yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Історія->Содержание->Варшавське Князівство

Історія Польщі

Варшавське Князівство

Війна Наполеона з новою коаліцією у складі Англії, Росії та Австрії розпочалася з розгрому австрійської армії підл/. Ульм (жовтень 1805 р.). У грудні 1805 р. французька армія завдала нищівної поразки об'єднаним арміям Австрії і Росії в битві під Аустерліцем (на терені Моравії). Спроба протиставити Наполеону четверту коаліцію з участю Пруссії, Англії, Росії, та Швеції) завершилася новим розгромом останньої в битвах під Ієною та Ауерштадтом. Наполеон без перешкод увійшов до Берліна і вирішив, що настав час використати "польську карту" в стосунках з Пруссією і Австрією. Він покликав до Берліна Я.Г. Домбровського і Ю. Вибіцького й запропонував їм підготувати відозву до поляків із закликом збройної боротьби проти Пруссії. Французький імператор намагався також використати авторитет Т. Костюшка, запропонувавши йому приїхати до Берліна. Однак Костюшко поставив перед Наполеоном умови, які той не погодився прийняти (відбудова Польщі в кордонах 1772 р., конституційно-монархічний устрій, передача землі у власність селянам).

Я.Г. Домбровський і Ю. Вибіцький опублікували відозву до поляків, в якій закликали підтримати французьку армію, усунути прусську адміністрацію. Польське населення Великопольщі в основній своїй масі вітало французів як визволителів, плекаючи надії на проголошення незалежної держави і проведення соціальних реформ. Водночас польські емігранти, що прийшли з Наполеоном, швидко створювали польську адміністрацію та армію. У січні 1807 р. під час перебування у Варшаві Наполеон затвердив тимчасовий орган влади на польських землях, що були під владою Пруссії - Урядуючу комісію на иолі з президентом Станіславом Малаховським (1736-1809), колишнім маршалком Чотирирічного сейму. До складу Комісії увійшли сім представників аристократичних родин. їй підпорядковувалися 5 директорів (міністрів): юстиції, внутрішніх справ, фінансів, поліції та війни.

Головним завданням, яке поставив Наполеон, було створення міцної союзної армії і постачання французької. Формування армії було доручено князю Юзефу Понятов-ському (1763-1813), генералу, учаснику повстання під проводом Т. Костюшка. Навесні 1807 р. польська армія у складі 3-х легіонів налічувала ЗО тис. вояків. Вона взяла участь у визволенні польських земель, а також у великій битві під Фрідляндом 14 червня 1807 р., в якій російсько-прусські війська змушені були відступити від р. Німан. Російський імператор Олександр І вирішив змінити політику й укласти мир з Наполеоном. Зустріч двох імператорів і переговори у м. Тільзит завершилися 7 липня 1807 р. підписанням мирного договору між Францією і Росією, який закріпив поділ сфер впливу в Європі між цими двома країнами. Польська справа посідала помітне місце на переговорах двох імператорів. Наполеон був готовий поступитися Польщею на користь Олександра І, вимагаючи повної ліквідації Пруссії. Однак російський імператор не наважився знищити свого союзника, обмежившися приєднанням до Росії Білостоцького округу. Щодо інших польських земель було прийнято компромісний варіант, за яким передбачалося створення на частині польських земель Пруссії нової держави під назвою Варшавське Князівство (герцогство), сувереном якої виступав один із союзників Наполеона - саксонський король Фрідріх Август (1750-1827). (Конституція 3 травня 1791 р. заповідала йому польський престол). Погоджуючись зі створенням князівства, Олександр І категорично заперечував вживання у назві термінів "Польща" і "польський". Поза межами Варшавського Князівства залишалося чимало земель, заселених поляками. Більшість польських патріотів визнали цей твір початком відбудови польської державності, сподіваючись у майбутньому розширення його кордонів і самостійності.

265

Історія Польщі

Було зрозуміло, що князівство не є повністю суверенною державою, а залежить від волі і долі наполеонівської Франції. Важливим моментом тільзитського договору було положення (стаття 5), що князівство "буде кероване згідно з конституцією, яка, забезпечуючи свободу і привілеї народів цього князівства, дозволить зберегти спокій сусідніх держав". Територія князівства охоплювала 140 тис. кв.км з населенням 2,6 млн. Постанови Тільзиту викликали розчарування у частини польських патріотів, які розраховували на відновлення Польщі в кордонах 1772 р. Залишився під питанням устрій новоутвореної держави. Польські політики прагнули будувати його на підставі Конституції 3 травня 1791 р. Однак Наполеон не переймався їхніми бажаннями і, викликавши членів Урядуючої комісії до Дрездена, власноручно накреслив головні положення майбутньої конституції. Імператорський міністр І. Маре надав їм необхідну редакцію, і 22 липня 1807 р. Конституція Варшавського Князівства була підписана Наполеоном. Поляки отримали її в готовому вигляді з рук імператорського секретаря. Взірцем Конституції були відповідні документи Франції та її васальних держав. 89

