ГоловнаЗворотній зв'язок

Історія філософії

Татіан

Цікавою постаттю серед апологетів був учень Іустина Татіан (II – початок III ст.) – сірієць за походженням, людина дуже освічена, відомий філософ, полеміст. Своєю теоретичною і практичною дія­льністю він намагався зміцнити філософію єдності слова і діла, проте, його палкість часто спричиняла ухили в єресь. Відомо, що наприкінці життя Татіан дещо відійшов від християнського вчення, повернувся на Схід і заснував аскетичну секту гностичного напряму, де показовою була ідея докетів про примарність плоті Христа. З трьох творів, до яких зага­лом схвально ставились сучасники Афінагор, Климент Александрійський, Тертулліан та ін., до нас дійшла «Промова проти еллінів».

Зрозуміло, що по суті Татіан не міг заперечувати значення грецької античної спадщини, проте він намагався, з одного боку, продемонструвати еллінам, що своєму успіхові вони мають завдячувати не тільки власному генію, але й досвіду вавілонян, персів, єгиптян, фінікійців тощо, який вони талановито транслювали у свою філософію. А з іншого, – що християнство, порівняно з античністю, закладає нові підвалини філософського світобачен­ня, яке переконливо вирізняється своїми етико–гносеологічними перевагами.

З багатьох філософських ідей Татіана згадаємо декілька. Централь­ною постає ідея зв'язку двох світів. Важливо, що вона має подвійну аргу­ментацію. По–перше, з боку божественного творення: «Бог был в начале; а начало есть, как мы приняли, разумная сила. Господь всего, будучи осно­ванием всего, прежде сотворения мира был один; поелику же Он есть си­ла и основание видимого и невидимого, то вместе с Ним было все; с Ним существовало, как разумная сила, и Само Слово, бывшее в Нем. Волею Его простого существа произошло Слово, и Слово произошло не напрас­но – оно становится перворожденным делом Отца. Оно, как мы знаем,

140

Частина II. Середньовічна філософія та філософія доби Відродження

есть начало мира»1. Отже: 1. Бог існує до всякого творіння. 2. Він є почат­ком, силою, принципом буття. 3. Бог актом волі надає напрямок власному зусиллю. 4. Це стає можливим за допомогою Слова, яке було потенцією Господа, як самопізнання Бога. Але й потенцією, яка може перетворитися на вихід за межі божественного, тобто покладає співставлення Бога і тва–рного. «Я» і «не–Я». Далі Татіан нібито попереджує, що Слово, на відміну від створеного, народжується шляхом повідомлення, а не за допомогою відсікання. Бо те, що відсічено, те відділено від першопочатку, а те що виникло через повідомлення і прийняло свободне служіння, то не змен­шує того, від кого походить. Як ми побачимо далі, коли звернемось до дискусій Вселенських Соборів про статус Сина у Божественній Трійці, це зауваження не тільки було прозорливим і ідеологічно–слушним. Воно та­кож свідчило про глибину осмислення християнських ідей Татіаном і ви­тонченість його філософського мислення.

У Татіана божественний «початою) є запорукою «воскресіння». Адже як тільки Бог постає у якості початку, ним приводяться до актуально­сті протилежності «час–вічність», «скінченне–нескінченне», «смертне–безсмертне», «дух–матерія», «кінець–воскресіння» тощо. Бо до творення Бог – Єдиний; це одиничність невимовного, ненародженого, безіменного, де не мають сенсу будь–які визначення. Але з початком, як визнавав ще Платон, Єдине вже повертається такою іпостассю, яка покладає множинне, тобто тварне, скінченне, смертне, проте таке, що піддається пізнанню. Твориться світ протилежний світу божественному. Та протистояння світів не є остато­чним. Так, Словом покладається скінченне, і в останньому нібито зникає шанс безсмертя, коли «час» своїм бігом наближує тварне до його власного кінця. Проте, смерть викорінює саме скінченне, надаючи творінню шанс повернення до божественних витоків. Отже, ми створені не для того, щоб остаточно вмерти. Але, з іншого боку, ми створені, можливо, саме для того, щоб скінчитись як скінченне і увійти, повернутись знов у божественну си­лу. «Пусть огонь истребит мое тело, но мир примет это вещество, рассеяв­шееся подобно пару; пусть погибну в реках или морях, пусть буду растер­зан зверями, но я скроюсь в сокровищнице богатого Господа Человек сла­бый и безбожник не знает, что сокрыто, а Царь Бог, когда захочет, восста­новит в прежнее состояние сущность, которая видима для него одного» . Таким чином, тут смерть залучає до безсмертя. Людина – це повідомлене Слово, тому вона має дослуховуватись Слова, знаходити нескінченне у скі­нченному, а божественне у собі. Тільки за таких умов воскресіння стане для неї поверненням до витоків. Але зв'язок з божественним був ускладнений

1 Ранние отцы церкви. – Брюссель, 1988. – С. 373–374.

2 Там само. – С. 374–375.

141

Історія філософії

тим, що люди наслідували ангелу, що постав проти закону Божого. За те могутність Слова втратила для них своє значення: «могущество Слова от­лучило человека от общения с Собой»1. Тому людина має повернути собі втрачену ним можливість і слухати, і наслідувати Божественному Слову. Це і буде умовою «повернення» і воскресіння.

Розуміння матерії у Татіана красиве і елегантне. Матерія не є без­начальною як Бог, але виведена з небуття Словом. Матерія – це Слово, але не таке, що упокоєне в Собі, а таке, що приведене у рух. Словом як процесом творення матерія переведена з потенціального стану в актуаль­ний. Матерія – то своєрідний образ звуку, подібно до того, як людина є образ Бога, або «образ безсмертя». Слово... «произвело наш мир, создав­ши Само Себе вещество»2.

 

38