ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Історія->Содержание->В умовах комуністичного експерименту

Історія Польщі

В умовах комуністичного експерименту

життя, віддалення від проблем, які хвилюють громадськість. Обидва автори утверджували думку про те, що література є самосвідомістю суспільства, через яку воно пізнає свою ідентичність, місце в історії, обирає взірці поведінки. Відповіддю на заклик наблизити літературу до реального життя стали прозові твори письменників старшого покоління, які намагалися представити образ поляків на тлі сучасності: "Імла" Єжи Анджеєвського (1979), "Ще раз весілля" Марка Иоваковського (1981), "Недійсність" Казімєжа Брандиса (1977), "Польський комплекс" Тадеуша Конвіцького. У цих творах віддзеркалювався неспокій, породжений тогочасним становищем поляків. Настрої неспокою підхопили поети т.зв. "нової хвилі" ("покоління 1968 p."), які у своїх творах поставили питання відповідальності творців за формування суспільної свідомості поляків. У поезії виділялися твори Станіслава Бараньчака, які публікувалися переважно за кордоном і підносили проблему відновлення етики міжлюдських взаємин, Ришарда Криніцького і насамперед поета-мораліста Збітнєва Герберта. У 1974 р. вийшла збірка 3. Герберта Пан Когіто (Пан Мислення), що стала закликом до повернення етичних засад людського життя та діяльності. Твори поетів і письменників "нової хвилі" активно друкувалися у виданнях "другого обігу". Поетичні роздуми над моральними проблемами були підсилені літературою "сайєнс фікшн" (science fiction) - науковою фантастикою, в якій задавали тон твори Станіслава Лема ("Каспар", 1976, "Локальна візія", 1982, "Провокація", 1984, "Мир на Землі", 1986, "Темрява і пліснява", 1987). Вони підносили етичні проблеми на тлі світоглядних суперечностей. Література "с-ф" бурхливо розвинулася у 80-ті роки, екстраполюючи тогочасні суперечності в майбутню реальність (Е. Внук-Ліпінський, М. Паровський, А. Кшепковський та ін.). Поворот польської літератури в бік особистості, її етичних та естетичних переживань, експериментів з мовою і стилем творів, який розпочався від середини 70-х років, отримав назву "мистецької революції"'. "Революціонери", до яких належали здебільшого автори "нової хвилі" (А. Загаєвський, Я. Андерман, Я. Джежджон, Р. Шуберт, М. Солтисік та ін.), на перший план ставили "мислячу" незалежну особистість, яка протистоїть громаді та усьому суспільству.

Дискусії навколо призначення літератури затихли після запровадження воєнного стану. Політика неминуче позначилася на творчості поетів і письменників. Незважаючи на заборони і переслідування, чіткий поділ на "офіційних" і "опозиційних" творців, літературний процес отримав могутній імпульс для розвитку й осмислення тогочасної дійсності. Особливо активно друкувалися літератори в опозиційних виданнях "другого обігу" ("Незалежна культура", "Виклик", "Спотканя", "Пульс" та ін.). Найбільш емоційною була реакція на події поетів, які включилися в ідеологічну боротьбу на боці опозиції. Під демократичними гаслами "Солідарності" об'єдналися літератори різних поколінь та орієнтацій. У їх творчості ожили традиції романтизму і боротьби. Вираз цим настроям дав поет Ярослав Марек Римкевич, автор кількох книжок на теми воєнного стану: ■■■■■■■

655

(....) 3 нашої пролитої в грудні крові,

3

попелу, що усе вкриває,

Вона про нас марить в труні,

д

ивися! Вітчизна твоя вмирає.

