ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Філософія->Содержание->Франциск Ассізський

Історія філософії

Франциск Ассізський

Св. Франциск Ассізський (1182–1226 pp.) поклав початок новому духовному руху, що у значній мірі передвизначив майбу­тні шляхи розвитку західного чернецтва, суть якого полягала у свідоцтвах світу

про Благу Вість не тільки за допомогою самовдосконалення і духовних по­двигів, але й шляхом постійного прикладу, проповіді, місіонерства, конкре­тної допомоги нужденним. (Він звертався з молитвою до Бога: «Господи, зроби мене знаряддям Твого світу!») 24 лютого 1209 р. у каплиці Порциун­кула Франциску відкрилось його земне призначення – проповідь Божест­венного слова. Згодом до нього приєднались декілька учнів, які називали себе «молодшими братами», або міноритами – найбідніші і найсмиренніші за всіх. Для них він написав Устав, правила якого були засновані на поло­женнях Євангелія, де серед останніх – відмова від земних благ, прийняття обітниці бідності, служіння знедоленим, догляд за тяжко хворими (Кілька років Франциск з учнями жив поряд з колонією прокажених). Ось рядки з нього: «Нехай брати нічого не привласнюють собі... В цьому перевага най­вищої бідності... Дотримуйтесь її у повній мірі, любі брати, і в ім'я Господа Ісуса Христа ніколи не жадайте володіти будь–чим у підзоряному світі...» (Статут, гл. IV). У 1210 р. вони отримали ухвалу папи Інокентія III, і мале­нька спільнота почала свою благу діяльність. З роками ідеї францискансь­кого братства набували поширення, перетворившись на могутній християн­ський Орден, що мав значний духовний, моральний і соціальний вплив на світоглядні орієнтири середньовічної людини. У «Заповіті» братам своїм він наголошує, щоб вони «...в знак пам'яті мого благословення і мого запові­ту завжди любили один одного, завжди любили і поважали господиню нашу святу бідність і завжди залишались відданими ... святій матері Церкві» .

1 Див.: Се. Франциск Ассизский. Завещание, сделанное в старости (Малое Сиенское завещание) // Сочинения. – М, 1995. – С. 139.

195

Історія філософії

Св. Франциск мав вплив не тільки на релігійне життя, але й на культуру. Його захоплене милування оточуючим світом надихало митців на зображення краси реального, видимого світа. Саме францисканською духовністю живилося мистецтво раннього Відродження, А «Гімн Сон­цю», який став першим віршованим творінням на італійській мові, був ніби благословенням св. Франциска поезії на національних мовах.

Сповідуючи любов і співчутливе ставлення до страждаючої люди­ни, милосердя до тваринного і рослинного світу, що відданий у владу лю­дям, для себе він залишив лише одне бажання – постраждати за інших і спокутувати, наскільки це можливо для людини, чужі гріхи, прохаючи у Бога для себе лише мученицької кончини.

«.. .Хвала Тебе, Господь, в Твоих Твореньях. Ты создал брата–солнце, что сверкает Могучим блеском с неба, день дает нам, И образ Твой напоминает видом. Хвала тебе, Ты создал месяц, звезды; Как ясно с неба льют они сиянье! Хвала Тебе за ветер, воздух, небо, За облака, за всякую погоду, Которую даешь Ты в помощь твари.... Кто свято дни своей проводит жизни, Сестра их смерть не причинит им боли»1

Кінець 60–х – початок 70–х pp. XIII ст. був часом бурхливих теоло­гічних дебатів, що розгорнулися навколо прийняття арістотелізму і отри­маних разом з ним творів арабських мислителів. У теоретичній війні чітко постали три підходи: стара августинівська школа, яку обстоювали, перш за все, францисканці, а також частина домініканців, що викладали у Пари­зькому університеті; нова арістотелівська школа, яку очолював св. Фома Аквінський; і латинський авероїзм, форпостом якого став факультет сво­бодних мистецтв Паризького університету, а головним ідеологом Сігер Брабантський. Перед лицем небезпеки відродження язичництва у науці правовірні професори згуртувались єдиним фронтом проти авероїзму, проте, суттєві відмінності всередині «фронту» набували все більш широ­кого розголосу. Генерал ордену францисканців Бонавентура ніколи не відкидав домініканський ідеал в ім'я францисканського, вважаючи їх рів­ноцінними, більше того, Бонавентура і Фома були зв'язані узами дружби, проте, це не розповсюджувалося на їх філософські погляди.

1 Св. Франциск Ассизский. Гимн брату Солнцу // Сочинения. – С. 232.

196

Частина И. Середньовічна філософій та філософія доби Відродження

 

57