ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Історія->Содержание->На шляху до порозуміння.

Історія Польщі

На шляху до порозуміння.

 16 вересня 1988 р. у резиденції МВС в Магдаленці під Варшавою зустрілися для переговорів дві делегації. Роль посередника взяв на себе костел, представлений ксьондзем А. Оршуліком. Урядова делегація, очолювана Ч. Кіщаком, складалася з представників ПОРП, ЗСЛ, СД і ОПЗЗ; від опозиції були присутні Л. Валенса, його радники А. Стельмаховський, Т. Мазовєцький, Л. Качинський, а також В. Фрасинюк і Я. Меркель. Ч. Кіщак окреслив рамки переговорів, які передбачали лише "підключення" окремих представників опозиції до розробки реформ, але не розв'язували питання легалізації "Солідарності" (проти цього заперечував також представник ОПЗЗ). Ч. Кіщаку вдалося переконати Л. Валенсу пристати на проведення переговорів "Круглого столу" без вирішення питання легалізації "Солідарності". Переговори були призначені на середину жовтня. Однак виникли серйозні перешкоди для переговорів: 19 вересня 1988 р. подав у відставку уряд 3. Месснера. Новим прем'єром був затверджений партійний лідер М.Ф. Раковський. Він намагався залучити до уряду представників опозиції, але зазнав невдачі. Йому вдалося притягнути до уряду "нових" підприємців з числа партійних кадрів - М. Вільчека і Д. Ястшембського. Прем'єр досить легковажно ставився до ідеї Круглого столу, стверджуючи, що "поляків менше цікавить круглий стіл, а більше - добре заставлений". Урядова сторона не погоджувалася сісти за стіл переговорів, якщо серед її учасників будуть Я. Куронь і

648

В умовах комуністичного експерименту

А. Міхнік. 31 жовтня прем'єр оголосив про закриття з економічних причин сточні ім. Леніна, що було сприйнято "Солідарністю" як провокація. Усе це свідчило про те, що влада трактувала переговори Круглого столу як політичний маневр. Противником переговорів був також лідер ОПЗЗ А. Мьодович.

Уряд М.Ф. Раковського зробив рішучий зворот у бік ринкової економіки. Урядовий План господарської консолідації на 1989-1990 pp. передбачав зрівняння в правах всіх секторів економіки, конкуренцію й свободу діяльності суб'єктів економічної діяльності. У грудні 1988 р. сейм ухвалив закон, який дозволив господарську діяльність з участю іноземних підприємств і капіталу. Наприкінці січня 1989 р. було прийнято закон про комерціалізацію державних підприємств, скасовано обмеження для створення приватних підприємств і фірм. У березні 1989 р. запроваджено вільний обіг валюти. Усе це відкрило шлях для збагачення керівних кадрів господарства і частини партійної номенклатури за рахунок привласнення державного майна. Проте економічні зміни не поліпшили становища населення, а інфляція швидко "з'їдала" чергові підвищення зарплати. Відсутність інвестицій ставила під знак запитання долю цілих галузей.

Здавалося, що ідея порозуміння відкладена владою у довгу шухляду. У листопаді 1988 р. були затримані на короткий термін 3. Буяк, Я. Куронь та інші особи. 11 листопада, в 70-ту річницю відновлення незалежності Польщі, міліція розігнала демонстрації в Ґданську, Катовіцах, Познані, хоча сейм постановив вважати цей день національним святом. Щоб запобігти подальшому загостренню ситуації секретар Конференції єпископату архієпископ Б. Домбровський запропонував продовжити переговори урядової та опозиційної сторін. Такі переговори відбулися 18-19 листопада в дільниці Варшави Вілянові під патронатом єпископату. У них взяли участь Ч. Кіщак і Л. Валенса зі своїми радниками. Дискусія зайшла у глухий кут через непоступливість сторін у справі легалізації "Солідарності". Було вирішено лише продовжити переговори. ЗО листопада відбулися відкриті телевізійні дебати між лідерами двох профспілкових об'єднань Л. Валенсою і А. Мьодовичем, ініціатором яких був останній. Вони принесли більше симпатій глядачів для Л. Валенси, який почувався впевненим і говорив зрозумілою простою мовою. За проведеними опитуваннями, дебати дивилися 78 % дорослого населення країни, з них 90 % визнали переможцем Л. Валенсу. Популярність лідера "Солідарності" зросла. Уряд був змушений вперше дозволити Л. Валенсі в грудні 1988 р. виїхати до Франції на запрошення президента Ф. Міттерана для участі в урочистостях з нагоди 40-річчя Декларації прав людини. Тут польського діяча приймали з великими почестями. Міжнародний авторитет Л. Валенси примусив офіційну пропаганду змінити критичний тон на похвальний, підкреслюючи помірковані риси колишнього робітничого радикала.

