Поняття досвіду - Історія філософії - Конспект лекций
ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Філософія->Содержание->Поняття досвіду

Історія філософії

Поняття досвіду

В позитивному розумінні питання про походження ідей у розумі людини ви­рішується Локком у другій книзі «Дос­віду про людське розуміння». Як дже­рело знання досвід має певні визначен­ня. Д. Локк під досвідом мав на увазі всю сукупність того, з чим людина безпосередньо має справу впродовж всього життя. Початок набутку знан­ня розпочинається з народженням людини, коли стан її ментальної ціліс­ності нагадує вичищену дошку – «tabula rasa«. Проте факт «народження» людини має суперечливий характер. Коли ми можемо вважати людину живою істотою, яка набуває власного досвіду?

Змістом досвіду є найперше відчуття, яке надходить до органів від­чуття і доводить існування зовнішніх речей. Досвід людини, збільшуючись впродовж життя водночас формує і відчуттєву та емоційну основи психіки людини. Відповідно, з формальної точки зору досвід виявляється як сукуп­ність простих ідей, які надаються нам у результаті дії зовнішніх предметів на наші органи відчуттів, але й результатом діяльності власне свідомості.

Під простими ідеями Д. Локк мав на увазі будь–який об'єкт пізнання, який став відомий розуму безпосередньо. До простих ідей він зараховував найперше сприйняті душею відчугтєві сприйняття, які мають власним дже­релом зовнішній світ, а також копії з них, які затримуються у пам'яті і зго­дом виявляються у свідомості. Ідеями також можуть бути і суто уявні утво­рення, або ж продукти відчуттєвої уяви. Прості ідеї – це ідеї, при сприй­нятті котрих людина пасивна; від неї не залежить, мати їй, чи не мати прос­ті ідеї. Власне, пасивними постають відчуття людини. За визначенням філо­софа відчуття сприймають, і не можуть не сприймати. Так само від них не залежать якості того, що сприймається. У процесі сприйняття відчуття не можуть додавати чогось до змісту того, що сприймається. Окрім сприйман­ня відчуття також засвідчують характер предмета сприймання. Те, що сприймається відчуттями належить до зовнішньої дійсності.

Складні ж ідеї є продуктом активної діяльності, спрямованої на до­бування знання. Прості ідеї не можуть бути поділені на складові, складні ж ідеї утворені з простих. У коло ідей Локк заключає і поняття, котрі були

286

Частина III, Філософія Нового часу XVI–XVIII ст.

отримані на основі відчуттєвої впевненості у психіці. Відчуттєва спорідне­ність діяльності душі неодноразово підкреслювалась філософом. Людина начебто «відчуває» дію душі. Таке відчуття Д. Локк називає внутрішнім відчуттям, притаманним мисленню. Те, що стає предметом сприйняття за­собами внутрішнього відчуття вже належить не до предметів зовнішньої дійсності, а складає внутрішній досвід. Так само ідеями називаються інте­лектуальні, вольові, емоційні та ін. акти, стани та функції людської психіки, оскільки вони можуть бути чинниками пізнавальної діяльності.

Саме ці роди ідей утворюють за Локком зазначений внутрішній до­свід, або ж рефлексію. Існування рефлективного способу набутку знання специфічно впливало на чіткість матеріалістично–сенсуалітичного спря­мування філософії, оскільки кінцевий продукт пізнання – знання, міг бути отримуваним і без взаємодій із зовнішніми об'єктами. Саме цим позиція Д. Локка відрізняється від моністичного матеріалістичного спрямування у філософії, оскільки філософ визнавав існування двох джерел наших знань – від відчуттів та від рефлексії. Наявність відчуттєво–досвідного джерела відсторонювала позицію філософа від суто раціоналістичної основи, а наявність досвідно–рефлективного джерела не давала змогу звести її до матеріалістичної чи сенсуалістичної основи. Однак рефлексія може стати і середовищем ментальних структур, яке функціонує на загальних принци­пах сприйняття речей, коли її складові досліджуються за єдиними прин­ципами теорії знання. Таким чином, Д. Локк виокремлює здійснення про­цесу пізнавання у конкретному індивіді в окрему галузь дослідження. У своїй основній праці Д. Локк дає таку наступність формування структури досвіду людини, який складається з двох основних частин – зовнішнього досвіду, та внутрішнього досвіду:

1. Підстави формування структури досвіду у філософії Д. Локка Мета та метод дослідження в «Опыте о человеческом разумении» Д. Локка. – Д. Локк. Опыт о человеческом разумении. – Соч.: В 3–х Т. –Т. 1, М., 1985, С. 91–95. Далі за цим виданням.

1. Що означає слово «Ідея». Визначення поняття. – С. 95.

2. Формування досвідної основи філософії. Критика теорій про існуван­ня вроджених ідей та практичних принципів. – С. 96–114.

а) Визначення Д. Локком «початку» розмірковування – С. 101–106.

3. Формування досвідної основи філософії. Критика теорій про існуван­ня вроджених практичних принципів. – С. 114–126,130–134.

4. Формування досвідної основи філософії. Співвідношення між прин­ципами та відповідними їм ідеям: «Принципи невроджені, якщо не­вроджені відповідні їм ідеї». – С. 135–144.

а) Ідея бога не є вродженою. – С. 145.

287

Історія філософії

б) «Ідея субстанції невроджена». – С. 145.

в) «В пам'яті не існує вроджених ідей». – С. 146–148.

г) Висновки з критики: виявити на основі спостереження діяльність розуму. Що е причиною появи наших ідей? – С. 152–153.

2. Формування структури досвіду у філософії Д. Локка.

1. Ідея як об'єкт мислення. – С. 154.

2. Відчуття та рефлексія: 2 джерела появи ідей розуму. – С. 154–156.

