ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Філософія->Содержание-> Частина І. Історія Стародавньої філософії

Історія філософії

Частина І. Історія Стародавньої філософії

рість, щедрість, правдивість, доброзичливість. Характерна для грецької сві­домості любов до міри і співмірності притаманна і Арістотелю. Усі перелі­чені доброчинності – це середина між крайнощами. Наприклад, справедли­вість також є серединою: це вміння віддати ближньому не надто багато і не надто мало, а саме стільки, скільки він того дійсно заслуговує.

Елліністично–римська філософія

Із завершенням еллінської доби античний світ вступає у пізній пе­ріод власної історії. Символічним його початком вважають царювання Александра Македонського, який сприяв розповсюдженню античної ци­вілізації на простори Передньої Азії (IV ст. до н.е.). Складались нові тор­гові шляхи, нові звичаї, народжувались і руйнувались держави, формува­лись нові цінності в області культури, політики і філософії. Цей світ ви­значає себе як «елліністичний», тобто «грецький світ», що існує протягом трьох століть. Далеко на Сході формувались нові центри грецького філо­софського життя: Пелла – в Македонії, Александрія – в Єгипті, Антіохія –в Сирії, крім того Пергам, Греко–Бактрійське царство... Перш за все, це було пов'язане з діяльністю таких видатних шкіл античності як платонізм, арістотелізм, стоїцизм, епікуреїзм, а також скептицизм і кінізм. Вплив перелічених шкіл відчуває і Стародавній Рим ще в роки Римської респуб­ліки, а в перші віки нової ери філософську пальму першості від Афін отримує Рим. Отже, до Александрії, Пергаму, Антіохії тощо додається Рим, де продовжують свою діяльність вже відомі філософські школи, а також формує свій вплив нова найвизначніша школа пізньої античності –неоплатонізм. Отже, замість еллінізму надходить доба Римської імперії, яка окреслюється кінцем І ст. до н.е. (перемога майбутнього імператора Августа, падіння Єгипту і самогубство цариці Клеопатри) і закриттям ім­ператором Юстиніаном у 529 р. Афінської Академії – останнього оплоту античної філософської культури.

Отже, визначений період, що охоплює понад 800 років, – це дещо нове у суспільному, державному, культурному і філософському житті ан­тичного світу. Змінився загальний настрій епохи, що віддзеркалював нове положення людини у новому суспільстві. Імперія (спочатку Александра Македонського, а потім і Римська) зруйнували простоту і безпосеред­ність, що були характерні для грецької класики. Справді, самодостатність поліса (міста–держави), який формував у елліна певний спосіб життя, бо надавав йому і можливість праці в полі, або в майстерні, залучав до акти­вної громадської діяльності, участі у політичному житті і воєнних похо­дах. Сам поліс був компактний, таким чином, у елліна навіть фізично все

113

Історія філософії

було поряд, а суспільне життя було його справжнім власним життям, за яке однаково вболівав і ніс відповідальність і пересічний грек, і Перікл. Еллінізм імперських часів вніс зміни як на макрорівні, так і у життєдіяль­ність одиничної людини. Державний устрій виштовхнув людину з сере­дини громадського життя, активного учасника перетворив на пасивного виконавця чужої волі, що сформувало нове світовідчуття і свідомість, змінило стан, інтереси одиничної людини в цілому. Вона залишилась, ні­би наодинці з собою, відчуваючи власну безпорадність у великому, але чужому світі. Філософія замислилась над цим становищем, і чаша філо­софських терезів схилилась у бік індивідуальності.

Головними рисами нового світогляду можна визначити індивідуа­лізм і діалектично пов'язаний з ним космополітизм. Проте, особливості філософування полягали, по–перше, у вторинності багатьох ідей. Так, пе­рипатетики наслідували Арістотеля, епікурейці – атомістів і кіренаїків, стоїки – Геракліта, сократичні школи, платонізм... Але – це не було епі­гонством. Це були самостійні системи мислення, що виникали і функціо­нували у руслі певних духовних традицій. По–друге, методологією тут виступає філософська еклектика (синтез різних елементів, настанов, ідей), що використовує раніше відпрацьовані образи з метою виразу самобутніх духовних і теоретичних побудов. По–третє, поєднання філософського ми­слення з іншими видами духовного досвіду: містикою, релігією, міфологі­єю. Сакралізація філософії. По–четверте, філософія має у собі теоретичну і практичну частини, і перша є підґрунтям другої. Саме у пізньоантичний період філософія була структурована на логіку, фізику і етику. Метою «логіки» було сформування вміння мислити послідовно, строго, мистець­ки вести діалог, сперечатись... «Фізика» розкривала філософське розу­міння природи і світобудови. Предметом етичного вчення була людина у всій різноманітності її буття. Можна стверджувати, що елліністична філо­софія переважно зосереджена на проблемах людського існування і має яскравий етичний характер. По–п'яте, елліністична філософія стала теоре­тичним підґрунтям для здійснення філософської інтерпретації нового ду­ховного досвіду християнства. Враховуючи вищесказане, зосередимось на характерних рисах філософії стоїків, епікурейців і неоплатоніків.

