ГоловнаЗворотній зв'язок

Історія філософії

«Дідахе»

Наступним джерелом ранньохристиян­ської думки постає книга, що має повну назву «Вчення Господа через дванад­цять апостолів до язичників», або коро­тко – «Дідахе». її знайшли у Констан­тинополі у 1875 році, і вона стала у нагоді для кращого усвідомлення життя і світогляду перших християн. Зміст книги приписують апостолам, і тому вона увійшла до канонічних і літургійних збірників. «Дідахе» є своєрідним підручником для потреб християнської громади. За стилем і змістом цей твір постає як повчання і порада «отця» «дітям». Його метою було не тільки внести у свідомість християн ідеї есхатології і сподівання на друге пришестя Месії, але й навчити їх очікуванню. Останнє передба­чало формування в свідомості правил гідного сподівання.

«Дідахе» складається з трьох частин, як ідейного, так і організаційно­го спрямування. Саме перша частина містить засади християнської етики, або сукупний погляд на християнський спосіб існування як на шлях життя, що веде до спасіння, на противагу шляху смерті. Отже, треба навчити роз­пізнавати шлях життя як шлях спасіння, який є станом любові до Бога, що, в свою чергу, передбачає не тільки любов до ближнього, що е типовим ети­чним гаслом і для язичників, але, на відміну від останніх – й до ворогів. Етичні засади християнства передбачають слідування і біблійним запові­дям, і виконання настанов Нагорної проповіді. Головне – це усвідомлення дійсних цінностей, які не можна зводити до цінностей поцейбічності. Бо

130

Частина II. Середньовічна філософія та філософія доби Відродження

якщо орієнтуватись тільки на «цей світ», то це буде «шлях смерті», «шлях друзів брехні», «що спотворили образ Божий» і «не визнають воздаяння за праведність», тобто воскресіння во Христі. Як бачимо, в «Дідахе» ідея спа­сіння приймає чіткі моральні орієнтири, де попередні етичні надбання люд­ства оцінюються через призму ідеї кінцевої мети людського буття.

Критерієм будь–якого повчання, на думку авторів книги, виступає єдність слова і дії, бо «будь–який пророк, що повчає істині, але сам не ро­бить того, чому вчить, є лжепророк». Текст «Дідахе» будується за прин­ципом жорсткої антитетичності: це – добро, а це – зло. І, зрештою, про співвідношення «віри» і «розуму» у християнському світогляді. Автори вважають, що «віра» не виключає «розум», бо «треба мати здоровий глузд, щоб розрізняти праве і ліве».

Жанр перших християнських творів можна визначити як жанр по­слань, а за формою, завдячуючи якій можна було донести християнську ідею спасіння, то були батьківські умовляння, напучення, повчання, притча.

 

33