yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Віра та релігія->Содержание->   1.2. СОТЕРІОЛОГІЯ І ХРИСТОЛОГІЯ.

Святоотецьке Богослівья IV століття

   1.2. СОТЕРІОЛОГІЯ І ХРИСТОЛОГІЯ.

 

Проблема народження і єдиносутності Сина Божого, проблема тріадологічна, поставлена у свт. Афанасія Великого в площину сотеріології (вчення про спасіння) і христології. Ісус Христос, Боголюдина і Спаситель, є реальною історичною особою. Спасіння роду людського стало можливим лише тому, що втілене Слово божественне і єдиносутнє Отцю. Сенс спасіння – у возз'єднанні створеної людської природи з Богом, і це можливо лише через втілення Бога і через те, що Він став людиною. Тому спасіння у свт. Афанасія є обоженням,  Воно (Боже Слово) утяглось, аби ми обожились (“Слово про втілення Слова”, 54).

 

ВЧЕННЯ ПРО СЛОВО – ТВОРЦЯ І ПРОМИСЛИТЕЛЯ

 

Створіння до протилежності іншосутнє Творцеві: адже воно виникло з небуття  і не може мати схожості з Богом, Який є справжнім, самосутнім буттям. Створене ні з чого, створіння перебуває на межі небуття, має плинну природу, що розпадається, позбавлене в самої собі опори для існування. Але створіння все ж існує, і своє міцне, стійке буття воно придбало через причетність Богові-Слову, що перебуває в світі. Це Слово є улаштовувачем і охоронцем світу, в Ньому початок і джерело світової єдності і світопорядку. Бог і пізнається з цього світопорядку, злагодженого поєднання і згоди речей протилежних; Слово є Бог Откровення. Світ зберіжеться від тління і розпадузавдяки тому, що на створіння, все і кожне окремо, покладений деякий відбиток і подібність божественної Премудрості і Слави. Але це не є відбитком сіменних слів (λογοι σπερματικοι) на передіснуючій матерії, як у стоїків.  “Слово це і не λογος σπερματικος стоїків – яке ні про що не мислить, нічого не представляє, але діє лише зовнішнім мистецтвом, згідно із знанням того, хто вкладає його. Це – живий і дієвий Бог… Слово, Яке і відмінно… від всякого створіння, і є власним і єдиним Словом благого Отця, Яке всесвіт привело у лад і осяває своїм промишлінням.” (“Слово проти язичників”, 40). Виникнення світу і збереження його Словом є одноразовим актом. Створінню властивий дуалізм “природи” і “благодаті”, тобто в ньому є і власна поточна створена природа, і на ньому ж зберігається відбиток Слова. Слово ж розуміється не в рамках оригенівського і взагалі донікейського субординаціонізму. Воно є “благим Народженням від Благого. Не за причетність, ніби все се дане Йому ззовні, як дається Його причетникам.”, а «Самопремудрість». власна Самосила Отця, Самосвіт, Самоістина. вседосконалий плід Отця, Син єдиний, незмінний Образ Отчий” (“Слово проти язичників”, 46). Через це в Синові адекватно пізнається Отець.

Але Слово у свт. Афанасія не лише творче, але і викуплювальне. Творіння і Викуплення (втілення) - це акти одного процесу – входження Слова у всесвіт.

 

 

ГРІХОПАДІННЯ

 

