ГоловнаЗворотній зв'язок

Історія філософії

Буддизм

Розв'язати метафізичну суперечність спробував Сіддхартха Гаутама (Будда). Його пропозиція полягала не в тому, щоб розвивати якусь одну з тих проти­лежностей. Пройшовши довгий шлях

навчання (Будда був знайомий з усіма існуючими на той час філософськи­ми ідеями і філософськими практиками звільнення), він запропонував зрек­тися метафізики взагалі. Тому філософія звільнення, що належить буддиз­му, може бути названа філософією лиш умовно, адже Будда прагнув перш за все до практики звільнення.

26

Частина І. Історія Стародавньої філософії

Відомо, яку роль відіграв буддизм в історії не тільки Індії, а й усього людства. Вчення Будди перетворилося на одну з світових релігій. Історія буддизму в Індії поділяється самим буддистами на три періоди, котрі вони називають трьома «поворотами колеса Закону». Перший період тривав з V ст. до н.е. до V ст. н.е. Другий – з V до X ст. н.е., і третій – з X ст. Для становлення індійської філософії особливо важливим є першій період. Саме в цей час, у VI – V ст. до н.е., в Індії були поширені різноманітні філософ­ські світогляди, які намагались віднайти ідеал остаточного звільнення.

На противагу метафізичному знанню, котре, за думкою Будди, шу­кає відповіді на зайві запитання (вічний світ, чи ні? чи тотожна душа з тілом, чи відділена вона від тіла? чи є безсмертним той, хто пізнав істину, чи він смертний? і т. п.), він пропонує людині істинну поведінку, котра обґрунтовується чотирма шляхетніти істинами, восьмискладовим шля­хом звільнення, законом взаємозалежного виникнення, а також «трьома засадничими характеристиками» буття: «несталість», «безособистісність», «незадоволеність».

Перша істина вказує на те, що страждання існує. Це факт, котрого не можна обійти. Старість, хвороба, смерть, горе, туга, бажання, відчай –все, що породжене земним існуванням людини, приводить її до страж­дання. Будда побачив страждання і в надмірному задоволенні. За його думкою, люди з обмеженим світоглядом не зможуть побачити те, на що, врешті–решт, перетворюється задоволення. Мирська насолода вважається задоволенням лише для необачливих людей. Короткочасність цих задово­лень спричиняє горе, котре ми відчуваємо з їх втратою. Результатом є страх і туга, а страх є злом.

Друга шляхетна істина вказує на причину страждання, яка склада­ється з 12 ланцюжків обумовленості: 1) страждання (зло) обумовлене на­родженням; 2) народження – потягом до життя; 3) потяг до життя – розумо­вою залежністю від об'єктів; 4) залежність – жагою речей; 5) жага – життє­вим сприйняттям; 6) чуттєвий досвід – чуттєвим дотиком до об'єктів; 7) чут­тєвий дотик – шістьма органами пізнання; 8) шість органів пізнання – емб­ріональним періодом розвитку людини, що складається з розуму та тіла; 9) ембріон не може розвиватися без первісної свідомості; 10) первісна сві­домість обумовлена враженнями минулого життя; 11) враження обумовлені дванадцятим ланцюгом; 12) небачення істини. Перед нами закон причин­ною зумовленості, котрий врешті–решт приводить до висновку, що голо­вною причиною страждання людини є народження, а народження виникає стихійно, коли людина не бачить істини. Ланцюг причинної зумовленості називається «колесом буття». Закон причинної обумовленості описує при­чинний зв'язок між минулим, сучасним і майбутнім життям.

27

Історія філософії

Третя шляхетна істина випливає з другої. Вона вказує на припи­нення страждання. Страждання припиняється разом з припиненням при­чини страждання. Цей стан у буддизмі називається просвітленням. Про­світлення досягається в стані «Нірвани».

Треба зауважити, що просвітлення, або «Нірвану», можна досягти і в цьому житті, якщо позбавитися зайвих афектів. Для цього треба обірва­ти все, що зв'язує людину з цим життям, тобто з народженням та смертю. Просвітлену людину буддисти називають архатом. Розірвати всі зв'язки з життям, залишаючись живим, можна за допомогою чотирьох ступенів зосередження. Зосередженню передує шлях до звільнення, котрий опису­ється в четвертій шляхетній істині.

Цей шлях складається з восьми ступенів і називається «восьмискла­довий шлях»: 1) Правильні погляди – пізнання чотирьох шляхетних істин; 2) Правильна рішучість – це твердий намір перетворити життя у світлі істини; 3) Правильна річ – це контроль за мовленням; 4) Правильна пове­дінка – це утримання від невірної дії; 5) Правильний спосіб життя – це отримання засобів до життя чесним шляхом; 6) Правильне зусилля – це постійний потяг підтримувати моральність; 7) Правильний напрямок ду­мок – це постійне утримання в пам'яті того факту, що речі за своєю при­родою мінливі; 8) Правильне зосередження за допомогою чотирьох стадій є послідовною сходинкою на шляху до мети – нірвани.

