Історія філософії

Філософія патристики
Загальною рисою християнської патристики є те, що вона, на відміну від головної мети апологетів – захисту християнства, переходить до побудови універсальних систем християнського світогляду, свідомо використовуючи античну спадщину. Патристику, яка охоплює період з III по VIII ст., розподіляють на грецьку і латинську, на донікейську (ІІ–ІІІ ст.) і післянікейську – зрілу (IV–V ст.) і пізню (VI–VIII ст.).
Східна донікейська патристика
В східній, або так званій «грецькій» (бо була писана грецькою мовою) донікейській патристиці видатне місце належить Александрійській богословсько–катехізисній школі, що була заснована Пантеном у середині II ст., але широкого визнання здобула за часів керівництва нею Климентом Александріським і, особливо, його учня і наступника Орігена. Саме вони намагались максимально залучити теоретичні здобутки античності (філософій Платона, Арістотеля, стоїків, Філона Александрійського) до побудови християнської теологічної системи.
Климент Александріиський
Перший християнський релігійний філософ Tim Флавій Климент (? – 211/216 pp.), єпископ Римський, народився, вірогідно, в Афінах, у сім'ї язичників. Отримав ґрунтовну класичну освіту. Його вважають знавцем античної літератури і праць перших христи–
1 Ранние отцы церкви. – С. 375.
2 Там само. – С. 374.
142
Частина II. Середньовічна філософія та філософія доби Відродження
янських письменників. Климент довгий час мандрував у пошуках мудрості. Він подорожує Грецією, відвідує Сіцілію (де приймає християнство), Малу Азію і врешті решт – Єгипет. Саме у Єгипті він знайомиться з вченням християнського гностика Пантена і вступає у його школу. Згодом Климент сам стає духовним наставником (напутником), що проповідує своє вчення і язичникам, і християнам. За деякими свідченнями, Климент приймає сан священика. Біля 210/215 р. він заступає на службу до єпископа Ієрусалімського, а кілька років по тому вмирає.
Климент вважав, що Логос – то Великий Розум, що втілений во Христі, творить та організує світ, а також просвітлює людський розум. Тому обов'язок кожного – увібрати в себе всі релігійні традиції людства і всі його філософські та наукові пошуки. Сам же Климент, завдячуючи прекрасному знанню грецької культури й обізнаності з іудейською та іу–део–християнською екзегезою, зміг новаторськи їх синтезувати в спекулятивну теологію. Мета останньої – захист віри за допомогою філософії. Отже, Климент свідомо шукає гармонійного поєднання віри і знання. Початком і підґрунтям філософії є віра, але філософія укріплює її. «Якщо не вірите, не здобудете пізнання». Проте, і віра без знання нагадує, на думку Климента, будинок без фундаменту. Віра є також критерієм пізнання. Отже, і віра, і знання постають як різні прояви однієї і тієї ж універсальної сили, що пронизує світ – сили розумності.
Мислитель поглиблює розуміння Логоса–Сина, бо для нього саме Логос постає конструктивним принципом християнської доктрини: по–перше, Логос є креативним початком світу; по–друге, Логос є початком будь–якої форми мудрості, що надихає пророків і філософів; по–третє, Втілений Логос є початком і умовою спасіння. Отже, Логос – то і Вчитель, і Спаситель. Климент, таким чином, поєднує античну мудрість з християнським віровченням.
Ці ідеї Климент викладає в своїх творах. Так, у «Напучуванні еллінів» (або «Протрептик») філософ переконує язичників і закликає останніх звернутися до нового Орфея – Христа, тобто до одкровення космічного та історичного Логоса. У роботі «Педагог» він пропонує новим християнам моральне вчення, ідея якого полягає в очищенні духу з метою підготовки до прийняття християнства. У наслідок перебудови етики стоїків тут обстоюється християнський гуманістичний мотив – мирний, спокійний, з його помірною суворістю, що означає не розрив з оточуючим світом, а внутрішню свободу. «Ми створені подібними до Бога; отже, працюй, не втрачаючи мужності, і тоді будеш таким, яким і не міг би себе уявити». Твір «Стромати» (букв. «Килим з лоскутів») екзегезою (тлумаченням) текстів вводить читача у таїну космосу, а потім – у таїну Бога. Климент
143
Історія філософії
ототожнює пізнання і любов, примикаючи до містичної традиції, що іде від апологетів. Сповнене любові пізнання є нескінченним рухом уперед як у цьому, так і у майбутньому житті, тому що Бог, віддаючи Себе, у той самий час «безперервно відступає вдалину від того, хто до Нього йде». У багатьох відношеннях Климента можна вважати засновником «апофа–тичної», або «негативної» теології. Він стверджував, що знати можна лише те, чим Бог не є. Отже, Бог не має початку; Він нескінченний, позбавлений виду; ім'я Його несказанне. Наочним втіленням Бога є Син Божий –Логос, посередник між Богом–Отцем і світом, що створений за допомогою Логосу. Все те, що створене, тобто отримало існування від Бога, є благим. Людина – вінець творіння. Щодо зла, то воно походить не від Бога, а від людської недосконалої волі. Тому, за Климентом, людина має свідомо розгортати в собі Образ, за яким вона створена, позбавляючи світ зла, щоб досягти подібності Богові реально.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84