yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Історія->Содержание->Бидгощська криза.

Історія Польщі

Бидгощська криза.

 Звістка про інцидент у Бидгощі швидко розійшлася по країні. Члени Президії ККП того ж для прибули до Бидгощі й тут ухвалили рішення про розрив усіх попередніх домовленостей з урядом. У наступні дні в північних воєводствах пройшли короткотривалі політичні страйки і демонстрації протесту проти дій міліції та спецслужб. ККП "Солідарності" після бурхливих дебатів щодо подальших дій ухвалила призначити на 27 березня загальнопольський 4-годинний попереджувальний страйк, а у випадку невиконання вимог - покарати винних за інцидент - розпочати 31 березня безтерміновий генеральний страйк. Попереджувальний страйк пройшов організовано 27 березня і став найбільшою політичною акцією в історії польського робітничого руху; його підтримали багато організацій ПОРП на підприємствах. Розмах руху зауважили навіть у Кремлі, звідки надійшов наказ продовжити термін учень "Союз 81", і того ж дня до Варшави прибула велика група радянських генералів та офіцерів КДБ на чолі з командувачем армій ОВД маршалом В. Куліковим. Ситуація дозрівала до серйозного політичного конфлікту. У вищому ешелоні ПОРП тривали дискусії щодо реакції на події. Вимоги "Солідарності" торкалися фундаментальних питань політичного устрою Польщі: встановлення конституційного правопорядку, доступу об'єднання до засобів

622

В умовах комуністичного експерименту

масової інформації, реєстрації НСЗЗ індивідуальних селян "Солідарність". Виступаючи на засіданні політбюро ЦК ПОРП 24 березня, С. Каня стверджував, що "згода на (демократичні. - Л.З.) вибори до сейму сьогодні, а завтра - мирний фінал захоплення влади".

28 березня 1981 р. розпочалося засідання ЦК ПОРП. На адресу вищого органу партії надійшло близько 500 резолюцій партійних організацій і робітничих колективів з вимогами розпочати переговори з "Солідарністю" і терміново скликати надзвичайний з'їзд партії. Ті самі мотиви прозвучали у виступах представників робітників на пленумі. Консерватори (Т. Ґрабський і С. Ольшовський) домагалися силових дій проти "Солідарності". Залишившись у меншості, вони подали заяви про вихід з політбюро, але після серії кулуарних переговорів забрали їх. Переважила поміркована лінія С Кані погодитися на переговори з "Солідарністю". Проте комюніке пленуму містило гостре попередження опозиції, що у випадку генерального страйку влада може звернутися по допомогу до союзників. Того ж дня посередниками в переговорах між урядом і "Солідарністю" виступили група інтелектуалів і примас С. Вишинський. 30 березня у Варшаві розпочалися переговори між урядом, який представляв М.Ф. Раковський, і делегацією ККП НСЗЗ "Солідарність", очолюваною Л. Валенсою. Увечері вдалося досягти компромісу і підписати порозуміння, за яким генеральний страйк відмінявся, уряд вибачався за інцидент у Бидгощі й обіцяв провести розслідування з покаранням винних у брутальному поводженні, дав згоду зареєструвати спілку індивідуальних селян; інші питання відкладалися до наступних переговорів. Небезпека зовнішньої інтервенції була тимчасово відвернена.

Оцінки "варшавського порозуміння" були різними: консервативні сили ПОРП вважали його подальшим відступом і зрадою, радикальні групи в "Солідарності" -називали "гнилим компромісом", який не розв'язував назрілих проблем. 31 березня на засіданні ККП "Солідарності" частина діячів виступила з критикою "авторитаризму" Л. Валенси. Попри це вдалося провести рішення про відкликання генерального страйку (25 голосів "за", 4 "проти", 6 "утримались"). Після цього А. Ґвязда і К. Модзелєвський оголосили про свій вихід з ККП; з посади секретаря ККП був відкликаний

A. Целінський. У середовищі "Солідарності" почала складатися позастатутна структура — Мережа організацій провідних підприємств праці, яка об'єднувала кілька профорганізацій великих закладів. її організатор - Є. Мілєвський - мав на меті утворити потужну опозиційну Польську партію праці, яка б могла успішно виступити під час демократичних виборів до сейму. У документах партії, що поширювалися навесні-влітку 1981 p., переважали радикальні вимоги перебудови державного устрою з усуненням від влади комуністів. Поширився і посилився рух комітетів захисту політв'язнів; 9 травня рух провів загальнопольський з'їзд. З квітня вийшов з друку перший номер тижневика "Солідарність", редагований Т. Мазовєцьким. Преса "Солідарності", незважаючи на великі наклади, швидко розходилася серед населення.