Стоїки: пізньоантичний

ідеал мудреця

Якщо попередні античні вчення вважа–

ли головним засобом морального удо­

сконалення індивіда його включення у громадську спільноту, у життя поліса, свого народу, то тепер, навпаки, умо­вою доброчесного і щасливого життя філософи вважають звільнення ін–

114

Частина І. Історія Стародавньої філософії

дивіда від влади зовнішнього світу, і, перш за все, – від політично–соці­альної сфери. Такою вже у значній мірі постає школа стоїків, засновником якої в Греції був Зенон (336–264 р. до н.е.) з Кітія. Назва школи походить від архітектурної споруди – галереї з колонадою в Афінах, де проводив свої заняття Зенон. Як напрямок філософії, що містить у собі стиль мис­лення і спосіб життя, стоїцизм представлений трьома періодами:

Стародавня Стоя: III–II ст. до н.е.; представники: Зенон, Клеанф, Хрісіп. Вони «вчителі життя», виразники «героїчного песимізму». Виріз­нялись твердістю, суворістю, безкомпромісністю поведінки; ригоризмом суджень; аскетизмом життя.

Середня Стоя: II–І ст. до н.е. – стоїчний платонізм; представники: Панеціп, Посідоній, Боет. В етичному плані дещо помірніший у порів­нянні з попередниками. Репрезентує греко–римську традицію.

Пізня Стоя: І–II ст. н.е. – римський стоїцизм; представники: Сене­ка, Епіктет, Марк Аврелій. Це стоїцизм, що вмирає, стоїцизм, що шукає Бога, стоїцизм, що бореться і водночас живить християнство. Цей стої­цизм – об'єктивне передчуття нового (християнського) світовідчуття.

Відголоски стоїцизму ми знаходимо у еклектиків, гностиків, а істо­ричний резонанс у світоглядних мотивах доби Відродження.

Теоретична спадщина багатьох з засновників стоїцизму не дійшла до нашого часу, а збереглась лише у фрагментах. Проте, твори Римських стоїків відомі і широко розповсюджені .

Своїм вченням стоїки намагались відповісти на питання про смисл і мету життя. Зенон вважав, що кінцева мета людини – жити «у згоді з при­родою». Але останнє у його свідомості співпадало з життям у згоді з добро­чинністю, сама природа веде нас до доброчесності. «И наоборот, жить доб­родетельно – это значит то же, что жить по опыту всего происходящего вприроде, потому что наша природа есть лишь часть целого. Стало быть, конечная цель определяется как жизнь, соответствующая природе (как на­шей природе, так и природе целого), – жизнь, в которой мы воздерживаем­ся от всего, что запрещено общим законом, а закон этот – верный разум, всепроникающий и тождественный с Зевсом, направителем и распорядите­лем всего сущего. Это и есть добродетель и ровно текущая жизнь счастли­вого человека, в которой все совершается согласно с божеством каждого и служит воле всеобщего распорядителя»2. Як бачимо, тут Зенон тісно пов'язує фізику, логіку і етику, що типово для стоїчної філософії в цілому.

Див.: Фрагменты ранних стоиков. – Т. І. – М., 1998.; Римские стоики: Сенека, Эпиктет, Марк Аврелий. – М., 1995; Сенека. Письма к Луцилию. – Кемерово, 1986.

Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – М., 1979. – С. 295–296.

