ГоловнаЗворотній зв'язок

Історія філософії

Северин Боецій

Аніцій Матій Северин Боецій, виключ­но важлива постать західноримського суспільства кінця V початку VI ст. Бое­цій (бл. 480–525 pp.) походить з сім'ї родовитого римського сенатора, а зго­дом, бере шлюб з представницею також впливового римського роду, а саме з дочкою сенатора Сіммаха. На той час сенат був позбавлений полі­тичної влади і за правління короля Теодоріха контролював виключно гос­подарські і продовольчі питання. Але положення римського сенатора на­віть у ті часи було вельми достойним і привабливим. Деякі з сенаторів навіть прагнули отримати посаду при дворі Теодоріха. Так склалось, що Боецій протягом 25 років обіймав найвищі державні посади (з 510 р. –консул; з 522 – «наставник посад») при королі остготів, проте, отримав їх не стільки завдячуючи кар'єрним амбіціям, скільки – винятковій обдаро­ваності, розуму і енциклопедичним знанням. Проте, цій людині, головним чином зануреній у філософські роздуми, історія приготувала жахливий кінець. Через два роки після свого високого призначення при дворі Боеція звинуватили у співчуванні противникам Теодоріха і у таємних зв'язках з візантійським імператором. Внаслідок доносу Боецій був заарештований і згодом страчений.

Будучи найосвіченішою людиною свого часу, добре обізнаною в грецькій філософії і в науці, Боецій мав надзвичайний вплив на культуру і філософію середньовіччя. Його творча спадщина велика, ґрунтовна і різ­нобічна. Низка праць дійшла і до нас. Проте, деякі були загублені в анна­лах історії. Решта з робіт, на думку фахівців, приписуються Боецію випа­дково. Праці Боеція, що дійшли до нас, можна згрупувати наступним чи–

175

Історія філософії

ном: 1) навчальні настанови щодо «свободних наук»; 2) трактати і комен­тарі з логіки; 3) теологічні праці; 4) літературно–філософський твір «Роз­рада Філософією».

Щодо робіт першої групи, то слід зауважити, саме завдячуючи пра­ці Боеція, система освіти, що склалась за часів пізньої античності, була адаптована до нових історичних і духовних умов і потреб. Антична освіта, спираючись на досвід виховання, перш за все, піфагорійців і платонівсь­кої Академії, містила в собі вивчення «семи свободних наук», що розподі­лялись на дві частини: трівіум, який обіймав граматику, риторику і діале­ктику (логіку) і квадрівіум, куди входили арифметика, музика, геометрія і астрономія. Отже, у Боеція були твори фізико–математичного змісту, на­приклад, «Про основи арифметики», яку сам автор розглядав як запози­чення з Нікомаха. Інший твір «Про основи музики» був написаний під впливом Арістотеля і Кл. Птолемея.

Праці з астрономії, геометрії і механіки до нас не дійшли, проте, зберігся лист, який Боецію за дорученням короля Теодоріха надіслав сек­ретар останнього Кассіодор. У листі король просить зробити клепсідру (водяний годинник) для бургундського короля Гундобальда, підкреслюю­чи, що виконати таке прохання Боецію буде нескладно, бо «нам відомо, що мистецтва... ти іспив у самому джерелі наук... Ти передав нащадкам Ромула усе найкраще...Завдячуючи твоїм перекладам музикант Піфагор і астроном Птолемей ... арифметик Нікомах і геометр Євклід» читаються на мові італійців. А «теолог Платон і логік Арістотель розмірковують між собою на мові Квірина. Да і механіка Архімеда ти повернув сіцилійцям у латинському обличчі... Всіх ти зробив прозорими за допомогою необхід­них слів, зрозумілими – за допомогою досконалої мови» .

До праць другої групи увійшли твори з логіки, переклади, комента­рі і трактати. Взагалі Боецій сподівався перекласти усі твори і Платона, і Арістотеля. Але, достеменно відомо, що він переклав на латинську мову тільки «Категорії», Першу і Другу Аналітики, «Топіку», «Про витлума­чення» Арістотеля тощо. Написав низку коментарів до вже названих тво­рів Арістотея, на «Топіку» Цицерона, «Коментарі до Порфирія»... Завдя­чуючи їм, середньовіччя опанувало інтелектуальний інструментарій анти­чної філософії. Крім того, саме у працях з логіки Боецій не тільки заклав підвалини схоластичного метода, але й сформулював майбутню проблему логічного мислення: проблему універсалій. Проблема універсалій – це розмірковування про реальність загальних понять. Пізнє Середньовіччя

1 Цит. за: Майоров Г. Г. Судьба и дело Боэция // Боэций. Утешение Философией и другие трак­таты.–М., 1990.–С. 326.