Варшавське порозуміння викликало роздратування Кремля. З квітня 1981 р. С. Каня і

B. Ярузельський на вимогу Москви були літаком доставлені до м. Бреста (Білорусь), де у залізничному вагоні відбулися таємні переговори з керівниками радянських силових відомств Ю. Андроповим (КДБ) і Д. Устіновим (МО), котрі вимагали негайного введення в Польщі воєнного стану і розправи з опозицією. С. Каня і В. Ярузельський виправдовувалися тим, що утримують контроль над ситуацією й обіцяли шукати шляхи зміцнення влади. їм вдалося переконати співрозмовників у недоцільності силових кроків у даний момент. І все ж радянське керівництво продовжувало чинити тиск на поляків, зосереджуючи на терені країни (в м. Лєґніца) військові кадри для проведення можливої інтервенції. На засіданні політбюро ЦК КПРС генсек Л. Брежнєв роздратовано говорив

623

Історія Польщі

про польських керівників: "...Взагалі віри в них мало, тому що вони хоча й слухають [нас], а не роблять так, як ми радимо".

У середовищі ПОРП продовжувалися дискусії навколо "варшавського порозуміння". На великих підприємствах, де були переважні впливи "Солідарності", більшість комуністів висловлювалася за реформування партії та устрою. 15 квітня 1981 р. прихильники реформ в ПОРП скликали в Торуні "партійний форум" з участю 750 делегатів від партійних організацій великих закладів та університетів, на якому схвалили платформу проведення реформ у ПОРП, що повинна була пролунати на майбутньому з'їзді партії. Такий розвиток подій був небезпечним як для консервативного крила ПОРП, так і для вищого партійного керівництва. 29 квітня зібрався черговий X пленум ЦК ПОРП, на якому виявилися розбіжності серед партійної верхівки. С. Каня звинувачував "Солідарність" у "повзучій контрреволюції", критикував реформістську течію в ПОРП за відхід від "ленінських засад" партійного будівництва, наголошував на можливостях національного порозуміння в інтересах Польщі. Консерватори атакували М.Ф. Раковського за поступливість щодо "Солідарності". Пленум ухвалив рішення створити Комісію для з 'ясування помилок і зловживань у партії та державі, яку очолив Т. Ґрабський, а також визначив термін IX надзвичайного з'їзду ПОРП - середина липня 1981 р. Були також затверджені "Тези ЦК ПОРП на з'їзд", в яких містилися пропозиції, щоб "Солідарність" увійшла до скомпрометованого Фронту єдності нації, а також взяла участь в спільному проведенні першотравневих маніфестацій. Обидві пропозиції були відкинуті керівниками профоб'єднання.

З 25 квітня розпочалися переговори між представниками "Солідарності" та уряду щодо укладення довготривалої угоди. Робота проходила в тематичних групах. У деяких з них переговори завершилися угодою, але з найбільш гострих політичних питань (незалежність судівництва, доступ і контроль за ЗМІ, створення незалежних профспілок в армії та міліції) уряд не погоджувався на поступки. Назагал напруга в країні в травні дещо спала. Цим скористалися консервативні сили, щоб спробувати перехопити ініціативу в свої руки. 15 травня в Катовіцах створено Партійний форум, який опублікував програмні тези про створення "Комуністичної партії Польщі", яка б стояла на "марксистсько-ленінських" засадах і вела боротьбу проти "опортунізму", "сіонізму", "націоналізму", "клерикалізму" та інших ворожих ідеологій. Лідер катовіцьких консерваторів А. Жабінський намагався легалізувати партію, але з цього нічого не вийшло. Натомість ці ідеї підхопив часопис Жечивістосць (Дійсність), а також Патріотичне об'єднання "Ґрюнвальд", за лаштунками яких стояли партійні консерватори.

На настрої польського суспільства в травні 1981 р. значний вплив мали дві події: 13 травня стався замах на папу Іоанна Павла II, який здійснив турецький терорист, але слід провадив до болгарських і радянських спецслужб (ці підозри не підтвердилися); 28 травня у віці 79 років помер кардинал Стефан Вишинський, похорон якого перетворився на багатотисячну демонстрацію. Невдовзі його спадкоємцем став архієпископ Юзеф Ґлемп - колишній особистий секретар померлого.