3. Еволюційний шлях розвитку структури досвіду людини:

а) Переважання відчуттєвого досвіду при формуванні ідей у дітей. –С.156–157, 166–168.

б) «Ідеї рефлексії (виникають) згодом, оскільки потребують уваги». –С. 157–158.

4. Вирішення питання про появу перших ідей, чи початку формування структури досвіду: «Розум набуває ідей, коли починає сприймати. За­питувати, коли людина отримує перші ідеї, –значить запитувати, коли людина починає сприймати, оскільки мати ідеї і сприймати – є одне й те ж саме». – С. 158.

5. Означення проблеми неперервності мислення. – С. 158–166.

3. Структура досвіду у філософії Д. Локка.

1. Шлях появи простих ідей. – С. 169–172.

2. Розрізнення первинних та вторинних якостей: «Ідеї в розумі, якості в тілах».–С. 183–192.

3. Сприйняття як перша проста ідея рефлексії та перша здатність розу­му.–С. 192–198.

4. Функції пам'яті. – С. 199–202.

5. Здатності розуму: розрізнення, порівняння, поєднання ідей, абстрагу­вання. –С. 204–208.

6. Метод та «історія перших начал людського знання». – С. 210–212.

7. Концепція складних ідей. – С. 212–215.

8. Правила поєднання ідей.

9. Значення ідеї «субстанції» для філософського дослідження. – С. 223–225.

4. Ідеї (поняття) для означення структури історичності (еволю­ційності) людського знання.

1. Ідея тривалості, її модуси та джерело появи: «її ідея постає завдяки розмірковуванню про рухливу низку наших ідей». – С. 231–232.

2. Рефлексія (спостереження) над появою в розумі людини ідей трива­лості та послідовності. – С. 232–233.

3. «Ідея послідовності – не від руху». Рефлексивна природа ідеї послідо­вності. –С. 233–324.

4. «Низка ідей» як міра інших послідовностей. – С. 234–246.

288

Частина ПІ. Філософія Нового часу XVI–XVIII ст.

5. Висновки щодо ідей тривалості та її мір. – С. 246, 247–255.

6. Модуси мислення. Мислення як «діяльність, а не сутність душі». –С. 277–280.

7. Що таке «відношення» та тип ідей різноманітних відношень. – С. 370–375.

8. Причина і наслідок як ідеї відношень. – С. 375–379.

9. Ідеї тотожності та розрізнення. – С. 380–383.

10. Структура концепції тотожності людини. – С. 383–402.

11. Мислення як субстанція.

12. «Об управлении разумом» – зібрання основних правил та настанов щодо мислення. – Соч.: В 3–х Т .– Т. 2. – М., 1985.

Шлях пізнання після утворення простих ідей має характер активної обробки цих пасивних ідей первинних та вторинних якостей у ідеї прості та складні. Саме розум виявляє власну функціональну значущість у процесі утворення з простих ідей – складних. Але активність розуму, як це було і у Гоббса, Локк вбачає у механічному поєднанні і роз'єднанні простих ідей. Специфікою такого поєднання, всупереч демокрітівському і епікурівському поєднанню і роз'єднанню лише однорідних елементів–часток, є можливість комбінування різноманітними елементами, що ріднить Локка з Беконом, а їх обох перетворює на філософів, що зробили істотний внесок у історію теорій пізнання.

Однак, подібне різноякісне поєднання саме по собі не вирішує про­блеми утворення з нових комбінацій простих ідей – складної ідеї як нової якості, тобто, нової якості у формі простої ідеї. Д. Локк розрізнював три основних способи поєднання простих ідей, які б утворювали похідні ідеї: пасивно сприйняті ідеї первинних якостей за сприяння розуму і активним чином можуть бути згруповані в ідеї, що утримують нове знання, яке не є безпосереднім сприйняттям.

Першим способом є додавання декількох простих ідей, яке насамкі­нець перетворюється на складну ідею, чи краще складену ідею (складна –complex, складена – collected). Це є ідеї різнорідних самостійних об'єктів. «Людина» – складення ідей «тіла певного виду», «життя», «харчування», «самостійний рух», «відчуття», «розум». До складу складних ідей Локк за­раховує і модуси – несамостійні, несамодостатні складення ідей, або ж признаки чи дієві чинники предметів.

Другим способом поєднання простих ідей є їх зіставлення, порів­няння з метою отримання ідеї відношення чи встановлення співвідношен­ня: «рівність», «тотожність», «дія» і т. і.

Третій спосіб – виокремлення. Його сутність полягає у попере­дньому відстороненні однієї чи певних ідей із сукупності всіх інших ідей,

289

Історія філософії

які їм відповідні. Добутком цієї операції є утворення загальних понять, або ж основних понять – general. Саме цей спосіб комбінування ідей є підставою концептуалізму Локка. Саме у мові як чинника свідомості роз­різнення однинного – спільного (одиничного – загального) набуває влас­ного визначення. У відповідності до поглядів Локка, загальні ідеї утво­рюються шляхом виокремлення і відсторонення тих простих ідей (ознак об'єкта), які виявляються спільними і загальними для всієї сукупності ідей певної групи. Відсторонені таким чином ідеї потім поєднуються (до­даються) в ціле, і утворюють таким чином загальну ідею, яка водночас набуває певного мовного визначення.

Другий етап операції утворення загальної ідеї, відтак, співпадає за своїм характером з процесом утворення складної (складеної) ідеї: ново­утворена складна ідея набуває становища загальної ідеї. Співмірно з по­ступом узагальнення все більше за Локком зменшується число ознак, які входять до нових понять. Чим більше узагальнення притаманне похідній ідеї, тим бідніша вона за змістом.

 

82