yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share

Святоотецьке Богослівья IV століття

 ПРОТИ АРІАН    

 

Аріанське лжевчення руйнувало всю справу Христову. Створіння не могло б відкрити дійсне богопізнання, не могло, перемігши смерть, з'єднати нас з Богом. Якщо Слово – створіння  стало б людиною, то людина не обожилася б, не поєдналася б із Богом. Людина знаходить спілкування з Богом лише в Синові, але в Синові, єдиносутньому Отцю. І лише єдиносутній Дух  з'єднує нас з Отцем. Дійсність Спасіння – в єдиносутньому Лиці Отця, Сина і Св. Духа.

 

НАРОДЖЕННЯ І ТВОРІННЯ

 

Свт. Афанасій учить про Бога як про всеблаженну повноту буття, просту неосяжну істоту, яка вище за всяку сутність, і всяку людську думку. Слово є породження отця, породження сутності з сутності. Всяке народження є сутнісним, тобто має відношення до сутності. Народжуване завжди єдиносутнє народжуючому – це основна відмінна риса народження порівняно з іншими способами походження, і, перш за все, із творінням.

Акт творіння є породженням свободної волі Творця. Це вольовий акт, він визначається часом, завжди можна говорити про момент творіння. У цьому свт. Афанасій спростовує вчення Орігена про вічність, позачасовість творіння. Оріген робить творіння сутнісним, необхідним актом, що врешті позбавляє свободи і Творця, і створіння [3]. Крім того, за свт. Афанасієм, існують думки, що творіння здійснюється або з деякого передіснуючого матеріалу (як, наприклад, у Платона в “Тімеї”), що є хибним, або ні з чого, що єдино істинне; створене завжди залишається зовнішнім стосовно Творця, на нього несхожим, іносутнім.

Син натомість народжується, бо буття Його належить до необхідності божественної природи; сила якої сама по собі плодоносна. У сутності Отця ніколи не було такого недоліку, який згодом би заповнився. Тому Той, Хто Народжується від Отця, вічний. Заперечення цієї співвічності Сина Отцю є хулою не лише на Сина, але і на Отця, бо воно зменшує гідність Отця, заперечує Божественну незмінність. Бог вічний, джерело Слова і Премудрості вічне; те, що не виділяє з себе, не є вже джерело, тому вічним має бути народження Слова і Премудрості. Якщо було бколись, коли не було Сина, то колись не був би Бог Отцем, не було б Трійці. Неповна раніше Трійця стала б повною. Допустити таке бування, становлення в Трійці – значить, допустити небуттєвий момент в Ній, вважати Її такою, що виникла, складною, складеною через приріст і додавання. Саме це і мало на увазі учення Арія, що явило собою новий вид антитринітаризму і абстрактного монотеїзму.

Але православне учення трактує Бога як Пресущу Трійцю. Тому, за свт. Афанасієм, в стосунках Отця і Сина має бути повна і досконала співвічність, виключається всяке “колись” і “коли”, всяка послідовність, тривалість, дистантність. Вічного і незмінного Бога не можна позначати тимчасовими категоріями, і тому Отець завжди перебуває Отцем Сина.                  

Ця співвічність Сина Отцю передбачає народження Сина від Отця, а не творіння першого останнім. А раз народження, то народження із сутності (εκ της ουσιας), і тому народження єдиносутнє (ομοουσιον). Народження здійснюється за природою, необхідно, а не за волею і хотінням. Втім, ця необхідність Божественного народження не є запереченням Божественної свободи. Ця необхідність буттєва, а буття перше за волю [1], і тому необхідність тут не є обмеженням волі. Адже лише у волі полягає невизначеність можливостей і вибору. Народження Сина – не дія, акт, що має джерелом волю, а швидше стан внутрішньобожественного життя. Звідси досконала близькість, єдність Отця і Сина. “Сутність Отця належить Слову”, Отець – в Синові, і Син в Отцю.

“Оскільки була Іпостась (Отця), то без сумніву негайно ж належало бути і Її Образу і накресленню, тому що не зовні написується Образ Божий, але сам Бог є Отцем  цього Образу, і бачучи Себе в Ньому, радіє про Нього” [1].    

Тут свт. Афанасій, творчо використовуючи неоплатонічні мотиви, розкриває по-новому учення про Св. Трійцю як замкнуту, досконалу повноту Буття і Життя, таку, що Одкровення Бога в світі є вже похідним від цієї повноти, незалежної й онтологічно самодостатньої. У цій тріадології не залишається місця ні неоплатонічному, ні орігенівському субординаціонізму.

 

ЄДИНОСУТНІСТЬ ОТЦЯ І СИНА

 

Отець і Син перебувають в стані живої єдності, “тотожностіприроди” [1]. Син має незмінно Отчу природу, Божество Сина є Божество Отця; Син єдиносутній (ομοουσιος) Отцю. Єдиносутні, за свт. Афанасієм і  Нікейськм символом, це не просто рівність, однаковість, подібність. Це строга єдність буття, нерозривна і незмінна тотожність, незлитна  невід'ємність Сина від Отця. Подібність, відповідно до «Метафізики» Аристотеля (V, 15), відноситься не до сутності, а до якості, зовнішнього вигляду; тотожність же відноситься саме до сутності. Спираючись на аристотелівське учення, свт. Афанасій вважає,  що єдиносутність не є лише подібністю, а тотожністю в подібності. Єдність Отця і Сина не в тому сенсі, що одне розділене на дві частини, становлячи собою одне ціле, і не в тому сенсі, що одне іменується двічі, а в тому, що сутність одна, хоча два по кількості, тобто Отець – це Отець, а не Син, і Син – це Син, а не Отець. Син є інше за народженням, але Він є те саме за Божеством. Отець і Син “є двоє і разом з тим нероздільна і невиразна одиниця Божества” [1]. Розрізнення і відмінність Отця і Сина мають місце усередині єдиного Божественного буття.