Важливим чинником суспільних настроїв було подальше погіршення економічної ситуації: у квітні запроваджено картки на масло, борошно й вироби з нього, в червні -молоко, пральні засоби; з продажу зникли сигарети й алкогольні напої. Активізувалися різного роду спекулянти й перекупники. Роздратування населення викликали черги за всіма продуктами. Престиж державних органів падав. За даними Центру досліджень громадської думки (ЦБОС), в червні 1981 р. 24 % опитаних довіряли уряду, лише 6 %-ЦК ПОРП, але 62 % - "Солідарності". Значна частина населення перебувала в стані фрустрації через зростання політичного напруження та матеріально-побутові труднощі,

624

В умовах комуністичного експерименту

а також можливість радянської інтервенції. Проте переважали загальні настрої необхідності ґрунтовних системних змін, протиставлення суспільства і влади - "ми і вони".

Зміни в польському суспільстві були помічені також у Москві. Ще у квітні 1981 р. у внутрішньому документі ЦК КПРС було записано, що "ПОРП значною мірою втратила контроль над процесами, що відбуваються в суспільстві". 5 червня 1981 р. посол СРСР в Польщі Б. Арістов передав С Кані Лист ЦК КПРС до ЦК ПОРП, в якому йшлося про "серйозну небезпеку для соціалізму в Польщі та існування Польщі як вільної і незалежної держави". Польське керівництво звинувачувалося в поступках на користь "внутрішньої контрреволюції, що спирається на підтримку з боку закордонних імперіалістичних диверсійних осередків", проведенні політики компромісів, котра не дає ефекту. Лист завершувався традиційними погрозами зовнішнього втручання в справи Польщі, якщо не буде зроблено рішучого кроку для відвернення "катастрофи". Наслідком листа було термінове скликання 9 червня пленуму ЦК ПОРП, на якому консерватори (Т. Ґрабський) поставили вимогу зміни керівництва партії та уряду. Однак перед загрозою неконтрольованого розвитку подій більшість членів ЦК висловилася за збереження старого складу керівників та їх політичної лінії (89 голосів "за", 24 "проти"). За свідченням учасників подій, погрози з боку Москви змусили консолідуватися помірковану частину керівництва.

Червневий пленум відбувся в період, коли йшла звітно-виборна кампанія в організаціях ПОРП напередодні її IX надзвичайного з'їзду. Щоб не допустити обрання на з'їзд більшості прихильників реформ, які виводилися з "Солідарності" або т.зв. "горизонтальних структур" партії, керівництво ЦК ПОРП застосувало безпрецедентний тиск на делегатів воєводських партконференцій. IX надзвичайний з'їзд ПОРП зібрався у Варшаві 14 липня 1981 р. за участю близько 2 тис. делегатів (20% - члени "Солідарності"), що представляли 2,8 млн. членів партії. Переважали помірковані представники партійного апарату, які надавали з'їзду загальну тональність. У звітній доповіді С. Каня піддав критиці економічну політику 70-х років, підтвердив лінію на порозуміння з "Солідарністю" за умови усунення з її лав "ворожих елементів", висловив думку, що профоб'єднання може бути включене до соціалістичної системи, але як профспілка, а "не опозиційна політична партія". З'їзд ухвалив "Програму розвитку соціалістичної демократії, зміцнення керівної ролі ПОРП в соціалістичному будівництві й суспільно-економічній стабілізації країни", в якій містилися загальні фрази на захист соціалістичного устрою Польщі. Принцип "керівної ролі партії", винесений в назву документа, свідчив про небажання зробити крок у бік демократизації. У перший день роботи з'їзду було схвалено новий статут партії, який дещо розширяв внутріпартійну демократію (таємні вибори, обмеження термінів посідання виборних посад, контроль за діяльністю апарату з боку парторганізації тощо). У результаті проведення виборів до ЦК за новим статутом його склад оновився на 88 %. Найбільшу кількість голосів отримав В. Ярузельський (1615 з 1909), далі йшли С Каня (1335), К. Барціковський (1269), натомість мінімальною кількістю голосів пройшли у ЦК М.Ф. Раковський і С. Ольшов-ський. З'їзд таємним голосуванням обрав першим секретарем С. Каню. Але до складу політбюро, сформованого новим складом ЦК, знов увійшли як реформатори (К. Барціковський, Г. Кубяк, Я. Лабенцький), так і консерватори (С. Ольшовський, А. Сівак); новою постаттю у складі політичного керівництва партії стала робітниця з Радома, член "Солідарності" Зоф 'я Ґжиб.