Людина, як і всяке створіння, є носієм дуалізму “природи” і “благодаті”. Людська природа створена ні з чого, але закарбована, помазана образом Божим, усиновлена Богом за благодаттю. Створіння іносутнє Богові, але за благодаттю усиновлюється Отцем через причетність до Сина. Ця причетність, помазання Духом є вдиханням Богом в Адама “дихання життя”. Тому першостворена людина була “духовною людиною”. Бог зробив її подібною до Себе, зробив споглядачем сущого, залучив до блаженства істинного життя. Але ця благодать і дар Духа були дані Адаму якось ззовні стосовно  його природи: вони могли бути не лише одержані першою людиною, але і втрачені нею. Саме такоювтратою і стало гріхопадіння, сутність якого полягала у відверненні людини від споглядання Бога, ухилення від сходження до Нього розумом і замість цього – в самозамкненні  в собі, в самоізоляції, в переході до “розгляду себе”. У людині спалахнули пристрасті і бажання,хіть до самої себе; душа від того, що споглядається, повернулася до тілесного. Забувши, що створена за образом благого Бога, вона вийшла з себе самої, зосередилася думкою на не-сущому, стала “винахідницею зла”. Адже зло - це не-сущє, воно не має зразка для себе в Сущому і виникло із свободної волі і помислів людини. Душа не бачила вже і не споглядала Бога-Слова, за образом Якого створена, а стала бачити лише те, що підлягає відчуттям. Адам переступив заповідь і позбувся мисленого світла, повернувся до природного стану, був поневолений “природним” законом тління.

Таким чином, в гріхопадінні людина збідніла, розірвалися природа і благодать. Стало потрібним воз'єднання, оновлення створіння, відновлення втраченої благодаті Божого образу. Слову-творцеві “личило сприйняти на собі і оновлення справ” [1].

 

ВТІЛЕННЯ СЛОВА ЯК ЗДІЙСНЕННЯ СПАСІННЯ

 

І це здійснилося: Слово стало плоттю. Воно сприйняло всю людськуприроду, яка, залишаючись подібною до нашої природи, просвітилася і звільнилася від природної немочі, від тління – “як солома, обкладена кам'яним льоном, який, як кажуть, протидіючий вогню, вже не боїться вогню, знаходячи для себе безпеку в оболонці, що не згоряє” [1].

Але чому людині, що впала в гріх, недостатньо було покаянням отримати у Бога пробачення? Тому що тління, смерть увійшла до самої людської природи, а “покаяння не виводить з природного стану, а припиняє лише гріхи” [1].

Але тоді чому всемогутній і всемилосердний Бог не вигнав Своїм велінням, Своєю силою смерть зі створеного світу? Тому що це не зцілило б людину, що заскніла в непослуху, і, до того ж, не дотримана була б правда (справедливість) Божа. І дійсно: це послужило б не лише надмірним випробуванням Божої всемогутності, але і випробуванням малокорисним, бо в результаті такого “варіанту спасіння” людина була б повернена в стан колишнього “старого Адама”, причетника благодаті, що подається ззовні, і не було б гарантії проти нового гріхопадіння. Благодать може бути наданою людству непорушно і невід'ємно, і постійно перебувати у людей лише через Втілення Слова. Нині “вдягнулося тіло в безтілесне Боже Слово, і таким чином вже не боїться ані смерті, ані тління, тому що воно має ризою життя, і в ньому знищено тління” [1].

У творінні людини “за образом і подобою” на ній було накреслене лице Слова. Але в гріхопадінні образ цей був потьмарений, як блякне образ на іконі. Можна було б, звичайно, замінити стару дошку і створити іконописний образ на новій дошці. Але Бог не захотів писати нової ікони, і відновив потьмарений Свій образ на старій. Для цього і знадобився Сам Першообраз: Син Божий прийшов на землю, аби відновити людину, створену за Його образом [2].

