Історія філософії

Частина І. Історія Стародавньої філософії
рість, щедрість, правдивість, доброзичливість. Характерна для грецької свідомості любов до міри і співмірності притаманна і Арістотелю. Усі перелічені доброчинності – це середина між крайнощами. Наприклад, справедливість також є серединою: це вміння віддати ближньому не надто багато і не надто мало, а саме стільки, скільки він того дійсно заслуговує.
Елліністично–римська філософія
Із завершенням еллінської доби античний світ вступає у пізній період власної історії. Символічним його початком вважають царювання Александра Македонського, який сприяв розповсюдженню античної цивілізації на простори Передньої Азії (IV ст. до н.е.). Складались нові торгові шляхи, нові звичаї, народжувались і руйнувались держави, формувались нові цінності в області культури, політики і філософії. Цей світ визначає себе як «елліністичний», тобто «грецький світ», що існує протягом трьох століть. Далеко на Сході формувались нові центри грецького філософського життя: Пелла – в Македонії, Александрія – в Єгипті, Антіохія –в Сирії, крім того Пергам, Греко–Бактрійське царство... Перш за все, це було пов'язане з діяльністю таких видатних шкіл античності як платонізм, арістотелізм, стоїцизм, епікуреїзм, а також скептицизм і кінізм. Вплив перелічених шкіл відчуває і Стародавній Рим ще в роки Римської республіки, а в перші віки нової ери філософську пальму першості від Афін отримує Рим. Отже, до Александрії, Пергаму, Антіохії тощо додається Рим, де продовжують свою діяльність вже відомі філософські школи, а також формує свій вплив нова найвизначніша школа пізньої античності –неоплатонізм. Отже, замість еллінізму надходить доба Римської імперії, яка окреслюється кінцем І ст. до н.е. (перемога майбутнього імператора Августа, падіння Єгипту і самогубство цариці Клеопатри) і закриттям імператором Юстиніаном у 529 р. Афінської Академії – останнього оплоту античної філософської культури.
Отже, визначений період, що охоплює понад 800 років, – це дещо нове у суспільному, державному, культурному і філософському житті античного світу. Змінився загальний настрій епохи, що віддзеркалював нове положення людини у новому суспільстві. Імперія (спочатку Александра Македонського, а потім і Римська) зруйнували простоту і безпосередність, що були характерні для грецької класики. Справді, самодостатність поліса (міста–держави), який формував у елліна певний спосіб життя, бо надавав йому і можливість праці в полі, або в майстерні, залучав до активної громадської діяльності, участі у політичному житті і воєнних походах. Сам поліс був компактний, таким чином, у елліна навіть фізично все
113
Історія філософії
було поряд, а суспільне життя було його справжнім власним життям, за яке однаково вболівав і ніс відповідальність і пересічний грек, і Перікл. Еллінізм імперських часів вніс зміни як на макрорівні, так і у життєдіяльність одиничної людини. Державний устрій виштовхнув людину з середини громадського життя, активного учасника перетворив на пасивного виконавця чужої волі, що сформувало нове світовідчуття і свідомість, змінило стан, інтереси одиничної людини в цілому. Вона залишилась, ніби наодинці з собою, відчуваючи власну безпорадність у великому, але чужому світі. Філософія замислилась над цим становищем, і чаша філософських терезів схилилась у бік індивідуальності.
Головними рисами нового світогляду можна визначити індивідуалізм і діалектично пов'язаний з ним космополітизм. Проте, особливості філософування полягали, по–перше, у вторинності багатьох ідей. Так, перипатетики наслідували Арістотеля, епікурейці – атомістів і кіренаїків, стоїки – Геракліта, сократичні школи, платонізм... Але – це не було епігонством. Це були самостійні системи мислення, що виникали і функціонували у руслі певних духовних традицій. По–друге, методологією тут виступає філософська еклектика (синтез різних елементів, настанов, ідей), що використовує раніше відпрацьовані образи з метою виразу самобутніх духовних і теоретичних побудов. По–третє, поєднання філософського мислення з іншими видами духовного досвіду: містикою, релігією, міфологією. Сакралізація філософії. По–четверте, філософія має у собі теоретичну і практичну частини, і перша є підґрунтям другої. Саме у пізньоантичний період філософія була структурована на логіку, фізику і етику. Метою «логіки» було сформування вміння мислити послідовно, строго, мистецьки вести діалог, сперечатись... «Фізика» розкривала філософське розуміння природи і світобудови. Предметом етичного вчення була людина у всій різноманітності її буття. Можна стверджувати, що елліністична філософія переважно зосереджена на проблемах людського існування і має яскравий етичний характер. По–п'яте, елліністична філософія стала теоретичним підґрунтям для здійснення філософської інтерпретації нового духовного досвіду християнства. Враховуючи вищесказане, зосередимось на характерних рисах філософії стоїків, епікурейців і неоплатоніків.