Ухвали з'їзду були сприйняті суспільством прохолодно: основні питання, які хвилювали більшість населення - реформи господарства, демократизація політичної системи, поліпшення умов життя - потонули в загальних фразах. Невдовзі після з'їзду розпочалися економічні страйки в Лодзі, т.зв. "голодні марші" жінок і дітей в багатьох

625

Історія Польщі

містах під саркастичними гаслами "Йдемо до комунізму, просимо не їсти на марші!". Важливим підсумком з'їзду було зміцнення позицій В. Ярузельського, який поступово ставив на ключові урядові посади своїх прибічників: міністром внутрішніх справ став колишній керівник військової контррозвідки генерал Чеслав Кіщак, міністром адміністрації- генерал Тадеуш Гупаловський, представником уряду по зв'язках з пресою - публіцист Єжи Урбан, Восени 1981 р., на противагу "Солідарності", почалося формування галузевих професійних спілок, які успадкували майно колишньої Центральної ради профспілок, а також з березня 1981 р. діяла Конфедерація автономічних професійних спілок, яка не приєдналася до "Солідарності".

Керівники "Солідарності" слідкували за подіями, що розгорталися на з'їзді ПОРП. Наприкінці липня 1981 р. ККП проводила перманентні засідання, обговорюючи ситуацію в країні напередодні скликання І з'їзду "Солідарності". Головним питанням було ставлення до влади. Лунали радикальні голоси (3. Буяк, Я. Рулєвський), що закликали до рішучих дій. Однак більшість членів ККП та експертів підтримали Я. Куроня, який пропонував не піддаватися на провокації і створювати знизу альтернативні самоврядні структури, котрі б з часом трансформували режим. На початку - серпня в обстановці страйку транспортників, які заблокували центр Варшави, вимагаючи передачі справ постачання населення продуктами харчування під контроль профспілок, розпочалися переговори між урядовим комітетом до справ профспілок і делегацією "Солідарності". Вони проходили в напруженій атмосфері взаємних звинувачень. Вимоги "Солідарності" щодо створення спільних урядово-профспілкових комісій контролю за розподілом продуктів серед населення були рішуче відкинуті М.Ф. Раковським. Переговори зайшли у глухий кут, що дало привід уряду розпочати гостру пропагандистську кампанію проти керівників "Солідарності", котрі нібито їх зірвали, прагнучи привести країну до внутрішнього та міжнародного конфлікту.

Водночас 14 серпня 1981 р. С. Каня і В. Ярузельський вилетіли до Криму на зустріч з вищим керівництвом СРСР. Л. Брежнєв наполягав на рішучих діях проти "Солідарності", обіцяв матеріальну, моральну та військову підтримку. Польські лідери стверджували, що утримують контроль над ситуацією й будуть діяти згідно з усталеним планом таким чином, щоб "не втягнути Радянський Союз у проблеми конфронтації"". В. Ярузельський запевнив радянських керівників, що на випадок конфлікту в них "не затремтить рука". Він мав всі підстави так говорити, тому що в березні 1981 р. план запровадження в Польщі воєнного стану, розроблений офіцерами МО і МВС й затверджений Комітетом оборони країни (КОК), був підписаний першим секретарем ПОРП. Незважаючи на це, лідери СРСР оголосили про проведення з 4 по 12 вересня великих вчень радянської армії на теренах Білорусі та Прибалтики.

У наелектризованій пропагандистською кампанією обстановці 5 вересня 1981 р. в спортивному комплексі "Олівія" м. Ґданська розпочав роботу І Крайовий з'їзд делегатів "Солідарності" з участю 898 посланців з 38 регіонів Польщі, а також представників профспілкових організацій переважно західних країн. "Солідарність" налічувала 9,5 млн. членів. Середній вік делегатів дорівнював 35 рокам; робітники становили 22 %, службовці - 43 %, члени ПОРП - 9 %. З'їзд розпочався Службою Божою в Кафедральному соборі дільниці Оліва, яку відслужив примас Ю. Ґлемп. Робота проходила у два тури: від 5 до 10 вересня і від 26 вересня до 7 жовтня, щоб у перерві комісії могли спокійно підготувати основні документи. На початку розгорнулися бурхливі дискусії з процедурних та інших формальних питань. Демократизм організації форуму часом переходив у некерований балаган. Поступово з'їзд увійшов у нормальне річище й схвалив кілька документів. Серед них було Послання до людей праці Східної Європи (автор Я. Літинський), яке закликало до "солідарності з усіма тими, хто бореться