Створивши таку концепцію, Будда все ж не зміг заперечити метафі­зику остаточно, він просто знайшов для неї іншу форму. Його вчення не могло не мати філософського підґрунтя. Це так зване вчення про закон дхарми (або дхамми, на мові палі). Кажуть, сам Будда надавав своїй теорії дуже великого значення. Він говорив: «Відкиньмо питання про Початок та Кінець. Я буду вчити вас Дхаммі». Остаточно з'ясувати питання про те, що є дхамма, нікому ще не вдалося. Скоріш за все, її можна уявити собі як даршану (дзеркало) буддизму, котре виникає як просвітлення (Нірвана). Коли у Будди запитували, що є Нірвана, він нічого не відповідав, але не тому, що не знав відповіді. Будь–яка відповідь (слово) було б вже обме­женням Нірвани.

Про Дхарму Будда говорив, що її можна досягти шляхом чотирьох стадій зосередження (тобто, за допомогою йоги). Якщо ми будемо сприй­мати дхарму як душу людини, то це буде помилкою. Це є запереченням душі, проте таким її запереченням, коли очам буддистів відкривається якийсь світ, що складається з дивовижних елементів (дхарм). Як фізична структура індивіда складається з атомів, так само його духовна частина складається з дхарм і потоку свідомості. Дхарми існують у людині як ан–ти–частки, утворюючи, таким чином, анти–душу. Замість абсолюту з'явля–

28

Частина І. Історія Стародавньої філософії'

ється абсолют зі знаком заперечення, а замість субстанції – анти–суб–станція. Будучи відокремленими одна від одної, дхарми пов'язані законом причинного зв'язку. Деякі з них з'являються одночасно, інші ж слідують одна за одною у послідовних моментах, у цьому випадку вони однорідні і створюють ланцюги. Кількість психічних елементів у кожний момент ін­дивідуального життя різна. Серед них існують постійні й мінливі. По­стійні вказують на здібності індивіда. В одному індивіді в обмежений час визначений елемент може бути головним, тоді як в іншому індивіді або в інший час у цьому ж самому індивіді може зайняти головне місце інший елемент. Серед постійно існуючих елементів два є виключно цінними. Якщо для них створити умови, вони можуть вплинути на зміну характеру індивіда і на його моральну цінність. Це здатність оцінювання {праяна) і здатність зосередження на одній крапці (йога). Вказані елементи можуть бути зовсім нерозвинені, а можуть бути розвиненими настільки, що, на­приклад, праяна стає трансцендентним знанням. Життя простих смертних керується незнанням. Дхарма як моральний закон розуміється як боротьба у середині потоку елементів між добрими властивостями і поганими схи­льностями. Існування у потоці хоча б одного поганого елементу негатив­но впливає на весь потік. Чистий потік притаманний лише людині, котра вважається святою. Якщо здатність зосередження розвинена повністю, вона перетворюється на містичну енергію, котра може зупинити життя. Ця сила може перенести індивіда у найвищий план буття, і тоді він пере­роджується або переноситься у простір ефірних тіл. Тут ми залишаємо грунт реальності і входимо в світи буддійської містики. Якщо ж вміння зосереджуватися не виходить за межі життя індивіда, воно перетворюєть­ся на містичну інтуїцію, яка виникає в мить просвітлення.

З часом, коли буддизм утворив дві форми – хінаяну («малу колісни­цю») і махаяну («велику колісницю») – перелічені загальні положення буддизму були пристосовані до кожного з цих напрямків.

Як бачимо, Будда, насправді, по–своєму розв'язав суперечності, що склались у філософії стародавньої Індії. Оригінальність такого розв'я­зання полягала в тому, що він знайшов серединний шлях між двома край­нощами – абсолютної (субстанціональної) духовності та абстрактного (часткового, емпіричного) погляду на реальний світ, – і протиставив себе їм. Це призвело до того, що метафізичне дзеркало індійського мудреця було позбавлене субстанції і душі. Воно, хоч і знаходилося в стані, який був протилежний песимізму і абстрактному оптимізму, само в собі мало визначення лише на якусь мить, котра перетворювалася на мить іншу, і так до самого вгасання (Нірвани – звільнення). Інакше кажучи, саме мить (чи потік миттєвостей), розв'язуючи суперечність, опинилась між край–

29

Історія філософії

нощами. Така позиція була позицією плюралізму, однак такого плюраліз­му, який тяжів до монізму, що й було відтворено в махаяні.

Зрештою, ще один значний момент, завдяки котрому Індія не обра­ла собі буддизм в якості своєї філософії. Йдеться про заперечення дії та боротьби. Славнозвісна дхамма: «4. Он оскорбил меня, он ударил меня, он одержал верх надо мной, он обобрал меня». У тех, кто не таит у себе таких мыслей, ненависть прекращается. 5. Ибо никогда в этом мире нена­висть не прекращается ненавистью, но отсутствием ненависти прекраща­ется она. Вот извечная дхамма»1, – незважаючи на геніальність, не була прийнята ведантою та індуїзмом, що грунтувався на філософії веданти і став офіційною індійською релігією.

 

9