yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Історія->Содержание->Органи воєнного стану.

Історія Польщі

Органи воєнного стану.

 У перші дні воєнного стану склався неформальний орган влади, який одержав назву Директорату, в рамках якого вирішувалися насущні політичні питання. До Директорату, який збирався щодня для аналізу ситуації, входили, окрім В. Ярузельського, генерали Ч. Кіщак, Ф. Сівіцький, М. Янішевський, а також від ПОРП та уряду - К. Барціковський, М. Мілєвський, С Ольшовський, М.Ф. Раковський, Я. Ободовський. Рішення Директорату на місцях виконували військові комісари. Усі прояви несубординації або невиконання рішень тягнули за собою негайне звільнення з роботи. В Гуті "Катовіце" за короткий час було звільнено понад 5 тис. працівників, гданській сточні ім. Леніна - 1400, щецінській сточні ім. Варського - 3000 осіб. Радіо і телебачення були повністю мілітаризовані: керівництво ними перейшло до військових, диктори виступали у воєнній формі; ліберальні журналісти були усунуті від роботи і незабаром, після перевірки, звільнені. На Різдво і Новий рік приписи воєнного стану було дещо злагоджено: скорочено міліційну годину, зменшено перешкоди пересування в межах країни. Проте телефонний зв'язок було відновлено лише 10 січня 1982 p., і кожна розмова попереджувалася записаним голосом "Розмова під контролем". Поштові відправлення приходили з печаткою "перевірено цензурою". Офіційна пропаганда постійно друкувала матеріали, в яких запровадження воєнного стану пов'язувалося з планами "Солідарності" захопити владу в країні неконституційним шляхом.

Реакція суспільства. У перші тижні воєнного стану виступи проти влади мали спонтанний характер; з'являлися листівки, написи на стінах будинків, кожного 13 числа місяця у темних вікнах виставлялися запалені свічки тощо. Здебільшого вночі молодь писала на стінах будинків гасла "Врона (асоціація до ВРОН - Л.З.) орла не покона", "ВРОН геть за Дон", "Зима ваша, весна наша", а наступної ночі спеціальні бригади міліції замальовували ці гасла і писали проурядові: "КОР = євреї"", "S = $". Поширювалися пісеньки і балади, які висміювали офіційну пропаганду. Загальним символом стала фігура зайця, вуха якого складали літеру "V" (victoria - перемога). Поступово "Солідарність" почала відбудовувати свої структури, нелегальні друкарні,

632

В умовах комуністичного експерименту

налагоджувати поштовий зв'язок. Упродовж півріччя підпільні структури виникли в більшості регіонів. Частина діячів об'єднання опинилася за кордоном (Є. Мілєвський, А. Смоляр, С. Блюмштайн), де вони зайнялися здобуттям матеріальної підтримки від західних урядів і профоб'єднань. Почали з'являтися перші підпільні бюлетені та часописи підпільної "Солідарності". У 1982 р. було видано близько 800 назв підпільної преси та понад 300 книжок і брошур. Тшоднік Мазовше вперше з'явився друком у лютому 1982 р., видавався накладом кілька тисяч примірників і виходив до 1989 р. Видавалися часописи "Арка", "Ґлос", "Критика", "Карта", "Обуз". Завдяки Зоф'ї та Збіґнєву Ромашевським у квітні почало надавати програми нелегальне Радіо "Солідарність", яке діяло до арешту організаторів у лютому 1983 р.

Підпільна "Солідарність". 13 січня 1982 р. кілька членів КК "Солідарності" утворили Загальнопольськии комітет опору (Огульнопольскі комітет опору, ОКО), який, однак, не став центром об'єднання опозиції. На початку лютого відбулася зустріч представників регіональних структур "Солідарності" (Б. Ліс, Б. Борусєвич, А. Галль), на якій вирішено розбудовувати систему конспіративних організацій профоб'єднання в регіонах з наголосом на формуванні "свідомого суспільства". Паралельно тривали дискусії про форми і методи діяльності. Підпіллю вдалося нав'язати контакт з інтернованими діячами "Солідарності", отримувати від них інформацію. Я. Куронь передав на волю програмне есе Тези про вихід з ситуації без виходу, в якому наголосив на створенні єдиної централізованої організації "Солідарності", здатної протистояти владі, що певного моменту через генеральний страйк покладе край режиму. Інші погляди на відбудову профоб'єднання мали діячі, які уникнули інтернування й діяли в підпіллі. Вони вбачали в "Солідарності" децентралізовану неформальну організацію, що складається з незалежних груп і комітетів, котрі могли б протривати до кращих часів. Однак більшість діячів "Солідарності" боялася поширення радикальних тенденцій і появи тероризму, який би загрожував дальшими репресіями, тому поступово погоджувалися з необхідністю переговорів з владою. До цього закликали "Солідарність" папа Іоанн Павло II і костел. 5 квітня 1982 р. Суспільна рада при примасі Ю. Ґлемпі оголосила Тези в справі суспільної угоди, в яких обидві сторони - влада і опозиція -заохочувалися до нав'язання діалогу. При цьому костел надав значну допомогу підпільним структурам "Солідарності", виступав на захист інтернованих та ув'язнених.

