yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Історія->Содержание->Проблеми економіки.

Історія Польщі

Проблеми економіки.

 У перші післявоєнні роки більшість політичних сил Польщі погоджувалася щодо необхідності проведення соціально-економічних реформ при збереженні т.зв. мішаної економіки, що включала державну, кооперативну і приватну власність, а також щодо необхідності державного планування господарського розвитку. Після проведення земельної реформи і націоналізації постали завдання прискорення відбудови зруйнованого господарства. У вересні 1945 р. було створено Центральне управління планування (ЦУП) при Економічному комітеті Ради міністрів (КЕРМ). ЦУПом керував соціаліст Ч. Бобровський; тут працювали знані польські економісти. На початку 1946 р. ЦУП розпочав роботу над планом відбудови економіки. Однак виникли розбіжності між ЦУПом і міністром промисловості і головою КЕРМ комуністом Г. Мінцем, який прагнув наслідувати радянські зразки державного планування з великим обсягом інвестицій у виробництво засобів виробництва. Незважаючи на це, підготовлений ЦУПом трирічний план відбудови був затверджений КРН у вересні 1946 р. План був розрахований на 1947-1949 pp. і передбачав відновлення зруйнованої економіки, інтеграцію "повернутих земель", підвищення життєвого рівня населення. У 1947 р. відбулися зміни в економічній політиці, ініційовані ППР. Державною власністю було охоплено більшість промислових підприємств. Навесні 1947 р. було розпочато "битву за торгівлю", в ході якої встановлено державний контроль над торговими операціями, багатьох приватних власників за звинуваченням у "спекуляції"" заарештовано і відправлено до трудових таборів. На початку 1949 р. державні органи контролювали 93% гуртової і 56% роздрібної торгівлі. На початку 1948 р. керівники ЦУПу були звинувачені в застосуванні "буржуазних" методів планування й незабаром усунені з посад і заарештовані як "шкідники". На початку 1949 р. ЦУП був ліквідований, а замість нього створена Державна комісія господарського планування (ПКПГ) під керівництвом комуністів. Були змінені показники плану на 1948 і 1949 pp., які передбачали подальше посилення контролю держави за господарством, розбудову державного сектора. Проголошено курс на зміцнення "соціалістичного" сектора економіки, включаючи торгівлю і сільське господарство. В основу розвитку господарства було покладено засади, запропоновані Г. Мінцем: "Слід відкинути фальшиві теорії про першість плану споживання, а будувати національний план на основі плану виробництва..." Економіка перетворювалась на галузь, яка розвивалась не заради виробництва потрібних товарів, а задля самої себе і політичних амбіцій правлячого табору.

558

В умовах комуністичного експерименту

До кінця 1948 р. було досягнуто певних успіхів у відбудові господарства країни. У

1947 р. національний дохід на одного мешканця на 20% перевищив рівень 1938 р. Особливо помітними були досягнення у промисловому виробництві. Поліпшилося соціальне становище населення, майже зникло безробіття. Гірше складалася ситуація в сільському господарстві, де у 1947 р. велика посуха знищила значну частину врожаю. До

1948 р. вдалося досягнути лише 85 % довоєнного рівня сільськогосподарського виробництва. Керівники ПОРП вважали, що прийшов час кооперування селянських господарств і включення їх у систему держаного господарювання. У січні 1949 р. уряд скасував карткову систему на основні продукти харчування.

Значні зрушення відбулися в освіті і культурі. Відповідно до накреслених у документах нової влади завдань демократизації цих галузей, були проведені заходи для відбудови і розвитку закладів освіти і культури - шкіл, університетів, бібліотек, музеїв тощо. Наприкінці червня 1945 р. в Лодзі пройшов Освітній з'їзд, який обговорив урядовий проект реформи шкільництва. Реально реформою освіти займалося Міністерство освіти, його зусилля були спрямовані переважно на відбудову шкіл і оновлення шкільних програм. Незважаючи на післявоєнні труднощі, у 1948 р. шкільною освітою було охоплено 97 % дітей, швидко розвивалася професійно-технічна освіта. Були відкриті нові університети в Любліні, Лодзі, Торуні, Вроцлаві, кількість вищих у 1948 р.шкіл досягла 58, а студентів - зросла з 56 тис. до 104 тис. Ще у травні 1945 р. КРН прийняла декрет про створення "вступного року" у вищих школах з метою розширити доступ до вищої освіти робітничій та сільській молоді. Нова влада реалізувала політику декомерціалізації освіти і культури, яка відкривала доступ до культурних надбань широким верствам населення. Водночас відбулася централізація управління і фінансування цих галузей державою і поступове посилення її втручання у зміст і форми поширення культури, яке виявлялось у нав'язуванні вибіркових "прогресивних" ідеологічних постулатів. Правлячі кола постійно наголошували на потребі піднесення культурного рівня і зміцненнясоціальних позицій трудящих верств. Ці заклики знаходили відгук серед польської інтелігенції, яка трактувала їх у ліберально-демократичному дусі. Водночас після 1947 р. у культурній політиці держави посилювалися тенденції до повного підпорядкування ідейного змісту культури потребам марксистсько-ленінської доктрини.

