yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Віра та релігія->Содержание->Богослов (бл. 330-390 р.р.)

Святоотецьке Богослівья IV століття

Богослов (бл. 330-390 р.р.)

 

 

    4.1. ЖИТТЯ І ТВОРІННЯ

 

Архиєпископ Філарет (Гумілевський) так говорить про святителя Григорія Богослова: “Григорій – розум: він дивиться Безмежного” [4]. Церква вшанувала свт. Григорія тим високим ім'ям, яким вшанувала ще лише апостола і євангеліста Іоана Богослова і преподобного Симеона Нового Богослова. І це недаремно: подібно до двох інших Богословів, Григорій осягав глибини триєдиного Бога так повно і так точно, як тільки їх можна осягати людині при світлі Одкровення; і разом з двома іншими виявився в цій духовній справі неперевершеним. “Особливо ж уся думка його, як і думка першого Богослова, звернена була до передвічного Слова” [4].

Майбутній святитель народився близько 330 року в південно-західній частині провінції Каппадокiї, в маєтку свого батька Аріанз біля Назіанза. Тому свт. Григорія Богослова називають ще Григорій Назіанзин. Батько його, Григорій Назіанзин Старший, який прийняв християнство під впливом своєї благочестивої дружини Нонни, був до часу народження сина єпископом в Назіанзi. Перше християнське виховання свт. Григорій разом з братом Кесарієм і сестрою Горгонією отримав удома під керівництвом матері.

З дитинства Григорій загорівся любов'ю до наук, і це любов він проніс крізь усе життя. За його власними словами, “і не зовсім чисті учення старався я додати в допомогу iстинним” [1]. Григорій спочатку вчився з братом у назiанзкiй школі,а  потім в Кесарії Каппадокiйськiй, де вперше зустрівся зі свт. Василем, і у них зав'язалася дружба на все життя. Після цього вивчав риторику в Кесарії Палестинськiй, філологію – в Александрії, де слухав знаменитого екзегета Дидима Сліпого і познайомився з творіннями Орігена. Потім були роки навчання в Афінах, де він разом з Василем вивчав софістику і риторику, отримав грунтовну підготовку з філософії Платона і Аристотеля. Спокуси напів`язичницьких у той час Афін не лякали друзів; вони знали лише дві дороги: у священні храми до тамотешніх пастирів, і в Академію, до вчителів зовнішніх наук. Немало добрих слів свт. Григорій залишив у своїй літературній спадщині з приводу користі вченості. “Ми отримували з наук користь і для самого благочестя, через поганее навчалися кращому і перетворювали їх неміч у міцнiсть нашого вчення”. “Вважаю, що всякий хто має розум, визнає першим для нас благом ученість, - і не лише цю благородну і нашу ученість, яка, зневажаючи всі прикраси і плодючість мови, береться за одне спасiння і за красу умопоглядну, - але й ученість зовнішню, якою багато хто з християн, за мiзерним розумінням, гребує як поганою, небезпечною і вiддаленою від Бога. Але ми не станемо налаштовувати створiння проти Творця. Не слiд принижувати ученість, як деякі про те міркують, - навпаки, потрібно визнати безглуздими і неуками тих, хто, тримаючись такої думки, бажали б бачити всіх подібними до себе, аби в загальному недоліку приховати власні свої недоліки і уникнути закидiв в неуцтві” [1]. 

У 358 році свт. Григорій повернувся на батьківщину, пройдя повний курс наук і навіть встигнувши побувати в Афінах викладачем риторики (після від'їзду Василя). Прийнявши на батьківщині хрещення, Григорій вирішив допомагати батьку в його служінні, але при цьому жити по можливості в самоті, вправлятися у вивченні Писання, в молитві і подвигах покаяння. Ці коливання між практичною діяльністю і спогляданням еп. Іларіон (Алфєєв) характеризує так: “У характері Григорія була деяка нерішучість, яка у фатальний спосiб позначалася на його долі: він завжди прагнув до самоти, проте ж поступався тим, хто закликав його до діяльності. В результаті впродовж всього терміну свого земного буття він був розірваний між необхідністю нести суспільне служіння, покладене на нього по волі інших, і своїм власним прагненням до самоти, вчених праць і споглядального життя” [9].

