yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Історія->Содержание->Уряд Т. Мазовєцького.

Історія Польщі

Уряд Т. Мазовєцького.

 Новий уряд за пропозицією президента очолив Ч. Кіщак. Він намагався сформувати коаліційний кабінет, але зіткнувся з відмовою як з боку ГПК, так і колишніх союзних партій. На той час у результаті таємних переговорів між ГПК, ЗСЛ і СД було досягнуто угоди про створення уряду на базі цих політичних сил. Ініціатором угоди став Л. Валенса за намовою своїх радників - братів Ярослава і Лєха Качинських. 17 серпня керівники трьох угруповань Л. Валенса, Р. Маліновський (ЗСЛ) і Є. Юзьвяк (СД) оголосили про готовність утворити коаліційний "уряд національної відповідальності". За таких обставин Ч. Кіщаку не залишалося нічого іншого, як подати у відставку. З трьох кандидатур на посаду прем'єра, запропонованих президентові Л. Валенсою (Т. Мазовєцький, Б. Ґеремек, Я. Куронь), той вибрав довгорічного радника "Солідарності" Тадеуша Мазовєцького. 24 серпня сейм великою більшістю голосів обрав його головою уряду. У своєму програмному виступі Т. Мазовєцький накреслив план створення ринкової економіки і правової держави, забезпечення свободи інформації, встановлення рівноправних стосунків з союзниками, застеріг від "полювання на відьом" або розправи з представниками попереднього режиму. "Стоїмо перед двома головними проблемами Польщі, - говорив прем'єр, - політичною перебудовою держави і виходом країни з господарської катастрофи". На початку вересня було сформовано уряд, до якого увійшли 11 міністрів від ГПК, 4 - ЗСЛ, 3 - СД, 5 - ПОРП, в тому числі Ч. Кіщак (МВС) і Ф. Сівіцький (МО). Віце-прем'єром з економіки та фінансів став

660

У нових реаліях Європи та світу

молодий, але здібний економіст Лєшек Бальцерович, міністром закордонних справ -професор Кшиштоф Скубішевський, міністром праці -Яцек Куронь.

З утворенням уряду Т. Мазовєцького розпочався процес деконструкції тоталітарного режиму і поступове запровадження елементів демократичного устрою. Комуністи, втративши довіру суспільства, повинні були поступитися владою. Революційний за змістом процес зміни влади відбувся мирним шляхом, що назагал свідчило про високий цивілі-заційний рівень головних акторів політичної сцени і громадськості. Польські події значною мірою були зумовлені швидкими змінами на старому континенті. Демократичні процеси, які охопили СРСР, зробили неможливим проведення ним імперіальної політики. "Доктрина Брежнєва" залишилась у минулому. Восени та взимку 1989 р. в усіх країнах "соціалістичного табору" відбулася зміна влади, під час якої комуністи змушені були поступитися демократичним силам.

Уряд Т. Мазовєцького розпочав складну роботу зміни устрою в Польщі. Найпростішим завданням був демонтаж численних пам'ятників комуністичних вождів і перейменування вулиць, площ, освітніх і культурних закладів, підприємств тощо. Новий прем'єр розпочав зі зміни кадрів на вищих урядових посадах, керуючися передусім фаховим рівнем кандидатів. За два перші місяці було замінено 38 урядовців на посадах держсекретарів, директорів комітетів і департаментів. У квітні 1990 р. міліція була замінена поліцією, а служба безпеки МВС - Управлянням охорони держави; розпочалася заміна керівних кадрів в МВС. Уряд напружено працював у взаємодії з сеймом і сенатом. У липні 1990 р. відійшли з посад міністрів Ч. Кіщак і Ф. Сівіцький, а на їх місце прийшли відповідно К. Козловський і П. Колодзєйчик, які представляли колишню опозицію. В армії та поліції було заборонено належати до політичних партій і проводити політичну діяльність. Восени 1989 р. припинив діяльність ПРОН. 20 грудня сейм ухвалив закон про Верховний суд, який став незалежним від урядових інстанцій.