При цьому свт. Афанасій не розрізняє ще поняття “іпостасі” і “сутності” (це зробили згодом кападокійці). Звідси випливає певна недостатність в описі іпостасних відмінностей; для святителя було набагато важливіше заперечити тим, хто розділяв Лиця Св. Трійці або заперечував Їх єдність.

 

ЧИ МАЄ БУТТЯ СЛОВА ПРИЧИНУ?

 

Слово володіє конструктивними і творчими функціями. Будучи “живою Отчою волею, сутнісною енергією”, Син Божий є переважно Творцем і улаштовувачем світу. Отець нічого не творить без Нього, всі створіння прийшли до буття через Слово, і ніщо не існує без Слова.

Але в той самий час саме буття і народження Сина не пов'язані з бажанням Бога створити світ;  не тому народжується Син, що через Нього і в Ньому потрібно творити світ. Тут знову буття вище, перше за волю. Учення Арія про Слово як Посередника, за свт. Афанасієм, безглузде. Бог не потребує співдіяча і помічника. Єдиним помахом волі Він може все зробити. Крім того, в Бозі немає гордині: Він не доручатиме творіння іншому, вважаючи це справою негідною Себе. Бог  не потребує знаряддя для творіння, на відміну від тесляра, якому потрібні пила і сокира, і, отже, Йому не потрібний Посередник як знаряддя творіння. З іншого боку, якщо, за Арієм, Богові не пристойно творити Самому, а син Божий є створіння, то чому Богові гідно створити хоч би єдине творіння – Слово? Чи не буде потрібен, якщо слідувати логіці аріан, для створення Посередника новий посередник і так далі до нескінченності? Але тоді творіння буде взагалі неможливе.

Отже, завершує свт. Афанасій, для буття Сина немає причин. “Як Отець має буття не з якої-небудь причини, так і не потрібно дошукуватися причини і Його сяяння” [1].  Ця безпричинність має на увазі буття і вічність. Причини бувають лише для того, що стає, змінюється, для скороминущого.

 

 

 

ВЧЕННЯ ПРО ДУХ СВЯТИЙ – ЗАВЕРШЕННЯ ТРІАДОЛОГІЇ

 

Але творіння є справою не лише Слова, воно є загальною справою і загальним одкровенням всієї Святої Трійці. “Отець творить все Словом у Дусі, бо де Слово, там і Дух. І створене Словом має від Духа через Сина силу буття”. Все “дароване подається в Трійці” [1].    

Без Св. Духа немає Трійці, і тому свт. Афанасій в посланнях до Серапіона розкриває своє засноване на Писанні вчення про Духа, православну пневматологію.

Св. Трійця повна і абсолютно єдина: “вся Трійця є єдиним Богом” [1]. Вона нероздільна і сама до Себе подібна, тотожна і зосереджена в Собі. Трійця є Трійцею не лише за іменем, але за істиною і сутністю. Одне з двох: або Дух є створінням (як учили Македоній і духоборці), і тоді немає Трійці;  або Бог є троїчним, і тоді Дух не подібний створінням “притаманний єдиному Слову, притаманний і єдиносутній і єдиному Богові”. Не можна відділяти Сина від Отця і Духа від Сина і від Самого Отця, бо в Них, в Отцю, Синові і Святому Духові єдине Божество. Де світло, там і сяяння; де сяяння, там і його дія, промениста благодать.

Св. Дух, будучи, за свт Афанасієм, “власним образом Сина”, Його “живою дієвістю  і сяючою благодаттю” [1], сполучає створіння із Словом. У Ньому Слово подає створінню “Отче дарування”. Він є початоком оновлення і освячення, Дух істини, Дух життя, Помазання і Відбиток. Завдяки Духу ми всі іменуємося причетниками Божими. І якби Св. Дух був створінням, то нам неможливо було б причаститися Бога. Обоження наше дійсне унаслідок божественності Св. Духа: “якщо Дух творить богами, то немає сумніву, що сутність його є сутністю Божою” [1].    

Якщо Син народжений від Отця, то Св. Дух від Отця виходить. Він є виходженням Отчим (το εκπορευμα του πατρος). За свт.Афанасієм, виходження істотно відрізняється від народження, але ця відмінність незбагненна для людського розуму. Ця відмінність і визначає відмінні властивості Сина і Духа.

Св. Дух не народжується і, отже, не іменується братом Сина. Але в той самий час Дух “не поза Сином, і тому називається Духом синоположення”.

Таким чином, досконала єдність і єдиносутність св. Трійці визначає і єдність Троїчної дії, і єдність освячення. Теорія народжує практику: спасительним і святим є лише хрещення в ім'я Св. Трійці, єдиної і нероздільної, бо лише від Трійці подається благодать. Через це аріанське хрещення “в Творця і створіння, в Творця і витвір”, незважаючичи на зовнішньо вимовні статутні слова, не дійсне. З правильними словами, завершує свт. Афанасій, повинна поєднуватися і права віра [1].   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

17