Насправдi: свт. Григорій на деякий час, покинувши господарські турботи в єпархії батька, вирушає до друга Василя в пустелю Понтійську, але потім на вимогу батька повертається в Назіанз і приймає пресвитерську хiротонiю (361 р.). З великим насильством над собою він ніс ієрейську службу більше десяти років. Втім, промислительно він і в ці роки приніс величезну користь назiанзкiй єпархії: коли Григорій Старший підписав в 363 році омiусiанский символ віри, це привело до розколу, група назiанзьких ченців, запідозривши свого єпископа в аріанстві, відокремилася від нього; роль Григорія –молодшого була воістину пастирська – примирити ворогуючі сторони, забезпечити церковний спокiй, і ця роль була зіграна святителем блискуче. У 372 році за наполяганням свт. Василя Григорій був висвячений в єпископа міста Сасим – для зміцнення позиції Нікейської партії проти схильного до напіваріанства Анфіма, єпископа Тіанського. І знову свт. Григорій “поступається примусу, а не переконанню” з боку друга. Потім, знову за велінням батька, він повертається в Назіанз, і по його смерті тимчасово курує тамошньою єпархією “як людина стороння”. У 378 році йому, любителеві відлюдного споглядання, вдається вирватися в Селевкiю Ісаврійську, де його застає звістка про кончину свт. Василя і звідки він був викликаний на запрошення антихiйського собору до Константинополя для боротьби з аріанством.

Роки, проведені на константинопольській кафедрі (379-382 г.г.) були найбурхливішими в житті свт. Григорія. Боротьба з арiанами і аполлiнаристами, які навіть робили замах на його життя, інтриги єгипетських єпископів і їх ставленника- якогось Максима Киника, що втерся в довіру до Григорія, і потім підло зрадив його, відкриття ІІ Вселенського собору, на якому він після смерті св. Мелетія головував і який, окрім своїх історичних рішень, постановив видалити Григорія з Константинополя, визнавши незаконним поєднання столичної і сасимскої кафедр – ці події збіглися і з вершиною богословської творчості свт. Григорія. Саме у Константинополі свт. Григорій показав себе і м'яким толерантним архипастирем, що говорив: “Таємниця спасiння для бажаючих, а не насилуваних”, і суворим борцем за Троїний догмат проти всяких єретичних збочень, і ієрархом, що не побажав удаватися до допомоги світської влади.

Повний розчарувань і гіркоти свт. Григорій повертається на батьківщину. Спочатку він керує єпархією в Назіанзе, потім, шукаючи відпочинку і самоти, йде на спочинок – у спадковий маєток Аріанз (383 р.). останні сім років його життя були наповненi літературними працями і мандрами по святим місцям. Спочив свт. Григорій в 390 р.

 

У своїх творіннях свт. Григорій Богослов – догматичний вчитель, проповідник, майстер церковного красномовства і ліричний поет – автор віршів і співів. Йому належать 45 слів догматичного, етичного і біографічного вмісту. Найбільш значними догматичними творіннями його  наступні.

 

1. П'ять слів про богослів'я (слова 27-31)

Це найбільш важливе догматичне творіння святителя.

Перше слово. Це слово є вступом в богослів'я свт. Григорія. Викриваючи зухвалих диалектикiв-євномiан, він досліджує, хто, коли, з ким і як повинен міркувати про Бога, богословствувати.

Хто? – “Про нього можуть міркувати лише досвiдченi, що мають успiхи в спогляданні, а перш за все чисті душею і тілом, або, принаймні, тi, що очищають себе”.

Коли потрібно міркувати про Бога? – “Тоді, коли буваємо вільні від зовнішніх вражень речовини і від збурення, коли вождь наш – розум не споріднюється з нечистими минущими образами”.