115

Історія філософії

Такій єдності відповідає система категорій, що була розроблена стоїками. Найцікавішою з системи є категорія Логосу, яку стоїки запозичили у Герак–літа, разом з ідеєю про походження світу з «вогню», що циклічно спалахує і згасає. Першовогонь, як і іманентний йому Логос, має різну напруженість, отже, і матерія, що відповідає останньому, буде відрізнятись грубістю, або витонченістю. Людина – одне з втілень Першовогню. Останній володарює в його душі, як і в небі, сонці, ефірі, землі тощо. Отже, світ, згідно вченню стоїків, є єдине тіло – живе і розподілене, одухотворене, бо наскрізь прося­кнуте «тілесним диханням», тобто «пневмою». Разом з тим, світ ототожню­ється з богом, що постає як вогняний початок, діяльна природа і розумний порядок, а тому все, що в ньому відбувається, відбувається логічно, тобто згідно з необхідністю і доцільністю. Світ стоїків позбавлений пустоти, тому він не знає свободи. А те, що у повсякденності оцінюється як свобода, є свавілля, або «помилковість серця і розуму».

Доля у стоїків тотожна Логосу. «Доля є Логос космосу», що згідно з божественною волею упорядковує все у світі. Людині необхідно знати Логос, тобто закон будь–якого життя, чи то людини, чи то космосу. Мудра людина – це та, що зрозуміла душу (універсальний закон), отже, – бога, і виробила відповідне відношення до нього. Тому стоїка, який усвідомив це, доля веде. Клеанфу приписують такий вислів: «Согласного судьба ве­дет, а несогласного тащит». Стоїк розуміє і любить свою долю, яка б не випала йому. Таким чином, Логос (тут) – не тільки слово, але й Закон, Доля, Необхідність і Справедливість. Мудрець живе доброчесним жит­тям, тобто у згоді з законами природи, що забезпечує йому атараксію (спокійне і безтурботне існування). Для цього він має умовно поділити все існуюче на те, що залежить і на те, що не залежить від нас, а тому не підпадає під моральну оцінку (добро–зло). Залежними від людини вважа­лись наші моральні наміри. Епіктет наводить приклад з кораблем, що по­трапив у бурю. Сама буря – це зовнішній факт, що не підлягає оцінці, але поведінка людини під час екстремальних обставин – цілком. «А если ты и вправду хочешь верно мыслить и хорошо жить, то ты, напротив, будешь искать свои ошибки и думать только о том, как бы исправить себя. Ты будешь помнить, что ничего, от нас не зависящее, не должно ни печалить, ни радовать нас: ни тело наше, ни богатство, ни слава. Ты будешь пом­нить, что у тебя есть совесть и разум, которые только и могут привести тебя к душевному спокойствию и счастию»1.

Отже, тим, що не залежить від нас, стоїки вважали: життя, смерть, природу, страждання, багатство, злиденність... До них людина має стави–

' Римские стоики: Сенека, Эпиктет, Марк Аврелий. – С. 223. 116

Частина І. Історія Стародавньої філософії

тись байдуже. «Байдужість» тут – відповідає бажанню прийняття того, що людині приготувала природа. Тоді як пристрасті свідчать про те, що в ній поки триває внутрішня боротьба. Сенекавбачає вище благо у спокої і під­несеності духу, який впевнений у власній безпеці; «с исчезновением вся­ких страхов наступает вытекающая из познания истины великая и безмя­тежная радость, приветливость и просветленность духа. Все это будет для него усладой не потому, что это блага, а потому, что это плоды, находя­щегося в нем добра»1. Звідси, гідне життя не є показником заможності, а щастя не співпадає з задоволенням. Отже, щасливим є той, хто будує вла­сне життя у відповідності з божественним стрижнем. Тому справжній сто­їк буде щасливим від послідовного дотримання власного морального ви­бору, навіть, під час фізичних страждань.

Ідеалом мудреця для стоїків був Сократ, що зумів подолати владу чуттєвих пристрастей над собою, і тим самим отримав незалежність від зовнішнього світу. Проте, стоїчна етика, на відміну від сократівської не евдемонічна: доброчесність і щастя у ній два різних полюси. Своє нове життя ідеї античного стоїцизму отримали у добу Відродження. Вони ста­вали предметом теоретичних дискусій, моральних диспутів. Питання «блага», «щастя», «задоволення», «чеснот», «людської долі» тощо, актив­но переосмислювались, перетворюючись на філософські проблеми, вирі­шенню яких присвячені твори Лоренцо Валла і Мішеля Монтеня.

 

29