Після війни зменшилася загальна кількість періодичних видань - до 850 у 1948 яяяяяяр. (до війни 2600), але наклади зросли до 3,5 млн. (до війни 1,5 млн.). Преса була могутньою зброєю правлячих кіл у пропаганді "народно-демократичних" поглядів, в яких переважали радикально-демократичні і соціалістичні ідеї. У перші роки після війни особливо активну роль у пропаганді "народно-демократичних" ідей і згуртуванні інтелігенції відіграв комуністичний публіцист і видавець Єжи Борейша (власне Беніамін Ґолдберг, 1905-1952). Його публікації й активна організаційна діяльність сприяли прилученню значної частини інтелігенції до співпраці з новою владою. Преса стала ареною численних дискусій з питань ролі культури в розвитку суспільства, гуманізму, наукової та мистецької творчості. У поширенні культури важливу роль відіграли книжкові видання: якщо у 1945 р. побачили світ 1078 назв книжок, то у 1948 р. - 4791 загальним накладом 68 млн. примірників. Проведені в 1948 р. вибіркові дослідження показали, що найбільш популярними письменниками залишалися Г. Сєнкевич, Б. Прус, С. Жером-ський, Ю. Крашевський. Нова влада сприяла розвитку радіофонії, взявши за підставу поширення провідникових радіоприймачів. У 1948 р. кількість радіоабонентів наблизилася до 1 млн., при цьому близько 1/4 належали сільським мешканцям. Державне радіомовлення провадило цілеспрямовану пропаганду на користь нової влади, але також приділяло увагу освітнім і відпочинковим програмам. Особливо важливе значення мало

559

Історія Польщі

радіо для мешканців села. Після війни кіномережа опинилася в руках держави, яка подбала про її розширення. На екранах кінотеатрів демонструвалася переважно закордонна кінопродукція. З кожним роком зростала частка радянських кінофільмів. Так, у 1948 р. з 309 фільмів, які демонструвались у Польщі, було 136 радянських, 53 американських, 31 англійських, 34 французьких. З великим ентузіазмом сприйняла громадськість перший післявоєнний фільм польського виробництва Заборонені пісеньки (реж. Л. Бучковський), який у 1947 р. переглянула рекордна кількість глядачів (до 1967 р. - 13,5 млн. осіб).

На формування суспільної свідомості поляків першочерговий вплив мали воєнні події. Одним з головних наслідків війни була майже повсюдна деморалізація населення, змушеного постійно боротися за біологічне виживання. Людські жертви, руйнування, фізичне і моральне вичерпання мільйонів людей спричинили погіршення стану здоров'я населення, поширення алкоголізму, крадіжок, моральної деградації. Великі міграції та депортації післявоєнних років також позначилися на суспільній психології. Переважним настроєм більшості було прагнення пристосуватися до дійсності, яке особливо зміцнилося після розчарування щодо підтримки Польщі західними державами. Велика частка поляків пов'язувала свої надії з приїздом до Польщі С. Миколайчика й окремих еміграційних діячів. Позитивним чинником суспільної свідомості були завдання відбудови столиці Варшави і країни загалом, які збуджували патріотичні почуття і давали надію нормалізації побуту. Однак терор і репресії з боку силових органів влади, радянських структур в Польщі породжували прагнення пристосуватися до нових обставин, перевести опір тоталітарному наступові нової дійсності у нові форми. Цю тенденцію добре відбив один з людовців (С. Каспрелік), який у січні 1947 р. писав: "На мою думку організація (ПСЛ -Л.З.) незабаром повинна піти спати, опинитись у свого роду летаргії. Трудно ворожити, як довго цей період летаргії буде тривати. Знаю, однак, що після кожного спання організм стає бадьорим, здоровим і сильним".

Тогочасна ситуація сформувала серед поляків кілька орієнтацій. До першої орієнтації "незломних" належали кола, які залишалися на позиціях антикомунізму і антирадянства, плекали надії на третю світову війну. Вони зазнавали чимраз більших репресій з боку влади. Значна частина населення була згідна піти на компроміс з комуністами, орієнтувалася на політичні ідеї С Миколайчика і ПСЛ; вона готова була визнати існуючий стан, але сподівалася на збереження певних рамок свободи в межах комуністичної системи. До такої "капітулянтської" орієнтації належали не тільки прихильники легальної опозиції, а й численні прихильники ППС, СЛ, СД, громадських і католицьких організацій, інтелігенції. Після виборів 1947 р. частина активних осіб цього табору була репресована або емігрувала за кордон, інша перейшла до "внутрішньої"' опозиції. Менша частина поляків свідомо орієнтувалася на комуністичну модель Польщі і залежність від СРСР. Але вона покладала великі надії на залучення до адміністративних структур, спокушалася образом "справедливої Польщі", владними функціями і численними привілеями. При цьому, спільним почуттям усіх суспільних орієнтацій був незламний патріотизм, який зростав на грунті антигітлерівської позиції переважної частини поляків. Один з робітників Варшави ще 1942 р. писав у щоденнику: "Горжуся тим, що належу до нації, яка не має колективних зрадників, а лише колективні могили". Патріотичні позиції перепліталися в багатьох поляків, передусім молоді, з уявленням про участь в перело-мових історичних подіях, прилучення до яких можливе лише через владні структури. Ідейний зміст документів нової влади притягав навіть частину старої польської інтелігенції. Вираз цим настроям дав відомий польський соціолог Юзеф Халасінський, який 1949 р. писав про мотиви свого співробітництва з владою: "Вважав, що елементарним патріотичним і громадським обов'язком кожного поляка є розпочати на своїй

560

В умовах комуністичного експерименту

ділянці найбільш напружену працю над усуненням кривд і руйнувань, заподіяних окупантом (...) Другим був суспільний мотив. Завдяки передвоєнній та окупаційній еволюцій моїх поглядів був готовий визнати принципову слушність втілюваної програми соціальної революції". j ■

 

185