Після повернення з Парижа 18 грудня 1988 р. Л. Валенса скликав "тіньовий парламент" інтелектуалів, склад якого розширився до 119 осіб. На ньому обговорювалися питання, пов'язані з Круглим столом. Було вирішено перетворити збори на Громадянський комітет при голові НСЗЗ "Солідарність". Секретарем комітету став діяч КСС-КОР Г. Вуєц. Комітет був поділений на 15 комісій з метою підготовки пропозицій громадської сторони на переговори Круглого столу.

В урядовому таборі наприкінці 1988 р. активізувалися противники порозуміння. 20 грудня відкрився пленум ЦК ПОРП, присвячений аналізу політичної ситуації. Дискусія розгорнулася навколо питань політичного і профспілкового плюралізму. В. Ярузель-ський і М.Ф. Раковськии, спираючися на своїх однодумців, прагнули довести неминучість порозуміння з опозицією й залучення її до управління країною. Під час першого туру пленуму (20-21 грудня) групі В. Ярузельського вдалося усунути з політбюро і секретаріату ЦК консерваторів, замінивши їх прибічниками порозуміння

649

Історія Польщі

(С. Цьосек, 3. Міхалєк, Я. Рейковський, Л. Міллєр та ін.). Однак проти лінії порозуміння виступила потужна група консерваторів з партійного апарату, які звинуватили В. Ярузельського в "капітулянтстві". Драматичні події розгорнулися під час другого туру пленуму 16-18 січня 1989 р. Група В. Ярузельського поставила на голосування "вотум довіри" членам політбюро ЦК. Під загрозою відходу від керівництва найвпли-вовіших осіб (В. Ярузельського, Ч. Кіщака, Ф. Сівіцького, М.Ф. Раковського) члени ЦК проголосували за курс на порозуміння з опозицією (173 "за", 32 "проти", 14 утрималося). Рішення пленуму відкрили шлях для переговорів, означали глибокий перелом у свідомості багатьох комуністів, які боляче переживали крах ідеологічних догм.

27 січня 1989 р. в Магдаленці відбулася зустріч делегацій уряду і "Солідарності", очолюваних Ч. Кіщаком і Л. Валенсою. На ній після тривалих дискусій було вирішено розпочати наради Круглого столу 6 лютого 1989 p., узгоджено порядок його роботи та учасників. Початку переговорів сприяла міжнародна обстановка. У СРСР політика "перебудови" перейшла на вищий щабель, визволивши процеси демократизації в радянських республіках. Завдяки новій міжнародній політиці М. Горбачова було розтоплено лід у стосунках між Сходом і Заходом, досягнуто домовленостей між СРСР і США про "нульовий варіант" у розміщенні ядерної зброї в Європі. Наприкінці 1988 р. СРСР припинив інтервенцію в Афганістані і вивів звідти свої війська. Наближалася до завершення "холодна війна".

6 лютого 1989 р. у будинку Ради міністрів (колишній палац намісника) у Варшаві почалися засідання Круглого столу. За спеціально виготовленим для цього круглим столом розмістилися 57 осіб, які представляли правлячу коаліцію (ПОРП, ЗСЛ, СД, ОПЗЗ та ін.) - 27 осіб, "Солідарність" - 25, костел - 5. У роботі також брали участь кілька сотень учасників, експертів, радників з двох сторін. Вони працювали у трьох секціях: економіки та соціальної політики (співголови В. Бака і В. Тшеця-ковський), профспілкового плюралізму (А. Квасьнєвський, Р. Сосновський, Т. Мазо-вєцький) і політичних реформ (Я. Рейковський і Б. Ґеремек). Секції утворили 14 підсекцій і робочих груп для опрацювання конкретних питань. Головуючими на пленарних засіданнях були Ч. Кіщак і Л. Валенса. Основні дискусії тривали на засіданнях секцій і підсекцій. Найбільш принципові дискусійні питання розв'язувалися у вузькому фоні з участю Ч. Кіщака і Л. Валенси у відомій резиденції МВС у Магдаленці. Засідання і наради тривали вісім тижнів і закінчилися 5 квітня. Обидві сторони погодилися з тим, що змістом переговорів є знаходження консенсусу основних політичних сил країни щодо вибору шляхів і засобів виходу з глибокої кризи, проведення політичних і соціально-економічних реформ. Опозиція вбачала вихід у запровадженні демократичних засад насамперед до політичної системи, що давало можливість підключити до реформ весь інтелектуальний потенціал. Партійно-урядова сторона прагнула залучити опозицію до співвідповідальності за соціально-економічний розвиток країни при збереженні в руках правлячої коаліції провідних політичних позицій. У таємних

 

Рис. 80. Відкриття засідань Круглого столу 6 лютого 1989 р.

650

В умовах комуністичного експерименту

документах ПОРП підкреслювалося, що йдеться про розвиток "соціалістичної демократії'", а не зміну ладу. Серед представників делегації правлячої коаліції спостерігалися певні розбіжності, пов'язані, зокрема, із пожвавленням тенденцій до самостійності дій у середовищі союзних партій та організацій (ЗСЛ, СД, християнські об'єднання, ОПЗЗ).