статей цього документа переносили на польський фунт низку важливих здобутків Французької революції. Усі люди проголошувалися вільними і рівними перед законом, скасовувалися станові привілеї і особиста залежність селян, які отримали свободу, правда, без права власності на оброблювану землю (сучасники говорили, що "селянам зняли кайдани, але разом з мештами"). Гарантувалася свобода віровизнання. На чолі князівства стояв спадковий князь (король саксонський), якому належала уся виконавча і законодавча влада. Але законодавчу владу він здійснював разом з двопалатним сеймом. Останній складався з сенату, до якого входили за посадою 6 єпископів, 6 воєвод і 6 каштелянів, що ставали пожиттєвими сенаторами, і палати послів, до якої обиралися 60 депутатів від шляхетських повітових сеймиків і 40 депутатів від гмінних зборів; склад палати кожних три роки оновлювався на третину. Виборчі права, обмежені майновим і освітнім цензом, отримали землевласники і орендарі землі (в тому числі селяни, які сплачували чинш), купці, ремісники, військові, інтеліген-ція (лікарі, адвокати, службовці, вчителі та ін.). Сейм повинен був збиратися лише щодва роки на два тижні з метою обговорення і схвалення урядових розпоряджень (мав право вносити певні зміни в ці документи). Виконавчу владу князь здійснював з допомогою уряду - Державної ради, до якого входили міністри, призначувані князем. Таких міністрів було шість: юстиції, внутрішніх справ і релігії, війни, прибутків і фінансів, поліції, державний секретар. Останній служив посередником між князем і Державною радою. До виключної компетенції князя належала зовнішня політика.

Правовий порядок грунтувався на Кодексі Наполеона, який запровадив світське цивільне право (шлюби, розлучення), особисту свободу, єдину для всіх правову систему, загальний обов'язок військової служби, усунення станових обмежень у доступі до

 

Puc.il. Дарування Конституції Варшавського Князівства Наполеоном. Алегорична картина М. Баччіареллі.

266

Визвольні змагання поляків у період наполеонівських війн

службових посад тощо. Польський характер держави забезпечувався запровадженням національної мови в адміністрацію.

Сам Фрідріх Август рідко бував у Варшаві і підтримував зв'язки з 'допомогою державного секретаря. Реальне управління князівством здійснював неконституційний орган - Рада міністрів, який складався з міністрів і діяв під контролем французького резидента (Ж. Серра). Тривалий час у князівстві перебував французький корпус маршала Даву, який чинив переважний вплив на всі урядові дії. Князівство було поділене за французьким зразком на шість департаментів, а ті - на повіти. На чолі департаменту стояв префект, повіту - підпрефект, призначувані князем.

Влада в князівстві знаходилася в руках аристократії і заможної шляхти. Була створена пружна адміністративна вертикаль, яка спиралася на 9 тисяч чиновників. Очолював владну ієрархію голова Ради міністрів. Ним був освічений польський аристократ Станіслав Костка Потоцький (1755-1821), який дбав за перетворення князівства у сучасну європейську державу. Однак на перешкоді модернізації Варшавського Князівства стояли не тільки переважні впливи шляхти і аристократії, а й залежність від Наполеона. Система, запроваджена Наполеоном у князівстві, проіснувала шість років. Головним її призначенням була підготовка до війни. Підтримуючи серед поляків ілюзії щодо відновлення Речі Посполитої в кордонах 1772 р., Наполеон вимагав забезпечувати його військом, матеріальними і фінансовими засобами. За виконанням вимог Наполеона у князівстві пильно стежив французький резидент (спочатку Е. Венсен, потім Ж. Серра). Прагнучи створити на завойованих землях нову аристократію і зробити її залежною від себе, імператор 1807 р. змусив уряд князівства передати у своє розпорядження королівські землі, які потім розподілив між 27 маршалами і генералами, серед яких було двох поляків (Я.Г. Домбровський і Ю. Зайончек). Найбільше володіння - Ловицьке князівство - отримав маршал Даву, Сіверське князівство - маршал Ляні і т.д. Роздача маєтків на 20 % зменшила надходження до державного скарбу, боляче відбивалася на престижі князівства. Грабіжницьким актом була вимога Наполеона "продати" уряду князівства прусську земельну власність на його території: після тривалих спорів уряд "погодився" викупити її в Наполеона за 21 млн. франків з виплатою впродовж чотирьох років.

Створення князівства залишило у сучасників певний неприємний осад. Мрії про відбудову Польщі не дуже гармоніювали зі штучністю новотвору, на чолі якого стояв саксонський король, в обігу були прусські гроші, діяли французькі закони (Кодекс Наполеона). Певне невдоволення, яке викликало серед польської шляхти безпардонне поводження французького імператора, компенсувалося розумінням повної політичної залежності долі князівства від позиції Наполеона і надією на його перетворення в майбутньому на Королівство Польське. Видатний польський вчений і реформатор Г. Коллонтай у виданій тоді брошурі Спостереження над нинішнім становищем... писав: "Це маленьке князівство, створене якби випадково серед великих держав, є початком великої справи. Не даремно він [Наполеон] так його опікає, не даремно охоплює французькими військами. Польща повинна відродитися у своїй попередній величі".