 

("13 грудня". Переклад Л. Зашкільняка)

Історія Польщі

світу. Розмови з Чеславом Мілошем Е. Чарнецької (1983), Пів віку чистилища. Розмови з Тадеушом Конвіцьким С. Береся (1986). Популярними бул-и автобіографічні повісті відомих поетів і письменників: Два дні з ангелом М. Новаковського (1984), Малий апокаліпсис Т. Конвіцького (1979). ,, (

У тогочасній прозі помітне місце посіли памфлети й сатиричні повісті, які відіграли роль політичної агітації "за" або "проти" комуністичного режиму. їхні автори більше переймалися політичним змістом, аніж естетичними чи етичними питаннями. Один з критиків писав: "У значній кількості публікацій, виданих офіційно після запровадження воєнного стану, обов'язковою була засада максимальної компрометації політичного противника (...) Дуже швидко протилежна сторона взяла на озброєння своєрідне композиційно-естетичне правило (...), яке полягало в рекомендації: знеславити комуняк за будь-яку ціну" (М. Адамєц, 1995). Такі підходи спричиняли тенденційність і спрощення прози та публіцистики того часу, в яких фігурували "вони" і "ми", "народ і комуняки". Більш стриманою і філософською була проза історичного жанру, в якій політичні реалії тогочасності переносилися в минуле. Твори Владислава Терлецького уникали спрощень політизації, ставили під знаком запитання поширені в громаді стереотипи і міфи ("Вінок для справедливого", 1988). Історична проза Теодора Паризького спиралася на пошук в минулому людських етичних вимірів, які становлять неперервний цивілізаційний ланцюг ("Таємниця третього Ісайї", 1984). >

Режисери й актори театру та кіно у 80-ті роки були найбільш заангажовані до політичної діяльності на боці опозиції. У 1982 р. на знак протесту проти воєнного стану вони оголосили бойкот офіційним заходам на радіо і телебаченні. Влада вдалася до репресій, звільнивши з керівних посад відомих акторів і режисерів Адама Ганушкевича (Національний театр у Варшаві), Ґустава Голоубека (Драматичний театр у Варшаві). Бойкот спричинив еміграцію знаних акторів Войцєха Пшоняка, Даніеля Ольбрихського та ін. Цензура чинила перешкоди для творчості опозиційних митців. Певну віддушину вони знаходили у співпраці з костелом: театральні вистави відбувалися в приміщеннях храмів. Так, у 1985 р. режисер Анджей Вайда поставив драму Е. Брилля "Вечірник" у костелі Божого Милосердя у Варшаві. Зріс інтерес до т.зв. "альтернативного театру", який влаштовував вистави на вулиці, в інших непристосованих місцях, прагнучи наблизити акторів до глядачів. У 1983 р. познанський Театр Восьмого Дня поставив твір 3. Герберта "Рапорт з обложеного міста". Під патронатом церкви організовувалися театральні і кінофестивалі. Фільм А. Вайди "Людина з заліза", який подавав критичний образ соціалістичної дійсності, був високо оцінений світовою кінематографічною громадськістю, отримавши Золоту Пальмову Гілку Каннського кінофестивалю. Популярність здобули вистави режисерів Тадеуша Кантора ("Вельополє, Вельополє"), Славо-міра Мрожка ("Посол"). На кінематографічному фестивалі в Берліні 1988 р. найвищу нагороду ("Фелікс") здобув фільм Кшиштофа Кєсьльовського "Короткий фільм про вбивання". Чимало знаних польських митців на час воєнного стану покинули країну і працювали на Заході (Є. Ґротовський, 3. Краузе та ін.). Частина театральної та кінопродукції функціонувала в "другому обігу" (відеофільм Р. Бугайського "Допит").

