ГоловнаЗворотній зв'язок

Історія філософії

Вільям Оккам

Вільямм Окком, відомий як doctor invincibilis – Нездоланний вчитель (бл. 1280 – бл. 1350 pp.) – англійський філо­соф схоласт, представник пізньої схолас­тики, логік, провідний номіналіст, політик–публіцист. Навчався в Оксфорді, Парижі у Дунса Скота, опонентом якого пізніше став. Оккам був обвинувачений у єресі, за що йому загрожу­вало чотирирічне ув'язнення в Авіньоні. Він тікає і рятується в Мюнхені при дворі імператора Людвіга Баварського, підтримуючи останнього у бо­ротьбі з папою проти панування церкви над державою, за розмежування сфер їх юрисдикції. Вільям Оккам – активний провісник ідей Реформації, автор трактатів з політики, філософії, логіки. Основні праці: «Summa Logicae» («Сума логіки»), «Philosophia naturalis» («Природнича філософія») тощо.

Оккам розмірковує про співвідношення філософії і теології, віри і розуму. На його думку, філософія не служниця теології, а теологія – не наука, а комплекс положень, що пов'язаний не раціональною послідовніс­тю, а цементуючою силою віри. Істини віри не піддаються логічним об­ґрунтуванням. Розум не здатний підтримати віру, бо царина людського розуму і володіння віри – не перетинаються. Віра і знання радикально розрізняються за предметом і методом. Вільям Оккам обґрунтовує ідею «подвійної істини». Звідси логічною випливає вимога і висновок: філосо­фія має звільнитися від теології.

Проблема універсалів. Оккам здійснює критику реалізму з позиції номіналізму. На його думку, реально існує лише індивідуальне, одиничне. Універсалі'! – це лише імена, а не підґрунтя реальності і не реальні субста­нції, що існують поза людською душею. Універсалій немає ані в речах, ані поза душею, ані до речей. Вони суть вербальні форми для зручності розуму вибудовувати типи відношень для логічного застосування.

Оккам вперше у середньовічній схоластиці бере на себе місію «очистити» сучасну йому філософію (і науку) від, як він вважав, метафі­зичного «баласту». Для цього він винаходить методологічний принцип, який отримав назву «бритва Оккама», згідно з якою «сутностей не слід приумножувати без необхідності». Або «те, що можна пояснити за допо­могою меншого, не потрібно виражати за допомогою більшого». Цей принцип – принцип простоти, або «бережливості» – вимагав вилучення з науки «субстанційних форм», «натури», тобто метафізичної реальності. Але, доведений до свого логічного кінця, цей принцип стає безпорадним.

213

Історія філософії

Справа в тім, що без так званої метафізичної реальності стають неможли­вими ані наука, ані просте усвідомлення існуючого. Звідси – принципова боротьба Оккама з платонізмом, арістотелізмом у християнському світо­гляді втрачає свій сенс. Можна висунути припущення, що принцип Віль–яма Оккама руйнував підвалини фундаментальних наук.

Спадщина Вільяма Оккама і, перш за усе, його номіналістична мета­фізика справили відчутний вплив на подальший розвиток філософської ду­мки Європи. Послідовники Оккама (оккамісти), серед яких Мислитель з Отрекури і Бурідан, мали значний вплив на пожвавлення тогочасного інте­лектуального та філософського життя, зумовили появу нових філософських осередків. Особливе поширення оккамізм мав у Оксфордському і Паризь­кому університетах, стимулюючи розвиток логіки і наукових дисциплін.

 

63