yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Історія->Содержание->Польські легіони.

Історія Польщі

Польські легіони.

 Східний легіон під впливом ендеків відмовився присягати австрійцям і був розформований. Західний легіон розпочав дії на австрійсько-російському фронті біля Кракова. За рік бойових дій він розрісся до трьох бригад, що налічували 25 тис. вояків. Найбільш патріотичні настрої панували в 1-й бригаді, якою командував Ю. Пілсудський. У її складі було чимало творчої молоді, яка була відданою ідеї незалежної Польщі, творила легенду польських легіонів і культ Ю. Пілсудського (пісня Ми Перша бригада). Другою бригадою керував полковник Юзеф Галлєр (1873-1960), третьою - генерал Болеслав Роя (1879-1940). Бригади взяли участь у багатьох битвах першого року війни (під Ловчувком, Молотковом, Рокитною, Костюхновкою та ін.), зазнавши серйозних втрат. Ю. Пілсудський шукав сильних союзників, які б погодилися з утворенням польської державності у будь-якій формі. Він увійшов у контакт з німецькими правлячими колами, але не отримав конкретних запевнень. Німці крізь пальці дивилися на дії пілсудчиків на терені Королівства Польського, але відразу припиняли їхні дії, що виходили за межі лояльності. У 1915 р. Ю. Пілсудському вдалося створити у Варшаві таємну Польську військову організацію (ПОВ). Але його дії наштовхнулися на впливи ендеків і проросійську назагал орієнтацію населення королівства.

Лівий табір зустрів війну як сигнал для підготовки соціалістичної революції. Російські більшовики поширили відозви, в яких засуджували війну як імперіалістичну і

Рис. 54. Юзеф Пілсудський.

433

Історія Польщі

закликали пролетаріат європейських країн перетворити "війну імперіалістичну на громадянську". 2 серпня 1914 р. СДКПіЛ і ППС-лівиця опублікували відозву до пролетаріату Польщі, в якій закликали солідаризуватися з робітництвом країн Європи у підготовці соціалістичного перевороту, що покладе край владі "буржуазії та поміщиків". Проте війна дезорганізувала робітничий рух, розпорошила робітництво по арміях і державах воюючих блоків.

Війна на фронтах розпочалася двома наступами російської армії: з півночі на Східну Пруссію і з півдня - на Галичину. На півночі німецькі війська зуміли відбити російський наступ і захопили частину земель Королівства Польського. На півдні росіяни окупували значну частину Галичини, насаджуючи тут російські порядки. Спираючися на москвофільські кола, вони розпочали репресії проти українських і польських політичних діячів та їхніх прихильників. Російська окупація Галичини тривала до травня 1915 р., коли австро-німецькі армії прорвали російську оборону і відкинули її за Буг. Німецькі війська влітку 1915 р. завдали поразки росіянам на півночі й окупували більшу частину Королівства Польського. Майже всі землі, населені поляками, опинилися під контролем Німеччини та Австро-Угорщини. Близько 800 тис. поляків було евакуйовано вглиб Росії.

Німеччина і Австро-Угорщина, захопивши землі Королівства Польського, поділили їх між собою. У німецьку зону окупації ввійшли дві третини земель королівства, об'єднаних у генерал-губернаторство на чолі з генералом Г. фон Безелером (1850-1921). Австрійці утворили воєнне генерал-губернаторство з центром у Любліні, підпорядковане головному командуванню армії. Були запроваджені військово-окупаційні порядки, які супроводжувалися репресіями проти цивільного населення, вивозом матеріальних цінностей тощо. Водночас канцлер Німеччини Т. Бетманн-Голльвег (1856-1921) під час виступу в рейхстазі в серпні 1915 р. пообіцяв полякам свободу організації національного життя. Незабаром у Варшаві було відкрито польський університет і політехнічний інститут. Але в управлінні запроваджено німецьку адміністрацію. Польське коло у Відні після захоплення Варшави звернулося до Франца Иосифа із закликом об'єднати Королівство Польське з Галичиною під своїм скіпетром. Однак ця пропозиція викликала негативну реакцію Берліна і залишилася без відповіді.