29 грудня 1989 р. сейм прийняв поправки до Конституції, які усунули з її тексту комуністичну атрибутику: держава отримала назву Республіка Польща ("Жечпосполіта Польска"), усунено записи про керівну роль ПОРП, дружбу з СРСР, про соціалістичне господарство і соціалізм. Польща визначалася як правова демократична держава, в якій влада належить народу і здійснюється через її представників, обраних до сейму, сенату і територіальних самоврядних органів. Було підтверджено принцип політичного плюралізму, який допускав необмежені можливості створення політичних партій і громадських організацій у рамках конституційного устрою. В економічну частину внесено положення про самоврядування і свободу господарської діяльності. Одночасно з внесенням поправок було створено дві комісії для підготовки тексту нового Основного закону країни, які очолили Б. Ґеремек і А. Ґжеськовяк. Назагал діяльність уряду і парламенту відзначалася хаотичністю, що пояснювалося відсутністю в опозиції плану демонтажу комуністичного устрою, а також страхом перед можливим саботажем партійно-державного апарату або навіть заколотом прокомуністичних сил. Тому зміни відбувалися повільно, з урахуванням внутрішньої та міжнародної обстановки. Уряд спирався на загальну підтримку населення: на початку 1990 р. на його боці було майже 90 % поляків. Навесні 1990 р. були відмінені комуністичні свята і запроваджено нові - 3 травня (свято Конституції), 15 травня - день Війська Польського (на честь битви під Варшавою 1920 р.) та ін. У травні 1990 р. після внесення відповідних змін до Конституції, які запровадили дійсне територіальне самоврядування, пройшли вибори до національних рад ґмін, міст і воєводств. Вони були позначені невисокою активністю населення (42,2 % виборців), але підтвердили довір'я до "Солідарності": кандидати громадянських комітетів здобули 41,5 % всіх місць, на другому місці (38 %) опинилися незалежні кандидати, представники політичних партій посіли решту мандатів.

661

Історія Польщі

Одним з головних і вирішальних напрямів діяльності уряду стало подолання господарської кризи і реформування економічних відносин. У жовтні 1989 р. група економістів, очолюваних віце-прем'єром Л. Бальцеровичем, представила план стабілізації економіки, який передбачав: (1) реформу фінансів і досягнення бюджетної рівноваги, (2) запровадження ринкових механізмів, (3) зміну структур власності. План був підтриманий Міжнародним валютним фондом, який погодився надати Польщі кредити на загальну суму понад 2,2 млрд. доларів. У грудні 1989 р. сейм ухвалив пакет законів, котрі передбачали початок реалізації плану з 1 січня 1990 р. Вони запровадили заморо-ження зарплати, припинення державних дотацій для підприємств, лібералізацію цін, девальвацію злотого (1 долар = 9,5 тис. злотих), реформи банківської системи і податків, приватизацію державної власності, лібералізацію торгівлі тощо. План Л. Бальцеровича отримав назву шокової терапії; він передбачав насамперед оздоровлення фінансової системи держави, без врахування соціальних наслідків, за що піддавався критиці як справа, так і зліва. Але уряд обіцяв населенню короткий період труднощів, які повинні були завершитися перебудовою системи господарських відносин на ринкових засадах самоокупності, конкуренції. Внаслідок реалізації плану вдалося за півроку (до червня 1990 р.) знизити інфляцію майже з 1000 % до 6 %, розпочати приватизацію державних підприємств (значною мірою партійною номенклатурою). З іншого боку, замороження зарплати спричинило протести робітників різних галузей: навесні та влітку 1990 р. пройшли численні страйки та демонстрації протесту проти зниження рівня життя. Почало різко зростати безробіття, досягнувши наприкінці 1990 р. 1 млн. осіб. Ситуацію злагоджувала діяльність міністерства праці, яке виплачувало безробітним соціальну допомогу, сприяло створенню тимчасових робочих місць. Уряд був налаштований довести до завершення план Л. Бальцеровича. Значну роль відіграла його підтримка західними фінансовими центрами та інвесторами. У лютому 1990 р. Паризький клуб кредиторів відстрочив виплату Польщею 10 млрд. доларів боргу.