Стоїки: пізньоантичний
ідеал мудреця
Якщо попередні античні вчення вважа–
ли головним засобом морального удо
сконалення індивіда його включення у громадську спільноту, у життя поліса, свого народу, то тепер, навпаки, умовою доброчесного і щасливого життя філософи вважають звільнення ін–
114
Частина І. Історія Стародавньої філософії
дивіда від влади зовнішнього світу, і, перш за все, – від політично–соціальної сфери. Такою вже у значній мірі постає школа стоїків, засновником якої в Греції був Зенон (336–264 р. до н.е.) з Кітія. Назва школи походить від архітектурної споруди – галереї з колонадою в Афінах, де проводив свої заняття Зенон. Як напрямок філософії, що містить у собі стиль мислення і спосіб життя, стоїцизм представлений трьома періодами:
Стародавня Стоя: III–II ст. до н.е.; представники: Зенон, Клеанф, Хрісіп. Вони «вчителі життя», виразники «героїчного песимізму». Вирізнялись твердістю, суворістю, безкомпромісністю поведінки; ригоризмом суджень; аскетизмом життя.
Середня Стоя: II–І ст. до н.е. – стоїчний платонізм; представники: Панеціп, Посідоній, Боет. В етичному плані дещо помірніший у порівнянні з попередниками. Репрезентує греко–римську традицію.
Пізня Стоя: І–II ст. н.е. – римський стоїцизм; представники: Сенека, Епіктет, Марк Аврелій. Це стоїцизм, що вмирає, стоїцизм, що шукає Бога, стоїцизм, що бореться і водночас живить християнство. Цей стоїцизм – об'єктивне передчуття нового (християнського) світовідчуття.
Відголоски стоїцизму ми знаходимо у еклектиків, гностиків, а історичний резонанс у світоглядних мотивах доби Відродження.
Теоретична спадщина багатьох з засновників стоїцизму не дійшла до нашого часу, а збереглась лише у фрагментах. Проте, твори Римських стоїків відомі і широко розповсюджені .
Своїм вченням стоїки намагались відповісти на питання про смисл і мету життя. Зенон вважав, що кінцева мета людини – жити «у згоді з природою». Але останнє у його свідомості співпадало з життям у згоді з доброчинністю, сама природа веде нас до доброчесності. «И наоборот, жить добродетельно – это значит то же, что жить по опыту всего происходящего вприроде, потому что наша природа есть лишь часть целого. Стало быть, конечная цель определяется как жизнь, соответствующая природе (как нашей природе, так и природе целого), – жизнь, в которой мы воздерживаемся от всего, что запрещено общим законом, а закон этот – верный разум, всепроникающий и тождественный с Зевсом, направителем и распорядителем всего сущего. Это и есть добродетель и ровно текущая жизнь счастливого человека, в которой все совершается согласно с божеством каждого и служит воле всеобщего распорядителя»2. Як бачимо, тут Зенон тісно пов'язує фізику, логіку і етику, що типово для стоїчної філософії в цілому.
Див.: Фрагменты ранних стоиков. – Т. І. – М., 1998.; Римские стоики: Сенека, Эпиктет, Марк Аврелий. – М., 1995; Сенека. Письма к Луцилию. – Кемерово, 1986.
Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – М., 1979. – С. 295–296.
