ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Філософія->Содержание->Християнські апологети

Історія філософії

Християнські апологети

За апостольськими отцями в історії християнської думки слідують діячі, що відомі під ім'ям апологетів.

Християнство з самого початку розповсюдження свого в світі зустрі­ло ворожість та гоніння, спершу серед іудеїв, а потім по всіх усюдах Римсь­кої імперії. Навіть сама держава, що була відома своєю толерантністю до релігійних вірувань підкорених нею народів, постала проти християнства, заборонивши останнє, а його носіїв і послідовників піддаючи всім жахам тортур і страт. Почалась велика боротьба, у якій протягом трьох віків язич­ництво вичерпало свої сили і аргументи, боротьба, що скінчилась перемо­гою християнства. У ці часи християни відбивали удари ворожого світу не стільки за допомогою зовнішніх зусиль, але силою духу. Захистом і випра­вданням їм слугували їх високоморальнісне життя, жертовна відданість і готовність вмерти за віру. Саме ці аргументи в очах нехристиян привертали їх серця до Благої Звістки Христа. Згодом до християнської церви стали переходити не тільки знедолені на теренах імперії, але й люди освічені, обі­знані в античній філософії та літературі. Обравши нову віру, вони ставали її захисниками, або апологетами, спрямовуючи свої твори–апології проти на­клепів та гонінь на християнство і християн з боку язичників та іудеїв. Так, до християнського подвигу життя і терпіння, що вирізняли місію апостоль­ських отців, приєдналось вільне слово, тверде силою переконання, озброєне доводами знання. Роль апологетів була не в побудові абстрактно–методо­логічних споруд і навіть не в систематизації християнського вчення, а у

135

Історія філософії

захисті його ґрунтовних підвалин за допомогою усіх доступних теоретич­них засобів, у тому числі тих, що були здобуті античними філософами. Спростовуючи язичників їх же філософською зброєю, апологети стверджу­вали, що деякі положення християнської релігії можуть бути знайдені в творах античних мислителів, особливо у Платона, його послідовників, і стоїків, які у свою чергу запозичили їх зі Старого Заповіту. Серед згаданих положень – ідеї незримого Бога і Логоса, про можливість Богопізнання, про безсмертя душі тощо, але вони подані в античному ідейному вбранні і по­требують ґрунтовного ідеологічного переосмислення. Такі думки ми зу­стрічаємо у грекомовних (східних) апологетів II ст. – Іустина Флавія, Татіа­на, Афінагора, Теофіла, а також у латиномовних (західних) апологетів, се­ред яких – Мінуцій Фелікс, Тертулліан тощо.

 

36