор­тає дух ... і повітря» (М. С., С 545). Навіть боги, за Анаксіменом, поста­ють з повітря: «... св. Августин каже, що Анаксімен « не заперечував бо­гів і не промовчував; одначе він вірив, що не вони створили повітря, але самі походять із повітря» (М. С., С 545).

66

Частина І. Історія Стародавньої філософії'

 

18