Уряд Т. Мазовєцького почав проводити самостійну зовнішню політику. Важливого значення набули стосунки з СРСР. У листопаді 1989 р. прем'єр здійснив ділову поїздку до Москви, де провів переговори і відвідав Катинь. У 1990 р. Москва нарешті представила Польщі документи, які свідчили про розстріл польських офіцерів у 1940 р. Невдовзі розпочалися складні переговори про вивід радянських військ з території Польщі. Польські керівники з симпатією спостерігали ' федералізацією республік СРСР, негласно підтримуючи в них сепаратистичні тенденції. У жовтні 1990 р. міністр закор-донних справ К. Скубішевський відвідав Білорусь, Україну і Росію. 13 жовтня в Києві було підписано Декларацію про принципи та основні напрямки розвитку українсько-польських відносин, яка була складена за зразком взаємин двох суверенних держав. Подібні документи були підписані з Росією та Білоруссю. Одною з перших Польща виз-нала незалежність Литви, проголошену в березні 1990 р., хоча у взаєминах двох країн залишалися напруження, пов'язані з минулим. Успішно налагоджувалися стосунки з демократичними Чехословаччиною, Угорщиною. У липні 1990 р. польська делегація взяла участь у зустрічі чотирьох держав - переможниць у Другій світовій війні в Парижі, де розглядалося питання міжнародного визнання об'єднаної Німеччини (конференція "4+2"), під час якої було підтверджено непорушність кордонів Польщі по Одрі і Нисі. Добре розвивалися стосунки із західними

 

Рис.82. Економіст Лєшек Бальцерович.

662

У нових реаліях Європи та світу

державами, які підтримували процеси демократизації в Польщі. У листопаді 1989 р. Л. Валенса відвідав США, де був прийня-тий з найвищими почестями і виступив з доповіддю на спільному засіданні двох палат американського парламенту. Під час візиту Т. Мазовєцького до Бельгії в лютому 1990 р. польський прем'єр зробив заяву про вступ Польщі до Ради Європи та приєднання до інших європейських структур.

Зміни політичного краєвиду. Події 1989-1990 pp. позначилися на політичних реаліях Польщі. Швидкими темпами йшов розклад ПОРП. Усередині партії відбувалися процеси дезінтеграції, які безуспішно намагався зупинити М.Ф. Раковський. У суспільстві поширювалися настрої розрахунку з комуністами за попередні зловживання. У січні група членів НЗС окупувала будинок ЦК ПОРП, вимагаючи суду над партією. У такій обстановці 27 січня 1990 р. зібрався XI з'їзд ПОРП. Під час його відкриття М.Ф. Раковський заявив, що "присутність ПОРП в житті народу вважаємо закінченою" і треба розпочати будівництво "нової партії-" лівого плану. З'їзд ухвалив рішення припинити діяльність ПОРП як такої, що "не забезпечила реалізації цінностей, які вона повинна була досягнути". Причиною цього було нав'язування "радянської моделі устрою", який не був властивий прагненням польської лівиці. Делегати з'їзду дали гостру критичну оцінку минулому партії, але підкреслили потребу існування партії лівого плану в сучасному суспільстві. Делегати завершили роботу з'їзду і відразу перейшли до створення нової партії - Соціал-демократії Республіки Польща (СДРП), яку очолили А. Квасьнєвський і Л. Міллєр. Учасники / конгресу СДРП ухвалили програмну декларацію партії, в основу якої було покладено принципи демократії, толерантності, громадянського суспільства і соціальної справедливості. Частина делегатів на чолі з Т. Фішбахом залишила конгрес і заснувала Соціал-демократичну унію (СДУ), яка повністю відмежувалася від спадку ПОРП. До СДРП приєдналися 102 посли сейму від колишньої ПОРП, до СДУ - 39. СДУ проіснувала до літа 1991 p., коли саморозпусти-лася. СДРП не вдалося втримати майно ПОРП, і більша його частина перейшла до приватних структур. Символом змін став будинок ЦК ПОРП у центрі Варшаві, який перетворився на біржу цінних паперів.

Суттєві зміни відбулися в людовому русі. Восени 1989 р. надзвичайний конгрес ЗСЛ перейменував партію на Польську народну партію "Відродження" (Польське стронніцтво людове "Одродзенє", ПСЛ"0"). Одночасно виникло кілька інших людових партій з однаковою назвою, які нав'язували до аграристських традицій. Боротьба всередині людового руху призвела до утворення об'єднаної ПСЛ, яку очолили Юзеф Зих і Вольдемар Павляк. Окремо розвивалася НСЗЗ індивідуальних селян "Солідарність", яка перетворилася на ПСЛ "Солідарність", нав'язуючи до традиції боротьби проти режиму. У СД відбулися кадрові зміни, але партія втратила і без того мінімальні впливи.