626

В умовах комуністичного експерименту

за свободу, права людини і профспілковий рух". Документ мав провокативний характер щодо східного сусіда Польщі і, разом з тим, був психологічним проривом в ідеологічному паравані, який впродовж багатьох років тяжів над поляками. З'їзд обрав Програмну комісію на чолі з Б. Ґеремеком, 13 тематичних робочих груп. Одночасно з'явився коментар ТАРС, в якому з'їзд було названо "антисоціалістичною та антирадян-ською оргією". 16 вересня політбюро ЦК ПОРП опублікувало заяву, в якій "Солідарність" звинувачувалася в порушенні угод серпня-вересня 1980 р. і сповзанні на анти-соціалістичний шлях. Через Посольство СРСР в Польщі польським керівникам було передано лист ЦК КПРС з вимогою вжити рішучих заходів проти "контрреволюції".

Нагнітання постійних погроз в офіційних ЗМІ досягло апогею в другій половині вересня і жовтні 1981 р. Пропаганда лякала людей апокаліптичними картинами можливої громадянської війни, вміло вихоплюючи окремі фрази з виступів діячів "Солідарності", в яких йшлося про силове розв'язання конфронтації з владою. Втомлене суспільство прагнуло стабілізації, про що свідчило зменшення підтримки "Солідарності" восени 1981р. порівняно з весною (на 20%). У вищому ешелоні влади виникли розбіжності між С. Канею і В. Ярузельським. Останній почав схилятися до силового розв'язання протистояння. 13 вересня В. Ярузельський в суворій таємниці скликав КОК за участю С. Кані. Усі члени комітету висловилися за впровадження воєнного стану, було розпочато конкретні дії для проведення широкомасштабної операції. С. Каня фактично був відсторонений від прийняття політичних рішень.

26 вересня розпочалася робота другого туру І з'їзду "Солідарності". На ньому професор Е. Ліпінський оголосив про саморозпуск КСС-КОР у зв'язку з тим, що його програмні цілі реалізує "Солідарність". Під час нових дискусій серед делегатів визначилися два табори: "фундаменталістів", налаштованих на дальшу боротьбу з ПОРП і режимом (А. Ґвязда, М. Юрчик, Я. Рулєвський), і "прагматиків" (Л. Валенса), готових йти на компроміси. У боротьбі за керівну посаду голови Крайової комісії (КК) "Солідарності" перемогу здобув Л. Валенса (55 % голосів), випередивши більш радикальних конкурентів. Невдоволені розвитком подій радикали намагалися внести в атмосферу з'їзду націоналістичні й антисемітські настрої, спрямовуючи їх вістря проти дорадників та експертів з грона КСС-КОР. Після шести турів голосування були обрані 69 членів Крайової комісії, до яких долучилися 39 керівників регіональних організацій. Президія КК налічувала 19 осіб.

Тільки в останній день роботи з'їзду делегати обговорили і схвалили програму об'єднання під назвою Самоврядна Річпосполита. У першому пункті програми "Солідарність" визначалась як "професійна спілка та великий суспільний рух", який об'єднує людей праці різних соціальних і світоглядних орієнтацій. Підставою для об'єднання служили християнські цінності, національні традиції й демократичні інститути. Програма ставила за мету запровадження в країні політичного плюралізму, громадянських прав і свобод, проведення економічної реформи на засадах планово-ринкового господарства під контролем робітничих самоврядних органів. Соціально-економічна частина програми була найбільш еклектичною та нечіткою, містила елементи анархо-синдикалізму, що передбачав зменшення ролі держави на користь трудових колективів. У тексті програми не було згадки про соціалізм, натомість були включені положення про повагу до існуючих геополітичних реальностей та союзників Польщі за умови їх підтримки суспільством. Об'єднання орієнтувалося на розв'язання суспільних проблем і конфліктів через діалог та компроміси, прагнуло до утопічного "третього шляху", відмінного від державного соціалізму і стихійного капіталізму. Загалом програма "Солідарності" відхиляла існуючий в Польщі устрій, опертий на владі

627

Історія Польщі

комуністичної партії та її ідеології, накреслювала напрями можливої його поступової трансформації в бік демократії та ринкових економічних відносин.