Втілення Слова означає і те, що Воно стало людиною. Свт. Афанасій, кажучи про плоть, має на увазі завжди повну людину, у всьому подібну нам, одушевлене тіло, що відчуває, страждає, розуміє. Від тлінності і немочі людської тіло Спасителя було вільне “унаслідок Слова, що було в тілі” [1]. Тіло підлягало стражданню, але в ньому було безпристрасне Слово, і неміч діяла в тілі за попустом і волею Слова, а не у необхідний спосіб і проти волі. Так “Христос голодував за властивістю тіла, але не гинув від голода” [1]. Господь був здатний і голодувати, і плакати, навіть попускав Собі прийняти смерть – попускав за упокорення і з любові, а не через необхідність. Тіло людське в Христі не лише не обмежувало Слова, але і саме звільнялося від власної обмеженості і схильності до гріха. Так, Він був владний померти тілом, але останнє не могло вже перебувати мертвим, “тому що зробилося храмом життя” [1], і воно відразу ожило і воскресло. І взагалі, справи, властиві самому Слову, здійснювалися за допомогою тіла, і в цьому служінні справам Божества відбувалося обоження плоті, і не лише Його безгрішної плоті, але і всієї людської природи. Так, вже при хрещенні в Йордані людська природа Христа була рясно помазана Духом Святим, і з цієї миті люди стали приймати помазання, відбиток і вселення Духа від Нього, першого, в Якому освятилася плоть. Тому, за свт.Афанасієм, викуплення і спасіння наше здійснилося не лише у Втіленні; воно продовжувалося в усьому земному житті Господа.

Таким чином, свт. Афанасій вказує явно на дві причини Втілення Слова:

1. Бог втілюється, аби відновити в людстві дійсне богопізнання, зруйноване у гріхопадінні, аби через втілення Слова могли краще побачити невидимого Отця ті, хто відпав від Його мисленого споглядання.

2. Бог втілюється, аби звільнити нас від тління [2].

Але тління і смерть могли бути переможеними також лише смертю. Саме у смерті Його потрібно бачити виконання закону, за допомогою якого Він зняв з нас прокляття і засудження закону. Саме смерть Спасителя є останньою метою Втілення.

Для прийняття смерті Христос мав тіло. “Непристойно було заборонити смерті, аби не перешкодити і воскресінню” [1]. Хресна смерть Спасителя з'явилася виконанням загального боргу.

Свт. Афанасій Великий далі богословствує на тему Хреста Господнього (“Слово на втілення Слова”, 25). Хресна смерть – це, на думку сучасників, смерть ганебна, смерть, що знаходиться під прокляттям (“проклятий перед Богом всякий повішений на дереві” (Втор. 21,23)), а Господь, “прийшов на Собі понести прокляття, що було на нас”. Лише на хресті вмирають з розпростертими руками, і Ісус Христос на хресті простягає руки, аби однією рукою залучити до себе іудеїв, а іншою – язичників, об'єднуючи і тих, і інших в Собі.

Крім того, диявол, що впавз неба, володарює в повітрі (Єф. 2,2). Господь же прийшов позбавити влади диявола, очистити повітря і відкрити нам дорогу для сходження на небо. І це могло здійснитися лише через смерть, прийняту на хресті, тобто в повітрі.

Але тіло Господнє не могло бути утримане смертю, і – воскресло. Дивним чином здійснилося двояке:

1) Смерть усіх була приведена у виконання в Господньому тілі.

2) Унаслідок присутності в ньому Слова смерть і тління були знищені. При цьому Господь помер не з причини немочі природи, але добровільно, прийнявши смерть від людей, заради загального воскресіння. Тіло Його не бачило тління і воскресло цілим, прославленим і обоженим, оскільки було тілом самого життя. Смерть Господа була дійсною, а не примарною – заради дійсності воскресіння. У Христі, таким чином, і воскресло, і потім вознеслося на небеса все людство. “…через смерть поширилося на всіх безсмертя. І нам належить ця благодать, і наше це превознесіння” [1].

Спасіння роду людського якраз і полягає в тому, що з Христом і ми вводимося тепер в небесну область, як співтілесники Христа; Викуплення означає воскресіння людини Христом і в Христі.