22 квітня 1982 р. представники регіонів Владислав Фрасинюк (Вроцлав), Збіґнєв Буяк (Мазовше), Богдан Ліс (Ґданськ), Владислав Гардка (Краків) провели нелегальну зустріч, під час якої утворили Тимчасову координаційну комісію "Солідарності" (ТКК). її завданням було узгоджувати діяльність, спрямовану на відміну воєнного стану, звільнення інтернованих, повернення громадянських прав, відновлення НСЗЗ "Солідарність". Головними формами боротьби з режимом були обрані засоби масового протесту, створення комітетів соці&чьної допомоги, бойкот "колаборантів", поширення правдивої інформації. Більшість підпільних структур "Солідарності" визнали ТКК і підтримали її заклики до пасивного опору владі, хоча деякі організації діяли за власними програмами. У липні 1982 р. ТКК організувала поза Польщею у Брюсселі Координаційне бюро за кордоном на чолі з Є. Мілєвським, яке зосередило в своїх руках збір коштів для діяльності підпілля. Кошти надходили від США з фондів ЦРУ, від католицької церкви, від профспілкових організацій західних країн. З різних джерел на підтримку "Солідарності" надійшло близько 30 млн. доларів, які були використані на закупівлю та доставку поліграфічного та іншого обладнання, матеріальну підтримку інтернованих та безробітних тощо. Була також організована нелегальна Рада національної освіти, яка створила конспіративні групи: Комітет незалежної освіти, Комітет незалежної культури, Суспільний комітет науки. Невдовзі розпочав діяльність Загальнопольськии комітет

633

Історія Польщі

опору селян. За ініціативою "Солідарності" було покладено початок створення "паралельних" суспільних структур, які повинні були протистояти державному апарату, спиратися на громадську ініціативу. У цьому напрямі скеровували попередні постулати програмної декларації ТКК "Солідарності" під назвою Підпільне суспільство, оголошеної 28 липня 1982 р. У ній стверджувалося, що "боротьба за наші цілі вимагає загальної участі суспільства, свідомого своїх невіддільних прав і організованого для довготривалих дій". Єдиним виходом з ситуації, підкреслювалося в документі, є суспільна угода. Доки влада не йде на зустріч такій угоді, ТКК закликала населення до організації "підпільного суспільства", яке повинно "охопити різноманітні галузі життя і громадської активності, всі групи і середовища, місто і село".

Пасивний рух опору, організований "Солідарністю", давав результати. Окрім поширення підпільної преси, збору коштів для підтримки ув'язнених, організації нелегальних лекцій і навчання, чимало діячів науки та культури бойкотували офіційні заходи, запрошення до виступів в офіційних програмах. 1 травня 1982 р. "Солідарність" організувала "паралельні" демонстрації, в яких взяли участь тисячі осіб; 3 травня демонстрації повторилися, але цього разу до їх розгону були використані загони міліції та ЗОМО, наслідком чого були десятки побитих, кілька осіб померли в лікарні. На заклик ТКК "Солідарності" 13 травня в багатьох містах відбулися нові демонстрації протесту, для розгону яких знову було застосовано сили правопорядку, мали місце чергові побиття, особливо жорстокі в Кракові. Влада вдалася до нових арештів і звільнень. 31 серпня, в річницю підписання порозумінь 1980 р., пройшли великі маніфестації в 66 містах 34 воєводств, зокрема найбільші в Ґданську, Вроцлаві, Кракові; в Любліні дійшло до вуличних зіткнень з міліцією і ЗОМО, в ході яких була застосована зброя і загинули люди.

Тим часом міжнародна обстановка навколо Польщі швидко змінювалася. Вже 31 грудня 1981 р. новий президент США Р.Рейган оголосив про запровадження господарських санкцій проти Польщі, а через декілька днів - й проти СРСР. Наприкінці грудня 1981 р. посол Польщі в США Р. Спасовський і посол Польщі в Японії 3. Рураж залишили свою службу й попросили політичного притулку в США. 4 січня 1982 р. міністри закордонних справ Європейського Союзу засудили введення воєнного стану в Польщі й оголосили економічні санкції проти Польщі та СРСР. Тільки СРСР і країни ОВД надавали економічну допомогу та політичну підтримку Польщі, однак їхні можливості на той час були обмеженими. До політичної та економічної ізоляції, з якою зіткнулася Польща в 1982 р., додалися неприємності на міжнародній арені: Комісія з прав людини ООН в березні 1982 р. зажадала від Генерального секретаріату підготовки рапорту про ситуацію в Польщі. У червні того ж року норвезькі та французькі профспілки подали до Міжнародної організації праці скаргу на польський уряд з приводу порушення ним двох конвенцій про права профспілок.

Воєнний стан став приводом для дальшої диференціації лав ПОРП. В. Яру-зельський відмовився від ідеї розпуску ПОРП і створення нової комуністичної партії, запропонувавши очищення її лав. У середині 1981 р. ПОРП, незважаючи на дальший відхід членів налічувала понад 2 млн. осіб. З метою консолідації сил прихильників режиму по всій країні створювалися Громадянські комітети національного порятунку (ОКОН). Пожвавилася діяльність "твердоголових" комуністів, які виступали за "революційні методи боротьби з контрреволюцією". Проте В. Ярузельський та його оточення робили ставку на центристську лінію в політиці, прагнули надати партії "марксистсько-ленінського" і водночас "реформаторського" характеру. Наприкінці лютого пройшов черговий пленум ЦК ПОРП. На ньому було схвалено введення воєнного стану і створення ВРОН, лунали гасла консолідації партії та захисту "завоювань соціалізму".

634

В умовах комуністичного експерименту

Партійний апарат поступово відходив від потрясіння і прагнув перехопити ініціативу у військових. Однак на той час справжнім господарем ситуації було Міністерство внутрішніх справ, апарат якого значно зріс: Служба безпеки перевищила 40 тис. осіб, міліція - 90 тис, у спеціальних частинах МВС служило ще близько 30 тис. осіб. Служби МВС активно проникали в усі галузі життя країни, особливу увагу приділяли агентурній роботі в структурах "Солідарності", в костельних сферах, не гребували прихованим терором і провокаціями проти діячів підпілля та опозиції.

 

209