Зміна ситуації на польських землях змусила польських політиків переглянути свої позиції. Частина аристократії та міщанства королівства підтримали погляди стосовно "активізації" польської політики та орієнтації на Німеччину. Князь Здзіслав Любо-мирський (1865-1943) прийняв від німців посаду президента Варшави. Табір "активістів" зосередився на доброчинній діяльності, утворив Головну опікунчу раду. ППС-фракція вітала визволення королівства з-під російської влади й вимагала від німців подальших поступок на користь об'єднаної Польської держави. Ю. Пілсудський виступив з пропозицією пригальмувати розбудову польських легіонів до часу з'ясування позиції Берліна в польській справі. Він зустрів сильний спротив у НКН, де керівник Воєнного департаменту В. Сікорський був прихильником розбудови легіонів. Проте соціалістам вдалося вплинути на людовців і прихилити їх на свій бік. У грудні 1915 р. ППС-фракція і ПСЛ "Визволене" (група людовців, що видавала часопис "Визволене") організували Центральний національний комітет (ЦКН), який виступив з програмою створення Королівства Польського під протекторатом Німеччини (без Галичини і Познанщини, але з включенням Віленщини і частини Правобережної України). Німці не поспішали відгукуватися на заклики пілсудчиків. У липні 1916 р. вони оголосили про проведення виборів до самоврядних органів влади за анахронічним куріальним порядком, який забезпечував повну перевагу великим власникам.

Успіхи центральних держав у війні ускладнили становище національних демократів. Ендеки залишалися вірними орієнтації на Росію і закликали до вичікувальної "пасивної"

434

У роки Першої світової війни

позиції стосовно німців. Восени 1915 р. разом з реалістами і поступовцями вони створили Міжпартійне політичне коло (МКП). Наприкінці 1915 р. лідер ендеків Р. Дмо-вський виїхав до Англії, де намагався заручитися підтримкою керівників Антанти у реалізації планів автономізації Королівства Польського в складі Росії. На Заході його з розумінням зустріли польські емігрантські кола.

Улітку 1916 р. війна набула позиційного характеру. Центральні країни були відрізані від ринків сировини, почали відчувати серйозні труднощі у веденні війни. У пошуку резервів для її продовження німецькі генерали вирішили піти на створення залежної Польської держави, яка б могла "на знак вдячності" підсилити армію новими людськими ресурсами, а господарство - новим потенціалом. 5 листопада 1916 р. генерал-губернатори Варшави і Любліна одночасно оголосили від імені імператорів Німеччини й Австро-Угорщини маніфести про створення в майбутньому самостійного Королівства Польського, яке підтримуватиме тісний зв'язок з обома державами. Маніфести не декларували ані кордонів цієї держави, ані способів формування її уряду. Йшлося про майбутню конституційну монархію на чолі з королем німецької династії. До моменту її проголошення влада на місцях залишалася в руках обох генерал-губернаторів, але оголошувався набір до "'польської армії1". Франц Иосиф спеціальним патентом застеріг збереження Галичини в складі Австро-Угорщини з наступним розширенням її автономії. Акт 5 листопада зустрівся з прохолодною реакцією поляків. Тільки консервативні "активісти" підтримали його. На початку січня 1917 р. у Варшаві була створена Тимчасова державна рада (ТДР) на чолі із землевласником Вацлавом Нємойовськпм (1864-1939). її компетенції були дуже обмежені. Військову комісію ТДР очолив Ю. Пілсудський.

Акт 5 листопада мав значний вплив на міжнародну громадськість. Польська справа після тривалої перерви перетворилась у міжнародну проблему, щодо якої повинні були виробити ставлення всі великі держави. Російський уряд виступив з протестом проти акту 5 листопада, заперечуючи право центральних держав хазяйнувати на польських землях. У новорічному наказі армії та флоту цар Микола II проголосив, що метою Росії у війні є створення "вільної Польщі" з усіх польських земель під зверхництвом династії Романових. Англія та Франція приєдналися до російських протестів проти акту 5 листопада, залишаючи за Росією остаточне право розв'язання польського питання. У січні 1917 р. президент США Вудро Вільсон (1856-1924) у традиційному посланні до конгресу напередодні вступу США у війну проголосив згоду всіх політиків на те, що після війни повинна постати "об'єднана, незалежна й автономна Польща". Поза проявами симпатій до поляків жодний керівник великої держави не торкався механізму виникнення Польщі, а хід війни робив ці вирази туманними. Ситуація могла зазнати змін тільки у випадку перемоги у війні одного з блоків.

 

143