Завершення з'їзду "Солідарності" збіглося з подальшим погіршенням матеріальних умов життя людей. Виробництво постійно падало, інфляція вимітала з ринку товари, картки на продукти не покривалися постачанням, зростали черги і незадоволення населення. У різних містах і містечках виникали стихійні страйки, не санкціоновані КК "Солідарності". Брак палива та енергетичних ресурсів робив песимістичними прогнози щодо майбутньої зими. 23 жовтня "Солідарність" провела одногодинний загальний попереджувальний страйк протесту проти поганого постачання й офіційної пропаганди залякування. Однак певна частина спілчан не підтримала заклику. Серед населення поширювалося переконання, що можливості тиску на уряд вичерпали себе. Радикальні кола "Солідарності" вимагали більш рішучих дій, закликали усувати організації ПОРП з підприємств і установ, брати заклади під робітничий контроль.

16 жовтня 1981р. почав роботу черговий пленум ЦК ПОРП, на якому С Каня висловився за продовження політики мирного виходу з кризи. Однак його доповідь зустріла гостру критику членів ЦК. С. Ольшовський вимагав пов'язати долю країни з армією. Після тривалих нарад ЦК проголосував за відставку С Кані й обрання першим секретарем В. Ярузельського, який зберіг за собою посади прем'єра і міністра оборони. У першій офіційній промові В. Ярузельський висловився за політичне порозуміння з "Солідарністю", але наголосив, що у випадку подальшої конфронтації застосує надзвичайні засоби. Водночас розпочалася підготовка до переходу владних важелів під контроль армії. 24 жовтня з'явилося коротке повідомлення про скерування до сільської місцевості спеціальних Вііїськових оперативних груп (ВОГ), котрі повинні були допомогти "навести порядок" в роботі місцевої адміністрації. Через місяць такі ВОГ з'явилися в містах - органах адміністрації та на великих підприємствах з тою самою метою. Насправді йшлося про проведення операції із запровадженням воєнного стану. У жовтні Рада міністрів ухвалила рішення про двомісячну відстрочку звільнення в запас військових, які відслужили свій термін. Можна констатувати збіг між обранням В. Яру-зельського першим секретарем і зміною позиції Москви щодо Польщі: з цього часу радянські керівники відмовилися від введення військ ОВД до Польщі, покладаючися на рішучі дії генерала.

ЗО жовтня, виступаючи на засіданні сейму, В. Ярузельський запропонував утворити Раду національного порозуміння (РНП) в складі представників союзних партій, профспілок, "Солідарності" і костела, надати уряду надзвичайні повноваження для виходу з кризи. Генерал пропонував останній шанс для мирного розладування ситуації, вимагаючи тимчасової заборони страйків. 4 листопада В. Ярузельський представив свої пропозиції виходу з кризи на зустрічі з примасом Ю. Ґлемпом і Л. Валенсою. Ю. Ґлемп погодився з ідеєю створення РНП, але Л. Валенса рішуче її відкинув. До прискорення дій генерала спонукала також інформація контррозвідки про те, що в США стало відомо про план запровадження воєнного стану, і вона може бути у будь-який момент передана "Солідарності". Американці поспішили терміново переправити до США полковника Генштабу ВП Ришарда Куклінського з родиною, який був давнім агентом ЦРУ і брав участь в розробці плану воєнного стану. Приблизно тоді ж утік на Захід й високопоставлений офіцер польської контррозвідки Є. Сумінський.

Наприкінці листопада 1981 р. вибухнули студентській страйки з вимогами прискорення реформи вищої освіти, а також на знак солідарності зі студентами Вищої інженерної школи в Радомі, які протестували проти дій ректора. 25 листопада застрайкували студенти Вищої офіцерської пожежної школи у Варшаві, вимагаючи підпорядкувати заклад Міністерству вищої освіти, щоб зберегти право створювати незалежні

628

В умовах комуністичного експерименту

студентські організації. 2 грудня спецзагони міліції при підтримці гелікоптерів захопили школу й силою усунули з неї студентів, а заклад закрили. Застосування сили спричинило термінове засідання Президії КК "Солідарності" в Радомі 3 грудня 1981 p., яке відбувалося за закритими дверима. На ньому пролунали гострі емоційні слова на адресу влади, яка "прикривається плащем про національне порозуміння, а сама готується до атаки на спілку". Роздратування членів керівництва "Солідарності" викликав проект закону про надання уряду надзвичайних повноважень, який знаходився на розгляді в сеймі. Було вирішено на випадок схвалення закону оголосити 17 грудня 24-годинний загальний попереджувальний страйк, який повинен перерости у безтерміновий генеральний страйк. Один з агентів служби безпеки і водночас керівник "Солідарності" в м. Піле Е. Нашковський зробив запис радомського засідання, який через декілька днів був використаний владою для звинувачення профоб'єднання в прагненні здійснити державний переворот.