115
Історія філософії
Такій єдності відповідає система категорій, що була розроблена стоїками. Найцікавішою з системи є категорія Логосу, яку стоїки запозичили у Герак–літа, разом з ідеєю про походження світу з «вогню», що циклічно спалахує і згасає. Першовогонь, як і іманентний йому Логос, має різну напруженість, отже, і матерія, що відповідає останньому, буде відрізнятись грубістю, або витонченістю. Людина – одне з втілень Першовогню. Останній володарює в його душі, як і в небі, сонці, ефірі, землі тощо. Отже, світ, згідно вченню стоїків, є єдине тіло – живе і розподілене, одухотворене, бо наскрізь просякнуте «тілесним диханням», тобто «пневмою». Разом з тим, світ ототожнюється з богом, що постає як вогняний початок, діяльна природа і розумний порядок, а тому все, що в ньому відбувається, відбувається логічно, тобто згідно з необхідністю і доцільністю. Світ стоїків позбавлений пустоти, тому він не знає свободи. А те, що у повсякденності оцінюється як свобода, є свавілля, або «помилковість серця і розуму».
Доля у стоїків тотожна Логосу. «Доля є Логос космосу», що згідно з божественною волею упорядковує все у світі. Людині необхідно знати Логос, тобто закон будь–якого життя, чи то людини, чи то космосу. Мудра людина – це та, що зрозуміла душу (універсальний закон), отже, – бога, і виробила відповідне відношення до нього. Тому стоїка, який усвідомив це, доля веде. Клеанфу приписують такий вислів: «Согласного судьба ведет, а несогласного тащит». Стоїк розуміє і любить свою долю, яка б не випала йому. Таким чином, Логос (тут) – не тільки слово, але й Закон, Доля, Необхідність і Справедливість. Мудрець живе доброчесним життям, тобто у згоді з законами природи, що забезпечує йому атараксію (спокійне і безтурботне існування). Для цього він має умовно поділити все існуюче на те, що залежить і на те, що не залежить від нас, а тому не підпадає під моральну оцінку (добро–зло). Залежними від людини вважались наші моральні наміри. Епіктет наводить приклад з кораблем, що потрапив у бурю. Сама буря – це зовнішній факт, що не підлягає оцінці, але поведінка людини під час екстремальних обставин – цілком. «А если ты и вправду хочешь верно мыслить и хорошо жить, то ты, напротив, будешь искать свои ошибки и думать только о том, как бы исправить себя. Ты будешь помнить, что ничего, от нас не зависящее, не должно ни печалить, ни радовать нас: ни тело наше, ни богатство, ни слава. Ты будешь помнить, что у тебя есть совесть и разум, которые только и могут привести тебя к душевному спокойствию и счастию»1.
Отже, тим, що не залежить від нас, стоїки вважали: життя, смерть, природу, страждання, багатство, злиденність... До них людина має стави–
' Римские стоики: Сенека, Эпиктет, Марк Аврелий. – С. 223. 116
Частина І. Історія Стародавньої філософії
тись байдуже. «Байдужість» тут – відповідає бажанню прийняття того, що людині приготувала природа. Тоді як пристрасті свідчать про те, що в ній поки триває внутрішня боротьба. Сенекавбачає вище благо у спокої і піднесеності духу, який впевнений у власній безпеці; «с исчезновением всяких страхов наступает вытекающая из познания истины великая и безмятежная радость, приветливость и просветленность духа. Все это будет для него усладой не потому, что это блага, а потому, что это плоды, находящегося в нем добра»1. Звідси, гідне життя не є показником заможності, а щастя не співпадає з задоволенням. Отже, щасливим є той, хто будує власне життя у відповідності з божественним стрижнем. Тому справжній стоїк буде щасливим від послідовного дотримання власного морального вибору, навіть, під час фізичних страждань.
Ідеалом мудреця для стоїків був Сократ, що зумів подолати владу чуттєвих пристрастей над собою, і тим самим отримав незалежність від зовнішнього світу. Проте, стоїчна етика, на відміну від сократівської не евдемонічна: доброчесність і щастя у ній два різних полюси. Своє нове життя ідеї античного стоїцизму отримали у добу Відродження. Вони ставали предметом теоретичних дискусій, моральних диспутів. Питання «блага», «щастя», «задоволення», «чеснот», «людської долі» тощо, активно переосмислювались, перетворюючись на філософські проблеми, вирішенню яких присвячені твори Лоренцо Валла і Мішеля Монтеня.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84