Найголовнішим завданням, яке поставив Наполеон перед поляками, було створення і утримання польської національної армії. На підставі Конституції у 1808 р. було запроваджено загальну військову повинність, якій підлягали всі молоді люди віком від 20 до 28 років (шляхта могла виставляти замість себе заміну), що мали прослужити шість років. Спочатку армія налічувала 30 тис.чол., але потім зросла до понад 100 тис.осіб Командувачем її був Ю. Понятовський, у розпорядженні якого були досвідчені генерали і офіцери, що пройшли "школу" Т. Костюшка і Наполеона. Крім того, частину

267

Історія Польщі

армії т.зв. Надвіслянський .іегіон (10 тис. осіб, командувач ген. Ю. Хлопіцький) було включено до складу французької армії, а окремий полк легкої кавалерії (шволєжерів) під командуванням ген. В. Красінського увійшов до особистої гвардії Наполеона. Загалом упродовж шести років через армію князівства пройшло понад 200 тис. осіб, переважно селян і міщан, які стали носіями патріотичних настроїв у місті та селі. 1808 р. польські частини взяли участь у війні Наполеона в Іспанії, де проявили високі бойові якості під час облоги фортеці Сарагоса і захоплення Мадриду.

Варшавське Князівство перебувало у •'. і

складній економічній ситуації, що погіршувалася через безперервні війни і оголошену Наполеоном економічну блокади Англії. Остання призвела до занепаду торгівлі через Ґданськ, змусила переорієнтувати її на Пруссію і Саксонію. Але військові потреби покликали до життя посилений розвиток виробництва сільськогосподарських продуктів і промисловості. Швидко прогресувало суконне виробництво, виготовлення зброї. 1809 р. було запроваджено патенти на ремісництво, які скасували цехові обмеження і сприяли розвитку приватного підприємництва. Усе це дало змогу швидко наповнювати казну і досягти 1810р. позитивного торговельного балансу.

Конституція і Кодекс Наполеона принесли серйозні зміни у соціально-правові відносини. Надання особистої свободи селянству залишало нерозв'язаним питання панщини і земельних наділів. Гостро дискутувалися питання земельної власності і повинностей селян. Шляхта опиралася скасуванню панщини і передачі землі селянам. 21 грудня 1807 р. був опублікований князівський декрет, який підтверджував особисту свободу селян і право укладати угоду між ними і паном щодо умов селянського землекористування. Декрет розв'язував земельне питання на користь шляхти, залишаючи її єдиним власником грунтів і дозволяючи селянину покидати село. Якщо селянин залишався на селі, то повинен був укладати з паном угоду на землекористування, за якою панщина залишалася основним видом повинностей. Таким чином, панщинна система продовжила своє існування. Тільки невелика частина селян скористалася з особистої свободи і покинула село, подавшися до війська або на заробітки до міста. Однак декрет дав поштовх соціальній диференціації селянства, зростанню його соціальної активності.

Нові правові норми принесли поважні користі міщанам, давали їм шанси перетворитися на буржуазію. Вони отримали права володіти землею і займати адміністративні посади. Кодекс Наполеона зрівняв їх зі шляхтою у правових відносинах, дозволив брати участь у гмінних зборах. Виняток було зроблено лише для євреїв, які становили 28 % міського населення: 1808 р. князівський декрет позбавив їх громадянських прав на 10 років.

 

Рис. 32. Юліуш Коссак. Портрет князя Юзефа Понятовського на коні.

268

Визвольні змагання поляків у період наполеонівських війн

Влада у князівстві знаходилася в руках аристократії і поміркованої шляхти. Радикально-реформаторські кола шляхти, що орієнтувалися на Наполеона і поділяли ідеї Французької революції, підтримали факт створення князівства як зародку майбутнього Королівства Польського. Консервативні кола шляхти, для яких просвітницькі ідеї залишалися ворожими, висловлювали приглушене невдоволення новими порядками, вважаючи їх розривом з традицією, відновленням деспотизму і перемогою "революції"'. Католицьке духовенство було незадоволене запровадженням цивільних шлюбів і розлучень. Проте загальна атмосфера громадського життя князівства була оптимістичною. До цього спонукала активна діяльність уряду, спрямована на створення національної армії, системи управління, освіти. У 1807 р. відновлено діяльність Едукаційної палати, яка зайнялася справами розвитку світської школи. Було дозволено приймати до школи дівчат. 1808 р. у Варшаві засновано перший осередок вищої освіти -Школу права (від 1811 р. - Школа права й адміністративних наук), 1809 р. відкрився Академічно-лікарськніі факультет. Було продовжено складання "Словника польської мови", яким займався Б. Лінде. Активно діяло варшавське Товариство Друзів Наук.

 

94