5 грудня відбулося засідання політбюро ЦК ПОРП, яке було схвалило рішення використати сприятливий момент для розгрому "Солідарності" та всіх опозиційних сил. Прем'єр одержав "карт-бланш" на запровадження воєнного стану у відповідний момент. 9 грудня В. Ярузельський прийняв рішення про оголошення воєнного стану з 12 грудня, про що поінформував групу високопоставлених військових. У суботу, 12 грудня, В. Яру-зельський ще чекав на сигнали про симптоми змін у становищі КК "Солідарності", яка в той час проводила засідання в Ґданську. Не дочекавшися позитивної інформації, о 14 год. він дав наказ розпочати Операцію W. Того ж дня спеціальні групи міліції та армії отримали наказ про інтернування осіб за заздалегідь складеними списками. О 1 год. в ніч з 12 на 13 грудня 1981 р. терміново скликана Державна рада затвердила декрет про запровадження в Польщі воєнного стану і три декрети про зміни в кримінальному кодексі (лише голова Об'єднання "Паке" Р. Рейфф голосував проти). На той час, коли Державна рада ухвалювала декрети, вже не працювали телефони, телеграф, пошта, тривали арешти діячів "Солідарності", військові підрозділи взяли під контроль важливі об'єкти комунікації, промислові та адміністративні будинки. Л. Валенсу під примусом привезли літаком до Варшави і розмістили під охороною на одній з партійних дач. Після переговорів з ним і відмови профспілкового лідера підписати звернення до населення щодо лояльності, він був переведений до місця інтернування в Арламові (біля

Перемишля). Упродовж ночі з 12 на 13 грудня 1981 р. було затримано кілька тисяч осіб, здебільшого діячів, радників і експертів "Солідарності". Інтернованих розміщали в 49 спеціально обладнаних відпочинкових осередках, перетворених на тимчасові табори. Після перевірки особистих даних частина інтернованих була випущена під підписку про лояльність. За наближеними даними в перші дні після оголошення воєнного стану через інтернування пройшло понад 10 тис. осіб. Серед них були також 32 представники колишньої партійної еліти, в тому числі Е. Ґерек, П. Яроше-вич, Е. Бабюх, Є. Лукашевич та ін. Для проведення "Операції W" було задіяно близько 100 тис. працівників міліції, служби безпеки і армії, понад 3 тис. танків і бронетранспортерів, 10 тис. вантажних автомобілів. Були захоплені всі приміщення "Солідарності" і конфісковано її майно.

13 грудня від 6 год. ранку один канал радіо і один телебачення (з 12 год.) почали надавати промову генерала

Рис. 77. В. Ярузельський оголошує воєнний стан по телебаченню ІЗ грудня 1981 р.

629

Історія Польщі

В. Ярузельського, який повідомив про запровадження в країні воєнного стану відповідно до діючої Конституції і перебрання повноти влади Військовою радою національного порятунку (Войсковою радою оцалєня народовего, ВРОН) у складі 21 генерала і офіцера ВП. Генерал послався на погребу порятунку країни, яка прямує до загальнонаціональної катастрофи через розладнання державного апарату і господарства, прагнення керівництва "Солідарності" завести країну до "прірви братовбивчої війни". Він ствердив, що йдеться не про військовий замах або диктатуру, а повернення країни на рейки правопорядку і нормального життя. Було повідомлено також про затримання осіб, відповідальних за політичні прорахунки минулого десятиріччя й розпалювання ненависті. Промова генерала і наступні повідомлення супроводжувалися патріотичною атрибутикою, яка підкреслювала національний характер всієї акції.

