yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Віра та релігія->Содержание->3. ЄРЕСЬ АРІЯ І ЇЇ РЕЦИДИВИ   

Святоотецьке Богослівья IV століття

3. ЄРЕСЬ АРІЯ І ЇЇ РЕЦИДИВИ   

 

Аріанське псевдовчення не є винаходом однієї людини – александрійського пресвітера Арія. Однаково з ним мислили члени кружка лукіаністів, до яких належали такі видні діячі Церкви, як Євсевій Нікомідійський, Феогност Нікейський і ін. Вони мали добру філософську і богословську освіту, були майстерні у діалектиці; інтереси знання ці богослови, - раціоналісти, ставили вище за інтереси віри.

Арій і аріани учили, що Божество є самодостатня єдність, що володіє всією повнотою ідеальних визначень. “Бог один не народжений, один вічний, один безначальний, один істинний,  один має безсмертя, один мудрий, один володар, один суддя, правитель всіх, домобудівник, незмінний, правосудний і благий. Як самосвідома істота Бог відвіку має в Собі власний Свій Логос і мудрість. Коли ж Він захотів створити світ і людей, Він Своїм власним Логосом і Своєю власною премудрістю створив декого Єдиного як знаряддя для миротворення його. Останній і не існував би, якби Бог не захотів дати людям буття. Тому Бог не завжди був Отцем; був час, коли він не був Отцем. Не завжди був також і Логос Божий, але народився з небуття, тому що Бог, залишаючись Богом, тобто будучи не в змозі передати своєї сутності іншим, створив Його, несущого, з несущого” [5].   

Як і все, що виникло з нічого, Син є витвір і створіння і ні в чому не подібний Отцю. Він не є ані дійсним Логосом Отця, ані істиною мудрістю Його. Він не є й істиним Богом, а якщо і називається Богом, то не істинним, а за причетністю благодаті. Отець невимовний, а тому Син не знає Його абсолютно, Отець невидимий для Сина, Син не знає навіть і того, в чому полягає його власна сутність. Як і всі інші створіння, Син змінний. Він у всьому відчужений, відособлений і відокремлений від сутності Отця і споріднений речам, що отримали буття, і створінням, і є одним з них. Але, будучи створінням, Син, проте, не може бути порівнянним з іншими творіннями. Він є досконалим створінням, один  власний і за природою Логосом Отця, єдинорідним Богом, Богом кріпким. Але ця слава Логоса не відвічна; вона дана Йому за те, що, будучи за природою змінним, він зробився непорушним і незмінним у добрі. Бог передбачив це і дарував Йому славу. [5]

Таким чином, аріани христологію Павла Самосатського перенесли у царину тріадології, і з історичного Христа, в якому Логос мешкав, як у своєму храмі, зробили передвічного Логоса –створіння, якого Бог зробив своїм власним Логосом і своєю премудрістю, що існувала в Ньому. Крім того, аріани успадкували вчення Павла Самосатського про змінність Логоса Божого. “І ми можемо зробитися синами Божими, - учили аріани. – Бог вибрав Христа зі всіх інших синів тому, що знав про Нього, що Він не зречеться. Не тому Бог вибрав Його, що Він за сутністю має щось особливе і перевагу над іншими синами за сутністю, і не за яким-небудь природним відношенням Його до Бога, але тому, що не зважаючи на змінність своєї природи, Він через вправи у моральній діяльності не схилився до злого: отже, якби рівну з цим силу показав Павло або Петро, то їх усиновлення зовсім не відрізнялося би від Його усиновлення” [5].

Аріанство загрожувало самому існуванню віри христової. Вчення про Слово як про перше створіння, як про деякого посередника між Богом і світом, про Слово, абсолютно іншоприродне щодо Отця, несло в собі найбільшу небезпеку, оскільки у корені руйнувало учення про Св. Трійцю, знищувало справу домобудівництва нашого спасіння.

Відлучення Арія від Церкви (318 р.) єпископом Олександром Александрійським не принесло бажаних результатів: Церкви продовжували роздирати богословські розбіжності. Аби покласти цьому край, в 325 році був скликаний за офіційної підтримки імператора Костянтина Перший Вселенський собор у Нікеї. На цьому соборі вчення Арія було засуджене, був встановлений церковний догмат про єдиносутність Бога-Отця і Бога-Сина, складений Символ  віри, сповідання якого було оголошене державним законом.

Офіційна перемога Православ'я на цьому Соборі означала, по суті, лише початок запеклої боротьби прибічників єдиносуті з аріанами. На цю боротьбу пішли майже три чверті століття, і перемога була одержана лише завдяки дуже глибокому, систематичному і продуманому обгрунтуванню Нікейської віри в творіннях отців і вчителів Церкви, про які мова піде нижче.

 

 

10