 

ДВІ ПРИРОДИ В ІСУСІ ХРИСТІ: ВЧЕННЯ ПРО БОГОРОДИЦЮ

 

Дві істини повідомляє нам Св. Писання про Спасителя:

1) Він завжди був Богом, Сином і Словом

2) Він став людиною

Христос став людиною. Слово не просто захотіло бути в тілі, не лише оволоділо людиною, Але і стало людиною. Явище Слова в Христі свт. Афанасій істотним чином відрізняє від явлення і перебування Його в святих. В останніх немає Божественної природи, святість у них - за причетність, за благодаттю. У Ісусі Христі ж була дійсно присутня, разом з людською, Божественна природа.   

Звідси і подвійність висловів про Христа в Євангеліях: славні відносяться до Нього або до Божественної Його природи, принижуючі – лише до природи людської. Але і справи Христові не були роздільні – окремо за Божеством і окремо за людством – а здійснювалися всі спільно і нероздільно. Навіть плювок Господа було божественним, бо цілющим, животворним. Не один сумував за Лазарем, а інший воскресив його – а Один і Той самий. І видиме тіло Христа було тілом Бога, а не людини.

Через це, за свт. Афанасієм, від Діви народився по плоті Бог, і Марія є Богородиця. Вона і обирається для того, щоб від Неї сприйняв Господь тіло, подібне нам. І при цьому Слово не перетворювалось в інше, і плоть, народжена від Марії, не стала єдиносутньою Слову.

Так, за століття до Ефесського і Халкідонського Вселенських соборів свт. Афанасій будує свою, православну вже, христологію, в якій єдність Христа-Боголюдини поєднується з незлитою подвійністю в Ньому Божества, єдиносутнього Отцю, і людства, у всьому, окрім гріха, подібного і спорідненого до нас.

 

ОБОЖЕННЯ ЛЮДСТВА У ХРИСТІ

ЯК ЗАСВОЄННЯ НАМИ СПАСІННЯ  

 

Отже, Слово стало людиною, аби ми обожились, “аби обожити нас у Собі” [1]. Обоження є усиновлення Богові. Сприйняті Словом, ми обожуємося через Його втілення. Адже не з однією окремою людиною з'єдналося Слово в різдві від Діви, але зі всією людською природою. Тому все, що відбувається в людстві Христовому, безпосередньо поширюється на всіх людей, “родичів” і “співтілесников” Його – дійсно, онтологічно, а не через одну подібність. Ми стаємо дійсними членами людства Христового. При одній, щоправда, умові: ми приймаємо це не примусово, а добровільно; і не лише через добровільну згоду, але і подвигом віри і справ. Через сприйняття плоті Словом людська природа стає потенційно “духоприємною”, а при засвоєнні нами спасіння – і дійсно приймає Духа, стає храмом Духа Святого, що живе в нас. Приймаючи дари Духа – в Церкві, через таїнства – ми з'єднуємося з Христом. Силою Духа в людській природі знищується плотське жадання, усувається потяг до гріха, надається здатність споглядати невидиме. Людині дається влада проти бісівських спокус, хресним знаменням, як знаком перемоги, припиняється всяке чаклунство. Зі створіння видавлене жало смерті; смерть перестала страшити, бо дано обіцяння, що, повставши з мертвих, ми в Христі царюватимемо на небесах. І зараз, говорить свт. Афанасій, є безліч прикладів подвижництва християн, які, помазуючись Духом, відрікаючись від світу, перемагають неміч природи, осягають таємниці і носять Бога. Якби не було перемоги Христа над смертю, то хіба прославилася б така безліч мучеників і сповідників за віру! Воістину Христос у кожного, хто приходить до Нього, “вдихає силу проти смерті” [1].

Викуплення як завершення і відновлення творіння є справою Слова. У ньому, за свт. Афанасієм, дається більше, ніж просте відновлення стану, втраченого в гріхопадінні. Слово стало плоттю, і людина непорушно стала “співмешканцем Бога” [1]. Створилося нове створіння, що отримало остаточну стійкість через Втілення. А в другому пришесті Христовому здійсниться домобудівництво Боже: Христос прийде в славі “віддати всім плід Хреста свого – воскресіння і нетління” [1].    

 

 

 

 

 

 

 

15