176

Частина II. Середньовічна філософія та філософія доби Відродження

(IX–XIV ст.) поділить дослідників на реалістів і номіналістів і концептуа­лістів. Боецій у «Коментарях до Порфирія» займає витончену позицію, яку не можна назвати, ані просто реалізмом, ані просто номіналізмом; згодом дослідники її визначать як концептуалізм.

Для визначення власної позиції щодо універсалій, Боецій знаходить у Порфирія ключові питання. Ось вони: чи існують роди і види самостійно, або знаходяться лише у мислях; якщо вони існують, то чи тіла вони, чи без­тілесні речі; і чи мають вони окреме буття, або ж існують у чуттєвих пред­метах, спираючись на них'. Коротко кажучи, Боецій вважає, що «загальне» виникає внаслідок фіксації властивостей у емпіричних проявах. Якщо влас­тивість фіксується тільки чуттєво, вона так і залишається в області відчуття, не маючи узагальнюючого виразу. Якщо властивість фіксується розумом, то стає загальним. Таким чином, «загальне» існує у області відчуттєвого, але усвідомлюється поза ним, тобто способом мислення. Наприклад, «лю­дина» існує в одиничних проявах, але усвідомлюється у понятті поза по­дробицями одиничних представників. Причому, те «загальне», що фіксу­ється при співставленні одиничних предметів, породжує «вид». Те «загаль­не», що виникає від порівняння «видів», є «рід». Отже, «рід» і «вид» поста­ють як поняття, що розрізняються ступенем загальності. Як поняття вони безтілесні. Проте, існують дві групи безтілесного. Перша вміщує в собі те, що, будучи позбавлене тіл, зберігає свою цілісність: Бог, душа, розум. До другої групи слід віднести «якості», котрі, самі по собі хоча і безтілесні, але існують у тілах, а будучи позбавлені останніх, втрачають сенс власного іс­нування: лінія, поверхня, тощо. Таким чином, друга група містить поняття, що фіксують загальне, яке, хоча і безтілесне, але обумовлено чуттєвим сві­том. І як висновок: роди і види існують в один спосіб (наприклад, у речах), а мисляться – в інший. Вони безтілесні, але будучи пов'язані з чуттєвими речами, існують в області чуттєвого 2.

В теологічних трактатах Боецій досліджує фундаментальні поло­ження християнського віровчення, з метою знайти їх точний і логічно не–суперечливий вираз. Так, його увагу привертає Божественна Трійця, що є Єдиною, але й водночас іпостасно розподіленою. Яким чином це можли­во? Але ж наявність відмінності є свідоцтвом множинності. Тоді, чому Отець, Син і Святий Дух – то не три Бога, а Єдиний Бог? Чому народжен­ня сина у отця у звичайному житті є свідоцтвом появи нової (ще однієї) людини, а народження Божественного Сина є просто новим проявом тієї ж Божественної Єдності? Для цього Боецій намагається довести принци­пову відмінність Буття Бога і буття тварного світу речей.

' Див.: Боэций. Комментарий к Пофирию // Утешение Философией и другие трактаты. – С. 23. 2 Див.: там само. – С. 28–29.

