ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Філософія->Содержание->Іоанн Дуне Скот

Історія філософії

Іоанн Дуне Скот

Іоанн Дуне Скот, відомий як doctor Subtilis – Витончений доктор (бл. 1266–1308 pp.) – шотландський філософ, тео­лог періоду середньої схоластики. Нав­чався у Оксфорді; викладав у Оксфорд­ському і Паризькому університетах; засновник шотландської філософсь­кої школи – провідної у францисканському ордені. Наділений гострим і критичним розумом, Іоанн Дуне Скот став одним з найактивніших опоне­нтів і видатним критиком томізму. Справа в тім, не дивлячись на велику шану, вчення Фоми навіть у XIII ст. не залишилось без заперечень. Голо­вні опозиційні сили були зосереджені у францисканському ордені, теоре­тики якого продовжували традиції Александра Гельського і Бонавентури. Виходячи з них, опозиціонери заперечували не систему Фоми в цілому, а деякі, проте, сутгєві положення. Провідним теоретиком францисканців стає Іоанн Дуне Скот. Саме він зібрав разом усі аргументи, що виставляли францисканці проти вчення Фоми (з приводу проблеми співвідношення філософії і теології, матерії, волі, розуміння вищого блага людини тощо) і з'єднавши останні з позитивними тезами францисканської школи, Дуне

205

Історія філософії

Скот перетворив їх у цілісну і оригінальну систему, що була ухвалена в Ордені і протиставлена домініканській доктрині. Тому він брав участь у численних публічних дебатах і диспутах з томістами, аверроїстами, в яких успішно розв'язував навіть наймудріші силогізми, що висували проти нього. Іоанн Дуне Скот – автор багатьох творів – знаний не тільки як ко­ментатор Арістотеля, Порфирія і Петра Ломбардського, але і як автор са­мостійних оригінальних ідей. Серед найбільш відомих праць: «Opus Oxoniense» («Оксфордський твір»), «Tractatus de Primo Principle» («Трак­тат про першопочаток») тощо'.

Про співвідношення теології і філософії. Іоанн Дуне Скот виступає проти спроб примирення останніх, як і проти примирення розуму і віри Фомою Аквінським. Іоанн Дуне Скот намагається коректно окреслити їх специфіку та власний самостійний статус кожної з них. Так, він проводить чітке розмежування між теологією і філософією за предметом дослідження (Бог чи буття); за методом дослідження (переконання чи дискурс); за логі­кою дослідження (одкровення або абстракція) і за метою дослідження (спа­сіння або пізнання). Висновок Дунса Скота звідси очевидний: як теологія не може підпорядковуватися науці (і філософії), так і філософія (і наука) не залежить від теології, бо за усіма наведеними ознаками вони постають як самостійні форми духовного досвіду. Наприклад, філософію має цікавити Бог як першобуття, першосущє. Першосущє існує актуально, чим уможли­влює бування усього іншого. Першосущє – то нескінченне буття у повноті змістовності, бо є підґрунтям одиничного у його існуванні.

Докази Бога, на думку філософа, – докази існування нескінченного буття. Його доводи будуються на трьох поняттях, або трьох первиннос­тях: по–перше, існування найвищої діючої причини; по–друге, існування найвищої скінченної причини; по–третє, існування найдосконалішої істо­ти. Ці поняття містяться і передбачують одне. Те, предикатами чого ви­ступають ці три первинності є Бог. Бог – найдосконаліше і разом з тим абсолютно просте. Проте, як різні досконалості Бога поєднати з просто­тою Останнього? На думку Дунса Скота, відмінність між божественними досконалостями не реальна, як, наприклад, між річчю і річчю, але й не чисто віртуальна, що має тільки свою підставу в Богові, але відкривається внаслідок мисленнєвої діяльності. Насправді, різниця ніби посередині між тим і другим. Ця відмінність – між реальностями різного рівня «оформ­лення», наприклад, як відмінність між загальною природою і індивідуаль­ністю речі. «Загальна» природа передує існуванню одиничної речі як

1 Див.: Иоанн Дуне Скот. Трактат о Первоначале. – М., 2001; Иоанн Дуне Скот. Избранное. –М.,2001.

206

Частина II. Середньовічна філософія та філософія доби Відродження

«вид». Але додавання «індивідуальної» форми не треба уявляти у якості реального додавання рис однієї (вже існуючої) речі до рис іншої (існуючої також). Фактично то є останньою рисою оформлення речі, або індивідуа–ції «виду» у реальну річ, що останній надає її індивідуальна оформленість. Отже існування Першого Буття необхідно. З останнього виводиться мож­ливе буття як акт свободної Божественної волі.

Матерія – продукт Божественного творення і має певне буття і ак­туальність, Згідно з порядком природи матерія передує формі. Проте, за­вдяки формі матерія отримує не загальну актуальність, а певну дійсність. Тільки у Бога форма і дійсність співпадають; Він є чиста форма, чиста актуальність. Решта складається з матерії і форми, тобто потенціальності і актуальності (навіть ангели і душі).

Процес пізнання. Взаємодія суб'єкту і об'єкту пізнання. Іоанн Дуне Скот визнає чуттєве пізнання і узагальнюючу роль інтелекту. Розробляє вчення про примат волі. Воля Бога абсолютно вільна: то, чого бажає Бог, добро вже тому, що Він цього бажає. У людині над усіма видами діяльно­сті також панує не розум, а воля. Тому знання – не причина бажання, а тільки його умова. Розум вказує на можливість вибору, проте, вибір ро­бить воля. Чим ближче людина до Бога, тим імовірніше стає збіг воль, тим більшим для людини є шанс спасіння.

Проблема універсалій. Іоанн Дуне Скот, скоріше за усе, – концептуа­ліст. Він визнає реальним існування одиничних речей. Проте, реальність їх усвідомлюється завдяки родам і видам. Бо рід і вид то є, перш за все, реаль­ність зв'язків, тобто суто загальне (універсалія). Таким чином, реальність одиничного дана через роди і види (які споконвічно існують), бо якби оди­ничне було дано нумерично, то у природі панував би хаос. Роди і види по­стають як своєрідний масштаб для розпізнавання індивідами самих себе, що виконує посередницькі функції при формуванні суджень.

Навіть з такого короткого огляду, можна констатувати, що Іоанн Дуне Скот своєю творчою діяльністю вписав важливі сторінки у книгу філософії схоластики. Він став представником нової школи авіустинізму, яка здійснила певні кроки у напрямку переосмислення цілої низки тради­ційних питань схоластики і водночас започаткувала постановку багатьох ще невідомих питань у царині теології і філософії. Проте, не тільки ідеї Дунса Скота були підхоплені його учнями і послідовниками, які продов­жували їх дослідження і розвиток, але й традиція сорбонських диспутів, де кожен з учасників мав захищати свою теоретичну позицію перед будь–яким бажаючим досягти істини.

207

Історія філософії

 

60