Восени 1989 р. відновили легальну діяльність кілька партій та об'єднань, які виникли у попередній період. Серед них були Конфедерація незалежної Польщі (КПН) Л. Мочу-льського, Унія реальної політики (УРП) Я. Корвіна-Мікке, Польська соціалістична партія (ППС) Я.Ю. Ліпського та ін. Вийшла з підпілля "Солідарність, що бореться" К. Моравєцького, яка перетворилася на Партію свободи (Партію вольносці, ПВ). Наприкінці 1989-1990 pp. процес створення партій набув лавиноподібного характеру: до кінця жовтня 1990 р. було зареєстровано 154 політичні партії, більшість з яких не відіграла помітної ролі. Найбільш впливовими серед них були Християнсько-національне об'єднання (З'єдноченє хшесціянсько-народове, ЗХН) на чолі з В. Хшановським, яке нав'язувало до католицьких та ендецьких традицій. У лютому 1990 р. утворилася партія Ліберально-демократичний конгрес (Конгрес ліберально-демократични, КЛД), який намагався поєднати ідеї лібералізму і християнської етики; його очолив

663

Історія Польщі * ,

Я. Лєвандовський. Назагал виникнення партій не було пов'язане зі спробою соціального представництва, а спиралося на особисті амбіції їхніх творців.

Дезінтеґраційні процеси не оминули строкатого табору "Солідарності". У ньому виявилися політичні та персональні розбіжності. На першому плані постали відмінності бачення перспектив подальшого розвитку країни між Т. Мазовєцьким, який прагнув продовжувати поміркований угодовий курс, проводячи самостійну політику, і Л. Валенсою, який під тиском радників вимагав більшої активності в деконструкції комуністичного режиму, а також остерігався залишитися на узбіччі політичного життя. 19-25 квітня 1990 р. пройшов II з'їзд НСЗЗ "Солідарність", на якому Л. Валенса виступив з критикою уряду. З'їзд знов обрав його головою об'єднання і підтримав плани посісти крісло президента країни. Почалася боротьба за вплив у ГК. На початку травня 1990 р. прихильники Л. Валенси взялися за монтування блоку Порозуміння Центр (Порозумєне Центрум, ПЦ), на чолі якого стали його радники брати Я. і Л. Качинські. Нове політичне об'єднання закликало прискорити президентські та парламентські вибори, проведення суспільних змін. У відповідь на це прихильники Т. Мазовєцького на початку червня оголосили про створення Союзу підтримки демократії (СПД), потім Громадянського руху "Демократична акція" (РОАД), який очолили 3. Буяк, В. Фрасинюк і Б. Ґеремек, а також Форуму демократичної правиці (ФДП). Полеміка між блоками поступово переросла у сварку зі взаємними звинуваченнями у зраді ідей "Солідарності". Боротьба за вплив між двома таборами спричинила поступовий занепад громадянських комітетів. Починалося формування нових політичних таборів.

Л.Валенса - президент. Президент В. Ярузельський поступово усувався від активної діяльності. У липні Л. Валенса мав з ним зустріч, під час якої дав зрозуміти, що його перебування на посаді виглядає анахронізмом. Одночасно ПЦ почало збір підписів під закликом дострокового переобрання президента. У такій обстановці В. Ярузельський прийняв рішення піти у відставку шляхом внесення поправки до Конституції, яка передбачала скорочення терміну повноважень президента. Наприкінці вересня 1990 р. сейм ухвалив поправки до Основного закону про скорочення терміну повноважень президента і парламенту, внісши також зміну до порядку обрання глави держави: він повинен був обиратися загальним таємним голосуванням усіх виборців, а для висунення кандидата на посаду треба було зібрати 100 тис. підписів громадян. Наприкінці жовтня 1990 р. розпочалися передвиборчі перегони, в яких взяли участь шість кандидатів: Р. Бартоще (ПСЛ), В. Цімошевич (Демократична лівиця), Т. Мазовєцький, Л. Мочульський (КПН), С Тимінський (бізнесмен) і Л. Валенса. Передвиборча боротьба відзначалася брутальними нападками і звинуваченнями кандидатів, демагогічними

обіцянками, які дезорієнтували населення. Результати тершого туру голосування 25 листопада 1990 р., в якому взяли участь 60,6 % виборців, були гідні подиву: жоден з кандидатів не набрав потрібних 50 % голосів, але в другий тур пройшли Л. Валенса (39,9 %) і малознаний польський бізнесмен з Канади С Тимінський (23 %). У другому турі виборів 9 грудня, в яких взяло участь близько 53 % виборців, переміг Л. Валенса, набравши 74,25 % голосів. 22 грудня 1990 р. новий президент Польщі Лєх Валенса урочисто склав

 

Рис. 83. Присяга президента Лєха Валенси 22 грудня 1990р.