177

Історія філософії

Бог – особлива Субстанція; вона проста, тобто не знає акциденцій, не знає розподілення на матерію і форму. Бог є чиста Форма, тільки Форма, що водночас виступає як Повнота і Буття. У якості абсолютної форми вона найпрекрасніша і наймогутніша за усі речі, бо не залежить від чогось іншо­го (наприклад, від «якості» матеріалу втілення). Вона дійсно єдина і в неї немає ніякої множинності бо в ній немає нічого іншого крім того, що вона є... Форма, що існує поза матерією, не може належати до чогось, бо у цьо­му випадку то була б не форма, а образ. Саме від первинної форми похо­дять ті, що існують у матерії і створюють тіла, але останні, які існують у тілах слід було б називати не формами, а лише образами, подобою форм, існуючих поза матерією . Таким чином, Благо, Справедливість, Могут­ність, Мудрість, Краса... – то є абсолютні і необхідні грані Єдності, що є Бог. Іпостасі (Отець, Син, Святий Дух) тотожні своєю Божественністю, проте і відмінні, але не засобом тварної множинності, а енергією відношен­ня. Ось чому, замислюючись над категоріями Арістотеля, за допомогою яких можна дослідити будь–яку річ, або явище у тварному світі, Боецій до­водить, що дев'ять категорій з десяти перетворюються на безпорадні, коли ми намагаємось їх застосувати до інтерпретації Бога. Судіть самі. Коли ми щось інтерпретуємо субстанційно, ми вичленуємо його сутність і те, що до неї не відноситься, тобто являється акциденційним. «Справедлива людина» – тут субстанція – «людина», яка є базовою і може передбачати низку акци­денцій, тобто необов'язкових характеристик для її людського буття. Серед них – «справедливий». Для Бога Буття і Справедливість невід'ємні, отже, Бути Богом – це означає Бути Справедливим (Бог – то є чиста Форма). Бут­тя ж людиною не передбачає з необхідністю бути справедливим, бо «спра–ведливість» і «людина» є різні речі. Далі, чи можливо Бога інтерпретувати «кількісно», «якісно», «темпорально», «просторово»...? Без сумніву, ні. Тільки побічно «субстанційність» має сенс, коли по відношенню до Бога, ми в останньому знаходимо «підставу» (= суб–станцію) для існування твар­ного світу. Для усвідомлення Бога як Трійці «субстанційність» вказує на Божественну єдність останньої, а категорія «відношення» – розрізняє іпос­тасні характеристики. Отже, категорія «відношення» не потроює Бога, але «розмножує Його в Трійцю»2.

Трактат «Розрада Філософією», написаний у в'язниці, перед стратою, мав історичне значення і був однією з книжок, які найбільше читались про­тягом усього Середньовіччя. У ньому ярко і талановито у художній формі дискутуються теми, що хвилюють кожну людину, що мислить: Як слід ста–

1 Див.: Боэций. Каким образом Троица есть единый Бог... // Утешение Философией и другие трактаты. – С. 148.

2 Див.: Там само. – С. 152–156.

178

Частина П. Середньовічна філософія та філософія доби Відродження

витись до мінливості долі, дарунків примхливої Фортуни? У чому постає справжнє щастя людини, що є найвищим благом? Завдячуючи чому люди­на може зберегти духовну свободу і незалежність у світі, де панує необхід­ність? На ці питання Боецію допомагає відповісти його гостя – поважна дама – Філософія. Тому і відповіді її специфічні. Вона розраджує Боеція не просто за допомогою добрих і ласкавих слів. Вона примушує його від від­чаю перейти до переоцінки себе і власних вчинків на рівні сутності, а не явищ. Тобто виводить Боеція на понятійно–філософський рівень розуміння болючих питань. Водночас вона нагадує йому християнські світоглядні орі­єнтири, говорячи про призначення людини і її спасіння, про безсмертну душу, про небесну батьківщину. Таким чином, Філософія не тільки змушує героя мислити, а спрямовує його зусилля у християнському руслі. Так, на­приклад, основою світової гармонії є Божественний Розум, або Провидіння. За його взірцем будується світ. А все, що від Провидіння отримує поштовх, здійснюється через Долю, або Фортуну. Провидіння є фактично порядком, моделлю буття, у ньому сконцентрована вся багатоманітність існуючого (а також того, що може бути). Доля за таких умов стає фактичною реалізацією цього плану у часі та просторі. Наскільки в індивідуальній Долі знайшло своє втілення Провидіння залежить від глибини усвідомлення кожною лю­диною її християнського призначення і міри його свідомої реалізації у вла­сному житті. Людина вчиться розрізняти цінності вічні і ілюзорні, і робити свій вибір. Чим ближче людина до Бога, до Божественної ідеї, тим менший вплив примх Долі вона відчуває на собі.

Отже, безпідставними здаються спроби представити Боеція духов­но нещирим, тобто античним філософом, що маскує свої переконання під християнською маскою. Має рацію французький дослідник Е. Жильсон, коли наголошує, що «навіть тоді, коли Боецій говорить тільки як філософ, він думає як християнин». Отже, Боецій видатна, цікава і органічна по­стать. Органічна своєму історичному часу становлення і розвитку христи­янського світогляду.

179

Історія філософії

 

52