В образотворчому мистецтві 70-80-х років відбулася зміна поколінь, прийшло чимало талановитої молоді, що розпочала мистецьку кар'єру. її взірцями були польський "неоавангард", а також західноєвропейські течії. Зокрема, на польських скульпторів значний вплив мали твори німецького митця неоавангарда И. Бойса (Мірослав Балка, Кшиштоф Беднарський). Традиції польських колористів продовжував розвивати знаний майстер пензля Стефан Ґєровський. За його сприяння прийшли в мистецтво Томаш Цєцєрський і Лукаш Королькевич, які у свої колористичні полотна внесли інтелектуальні та філософські елементи. Під впливом С Гєровського 1983 р. у Варшаві виникло

656

В умовах комуністичного експерименту

об'єднання художників Група (П. Ковалєвський, В. Павляк, М Собчик і ін.), твори яких відзначалися високою малярською культурою. Воєнний стан поділив середовище польських митців: частина їх співпрацювала з владою, друга - з опозицією, третя -виїхала за кордон. До останніх належала Магдалена Абаканович, чиї просторові розписи на тканинах, скульптурні роботи здобули визнання далеко за межами Польщі. Переважно за кордоном проходила творчість художників, пов'язаних з Лабораторією форми фільму, яку організував 1970 р. Юзеф Робаковський. З неї вийшли Збіґнєв Рибчинський, який за мультфільм "Танго" отримав 1983 р. нагороду Американської академії кіномистецтва - Оскара, а також Кшиштоф Водічка, що здобув світове визнання своїми проектами мистецького оформлення будинків у різних країнах. У 80-х роках відбулося "зближення" митців і костелу, а також поширення впливу сакральної тематики. У костелах відбувалися зібрання митців, організовувалися виставки і дискусії. Сакральна тематика відбилася у творчості Єжи Новосельського і Єжи Каліни, Влодзімєжа Павляка і Мірослава Балкі.

У музичній творчості незмінним авторитетом, у тому числі за межами країни, користувалися композитори старшого покоління Вітольд Лютославський (1913-1994), Кшиштоф Пенде-рецький, Генрик Миколай Ґурецький; в той час пішли з життя славні співтворці відомої в світі "польської композиторської школи" К. Сєроцький, Т. Берд. В. Лютославський, який вже за життя здобув титул "класика сучасності", у 80-х роках допровадив до досконалості свою засаду "ланцюгової техніки", що полягала у притишенні звуку інструментів між частинами твору. К. Пендерецький продовжив серію творів сакрального звучання (II Різдвяна симфонія, 1980, Пасхалія, 1988). Влодзімєж Котон-ський у свої твори сміливо вводив електронні інструменти і комп'ютерну техніку. Помітним явищем польської музичної культури стала творчість Збігнєва Баргельського, який пробував свої сили в оркестровому, камеральному, оперному, сольному жанрах, роблячи акцент на підкресленні звучання окремих інструментів, які поступово вибудовують тканину твору (ораторія "Нічия земля", 1988, "Мертва натура з криком", 1986). Нагороди Міжнародної Трибуни Композиторів, яку щорічно присвячує Міжнародна Музична Рада ЮНЕСКО, у 80-х роках отримували Александр Лясонь, Еутеніуш Кнапік, Ґражина Петропольська-Навратіл та інші польські митці. У розважальній музиці розвинулася течія польського рок-н-ролу, що опиралася на традиції груп "Червоні гітари", "Нєбеско-чарні" та ін. Зростання фрустрації серед молоді проявилося у відкиданні всяких естетичних цінностей та авторитетів.

Криза позначилася також на спорті. У 1984 р. під тиском Москви Польща прилучилася до бойкоту Олімпійських ігор в Лос-Анжелесі (США). Успіхом завершилися змагання чемпіонату світу з футболу 1982 р. в Іспанії, де польська команда посіла почесне третє місце. На Олімпійських іграх в Сеулі 1988 р. польські спортсмени здобули 16 медалей, в тому числі 2 золотих. Світову славу здобув альпініст Єжи Кукучка, який в 1979-1987 pp. підкорив усі чотирнадцять "восьмитисячників" у Гімалаях.

 

Рис.81. Композитор

Вітольд

Лютославський.

657

Історія Польщі

 

214