На світанку 13 грудня (в неділю) поляки через вікна своїх помешкань побачили на вулицях міст і містечок численну військову техніку, патрулі, які затримували й контролювали автомобілі та перехожих. Упродовж дня радіо і телебачення передавали зміст декретів Державної ради і нові розпорядження ВРОН. Декрет про воєнний стан тимчасово обмежував конституційні права громадян, запроваджував нові вимоги організації праці, пересування в межах країни та за кордон, передавав адміністративні функції під контроль спеціальних груп військових, забороняв діяльність партій та громадських організацій, в тому числі "Солідарності", а також скасовував право страйку й акцій протесту. Усі товариства і ЗМІ, крім урядових, повинні були одержати дозвіл на продовження діяльності. Запроваджувалася міліційна година від 22 до 6 год. ранку. Міліція та армія одержали широкі повноваження щодо наведення порядку у громадських місцях, включаючи застосування зброї (ст. 26). Спеціальні розділи (ст. 42-45) запровадили інститут інтернування (затримання) осіб, які не виконують розпоряджень воєнного стану, а також їх покарання (ст. 46-52). Три інші декрети Державної ради більш докладно окреслювали процедуру інтернування. До них додавалися розпорядження Ради міністрів і галузевих міністерств про порядок функціонування під час воєнного стану. Було запроваджено цензуру кореспонденції, затримано виїзд працівників за межі Польщі, заморожено приватні рахунки в банках. Мілітаризації підлягали транспорт, зв'язок, енергетика, торгівля і 129 найбільших підприємств. Припинено навчання в школах і вищих навчальних закладах. До всіх органів адміністрації, на підприємства та установи були скеровані військові групи або комісари. Розпорядженням міністра оборони до армії були мобілізовані тисячі резервістів. Були закриті кордони і аеропорти. Почали виходити тільки дві центральні газети - "Трибуна люду" і "Жолнєж вольності". На вулицях міст були розвішані декрети про запровадження воєнного стану і прокламації ВРОН, в яких містилися заклики до спокою та лояльності.

Того ж дня із закликом не допустити кровопролиття, щоб "поляк не бився з поляком", виступив примас Ю. Ґлемп. У своїй промові примас підкреслив, що "воєнний стан є вищою необхідністю, вибором меншого зла замість найгіршого". Заклик до припинення опору владі був на руку ВРОН. Через кілька днів Ю. Ґлемп утворив Комітет допомоги особам, позбавленим свободи, який виступив на захист інтернованих і переслідуваних. Навколо костельних парафій гуртуватися неінтерновані діячі та симпатики "Солідарності", опозиційні до влади кола.

На Заході інформацію про запровадження воєнного стану в Польщі сприйняли насторожено. Побоювання західних лідерів викликала можливість інтервенції військ СРСР. 13 грудня в Брюсселі зібралися міністри закордонних справ країн членів НАТО. Вони зайняли позицію обережного вичікування, щоб не спровокувати різких дій з боку СРСР. Західні аналітики схилялися до думки, що внутрішній конфлікт у Польщі повинні

630

В умовах комуністичного експерименту

роз'язати самі поляки; тільки у випадку втручання ззовні Захід може зайняти більш активну позицію. У СРСР не приховували задоволення з факту запровадження воєнного стану, хоча й не висловлювалися публічно. У січні 1982 р. радянський лідер Л. Брежнєв на засіданні політбюро ЦК КПРС говорив: "Складається враження, що генерал [В. Яру-зельський] як політичний діяч зміцнів і знаходить, як правило, вірні рішення..."

Запровадження воєнного стану було проведене назагал справно. Більшість осередків опозиції були тимчасово паралізовані. Але доля країни залежала від наступних кроків обох сторін - влади та опозиції, представленої переважно "Солідарністю", від становища, яке займуть робітничі маси, інтелігенція, селяни. Загальна оцінка подій 13 грудня 1981 р. викликала і продовжує викликати жваві дискусії політиків і вчених. Одні вважають їх державним переворотом, вчиненим групою військових, інші - диктатурою партійної номенклатури, підтриманою СРСР, треті - контрреволюційним переворотом і т.д. З перспективи часу і в ряді подібних подій (Будапешт 1956, Прага 1968) більш чіткою стає картина постійних спроб рятування системи "реального соціалізму" всіма доступними методами. Польський варіант збереження комуністичної системи визначався тогочасним геополітичним становищем, присутністю в країні достатніх внутріш-ніх сил (армія, міліція, спеислужби, партапарат) і лідерів, здатних накинути суспільству невластивий державний устрій під прикриттям патріотичних гасел, традиційних стереотипів про особливу історичну долю поляків. З цього погляду воєнний стан не був ані державним переворотом, ані контрреволюцією. Він продовжував традиції російського комунізму з наданням переваги державі та силовим методам досягнення цілей.

 

207