Робота Круглого столу проходила в нервовій обстановці, на яку впливало погіршення економічного становища населення, бойкот переговорів радикальними опозиційними силами, які не довіряли владі (Робоча група "Солідарності", підпільна організація "Солідарність, що бореться", КПН, НЗС та ін.). У лютому в Кракові, Варшаві, Ґданську пройшли антиурядові демонстрації та мітинги, для розгону яких застосовувалися загони ЗОМО. У дискусіях учасників Круглого столу проявлялися емоції та упередження, які ускладнювали досягнення порозуміння. І все ж 5 квітня 1989 р. учасники Круглого столу підписали пакет документів, підготовлених секціями і робочими групами, який публіцисти назвали Контрактом століття. Документи Круглого столу констатували досягнення політичного порозуміння між правлячою комуністичною партією (та її сателітами) і опозиційними силами, які представляли широкий спектр громадянства, в справі поступового мирного демонтажу тоталітарного ладу і розвитку країни в напрямі створення підстав демократичного устрою. їх значення виходило далеко за межі окремої країни: польський взірець служив прикладом цивілізованого розв'язання суспільного конфлікту на демократичних засадах, без кривавих зіткнень і громадянського протиборства. У "Вступі" підкреслювалося, що в Польщі відбувається історичний зворот, завданням якого є включитися у швидкі зміни, що відбуваються в Європі та світі.

Документ Позиція в справі політичних реформ стверджував невідкладність реформування політичних інститутів країни, яке може відбутися лише на засадах компромісу й урахування інтересів різних соціально-політичних сил з метою побудови демократичної Польщі. Основою компромісу служили політичний плюралізм, свобода слова та інформації, демократичне формування всіх представницьких органів, незалежність судівництва, територіальне самоврядування. Запровадження цих засад у життя вимагало кількох років, а також подолання глибоких обопільних упереджень. Тому їх втілення буде відбуватися поступово, щоб не скласти загрози як для держави, так і окремого громадянина. Було схвалено провести в червні 1989 р. вибори до нового парламенту, в якому створюється вища палата - сенат; вибори до нього повинні відбутися на повністю демократичних засадах. Вибори до сейму мали пройти на принципах поділу мандатів: 60 % - для коаліції ПОРП та її союзників, 5 % - світських християнських об'єднань, 35 % - безпартійних (фактично опозиції). Замість Державної ради запроваджувалася посада президента, який обирався на спільному засіданні сейму і сенату строком на 6 років і мав великі повноваження щодо законодавчої та виконавчої влади (передбачалося, що ним стане В. Ярузельський). Перехідний парламент повинен був розробити демократичні підстави устрою Польщі.

Другий документ - Позиція в справі соціальної та економічної політики і системних реформ - був найбільшим за обсягом і популістським за змістом. У ньому містилися побажання виходу країни з кризи, обмеження інфляції, зрівноваження бюджету, рівноправності всіх секторів економіки, підвищення та індексації зарплати тощо. До провідних засад нового економічного устрою були віднесені насамперед самоврядування трудових колективів, вільне формування структур власності, розвиток ринкових стосунків, обмеження центрального планування з боку держави. Ці засади були сформульовані таким чином, що дозволяли трактувати їх широко.

Третій основний документ під назвою Позиція в справі профспілкового плюралізму був коротким і конкретним. Він стверджував право працівників об'єднуватися у вільних професійних спілках, легалізував НСЗЗ "Солідарність", дозволяв існування різних

651

Історія Польщі

спілок на підприємствах, зобов'язував державні структури поновити на роботі працівників, звільнених у 1981-1989 pp., осучаснення законодавства в галузі профспілок, охорони праці і соціального забезпечення.

До пакету документів Круглого столу увійшла також постанова про створення Узгоджувальної комісії, яка повинна була слідкувати за реалізацією прийнятих ухвал, а також 11 додатків (протоколів і звітів).

Уміщені в документах Круглого столу постулати вимагали внесення серйозних конституційних змін, які б робили процес трансформації незворотним. 7 квітня 1989 р. слухняний сейм ухвалив запропоновані поправки до Конституції і новий порядок виборів, закон про спілки індивідуальних селян і зміни до закону про профспілки. Через кілька днів Державна рада призначила вибори на 4 червня 1989 р. 17 квітня воєводський суд Варшави формально зареєстрував НСЗЗ "Солідарність"; незабаром знову почав виходити тижневик "Солідарність", з'явилася Ґазета виборча під редакцією А. Міхніка (8 травня), яка швидко набула великої популярності. Розпочиналася виборча кампанія. Однак головний бар'єр уже було подолано: ідея демократизації країни, закладена в документах Круглого столу, починала матеріалізуватися.

 

212