664

У нових реаліях Європи та світу

присягу й посів вищу державну посаду. Того самого дня президент Польщі в еміграції Ришард Качоровський передав новому президенту Польщі інсиґнії влади, які повинні були символізувати спадкоємність і легітимність незалежної державності. На обидві церемонії не було запрошено В. Ярузельського.

Новий президент спочатку планував зробити прем'єром Я. Ольшевського, але той не погодився діяти під диктовку президента. Новим прем'єром за пропозицією Л. Валенси став лідер КЛД Ян Кшшитоф Бєлєцький. У складі уряду на своїх посадах залишилися Л. Бальцерович, К. Скубішевський, П. Колодзєйчик, а також увійшли нові міністри від ПЦ і КЛД. Уряд продовжував політику, започатковану попередниками. Натомість новий президент мав намір активно впливати на політику, зокрема, створюючи органи власної адміністрації- канцелярію президента, підлеглі структури, втручався у кадрові питання. У розмовах він часто посилався на Конституцію 1935 p., традиції пілсудчиків, а себе представляв послідовником і спадкоємцем Ю. Пілсудського. Його виступи були малозрозумілими експромтами, які мусив потім тлумачити його прес-секретар. Окремі його вислови ставали афоризмами, наприклад, "я - за і навіть проти". Колишній радник Л. Валенси Б. Ґеремек закидав йому, що "керувати державою, це не виступати на віче". Канцелярію президента очолив Ярослав Качинський. Незабаром були створені Рада національної безпеки, Комітет радників президента. Не маючи освіти і досвіду державного управління, Л. Валенса опинився під значним впливом своїх радників. Спочатку ними були брати Качинські, але згодом усе більший вплив на президента мав його давній шофер і охоронець Мєчислав Ваховський, який посів посаду особистого секретаря, потім державного секретаря і державного міністра. Незважаючи на численні скандали, пов'язані з М. Ваховським, президент тримав його біля себе.

Між тим господарське становище країни не поліпшувалося. У 1991 р. обсяг промислової продукції знизився ще на 11 %, ціни зросли на 40 %, реальна зарплата впала на 17%. Уряд двічі проводив девальвацію злотого. На економіці негативно позначився спад товарообміну з СРСР і РЕВ (на 40 %). Однак уряду вдалося добитися скасування Паризьким клубом інвесторів 50 % зовнішнього боргу Польщі, який на той час становив 33 млрд. доларів, і отримати нову позику в розмірі 580 млн. доларів від Світового Банку. Це дало змогу продовжити рухатися курсом реформ. Спад в економіці був наслідком болісного пристосування до ринкових відносин державних підприємств, які домінували. Приватний сектор демонстрував збільшення продукції на 20,3 %, але його частка все ще була незначною. Уряд намагався прискорити реструктуризацію господарства шляхом акціонування державних підприємств. До кінця 1991 р. було визначено для приватизації 1128 підприємств. Але бракувало капіталів. Економічна політика уряду спричинила масові акції протесту: в березні 1991 р. селянські пікети заблокували основні автомагістралі країни на знак протесту проти збільшення податків, влітку відбулися страйки в багатьох містах проти підвищення цін на енергоносії. Організаторами акцій були ОПЗЗ і "Солідарність". У серпні 1991 р. уряд Я.К. Бєлєць-кого подав у відставку, але сейм її не прийняв. Упродовж 1991 р. авторитет уряду постійно падав. Цьому сприяли також великі афери в господарстві, найголовнішою з яких була справа "Арт Б": ця невелика спілка виросла у потужну, підписавши контракт на закупівлю тракторів і провівши фінансову оборудку через банки; отримавши гроші, власники фірми втекли за кордон до Ізраїлю, завдавши державі збитків на 4,2 білліона злотих. Крім цього, у 1991 р. стали відомими ще кілька фінансових афер (т.зв. "справа рублів", фонду обслуговування боргів тощо), які демонстрували кримінальні методи збагачення "нових буржуа".

 

216