З ким міркувати? – “З тими, які беруться за цю справу із старанністю і благоговінням”.

Як розміркувати? – Можна міркувати “про те, що може бути зрозумілим і стільки, скільки спроможнi прийняти слухачі. Втім, я не кажу, що ніби про Бога не завжди треба пам'ятати. Нi! про Бога згадувати потрібно частіше, ніж дихати”.

Великій небезпеці піддають віру ті, які сперечаються про її таємниці у присутностi язичникiв. Свт. Григорій викриває євномiан, що залучають велику кiлькiсть людей в свою діалектику. І апостол Павло говорить: “Чи всі апостоли?” (1 Кори. 12,31). Шляхи досягнення Царства Божого різні [4].

Друге слово. Свт. Григорій порівнює богослова з Мойсеєм, що спілкується з Богом на  Синаї. Сутнiсть Божу пізнати неможливо. Проте і наші очі, і “закон природний” учать нас, що Бог є, і що Він -Творец і Правитель всього. Здоровий глузд не може визнати Бога тілесним і обмеженим яким-небудь мiсцем. Існують причини, за якими “Бог приховав Себе від нас”; адже “одягненим у плоть, неможливо бачити розумових предметiв без домiшок тiлесного ”.

Свт. Григорій викриває євномiан, що претендують в гордині своїй охопити всю сутнiсть Божу логічним розумом. Навіть приклади патріархів, пророків і апостолів свідчать, що сутнiсть Божа недоступно пізнанню земнии людям. Адже для нас незбагненна повністю і наша власна природа, і таємниці світу видимого, а ще більш приховані таємниці створеного світу невидимого – світу ангелів. Про них “ми можемо лише сказати, що інші з них ангели, інші архангели, престоли, господства, начала, влади, сяяння, сходження, умні сили, або уми; можемо сказати, що вони створiння чисті, непорочні, непохитні до зла, що постійно оточують перше начало, вічно тріумфують. Якщо ж і істоти другорядні вище поняття людського: тим більше істота перша і єдина”.

“Бога пізнаємо тоді, коли богоподiбне і божественне наше, тобто розум з'єднається із спорідненою до себе істотою” [4].

Третє слово. У цьому слові свт. Григорій переходить до вчення про Сина Божого. Хто є Творцем і Правителем світу? Триіпостасний Бог: безначаллю і багатоначаллю в цьому випадку немає місця.

Проти євномiан свт. Григорій вчить про іпостасі: “утримуючись в своїх межах, ми вводимо ненароджене, народжене  і те,що від Отця виходить. Коли ж це сталося? Це вище – коли. Якщо ж можна сказати по-дитячому: це було тоді, коли [Отець] почав бути Отцем. Не було часу, коли б не було Його. Так само і Син, і Дух Святий. Як же Вони не мають одного начала, якщо вони спiввiчнi? Вони від Нього, хоча і не після Нього”. Але народження Сина не потрібно представляти  у плотський спосiб.

Євноміани: Бог народив Сина або по своїй волі, або проти волі. Якщо проти волі, то потерпів примус. Якщо по своїй волі, то Син є Сином хотiння.

Свт. Григорій: Дилема невдала: “Сам ти, який говориш так необдумано, за бажанням або не за бажанням свого батька? Якщо не за бажанням, то і батько твій потерпів насильство. Вiд кого ж це? На природу вказати ти не можеш: вона шанує цнотливість. А якщо – за бажанням; то з причини декiлькох складів ти сам себе позбавляєш батька: бо стаєш вже сином хотения, а не батька”. Абсурдність дилеми євномiан свт. Григорій далі розглядає в застосуваннi її до сутностi Божої. “Чи Отець по хотiнню є Бог, чи не по хотiнню? Якщо по хотiнню, то коли Він хотіти почав? Звичайно, не раніше того, як був? Бо раніше того не було нічого. Або вже чи немає в Ньому чого-небудь такого, що хоче, і іншої частини такої, яка служить предметом хотiння? Але після того Він ділимий.  Вiдтак, за твоїми ж словами, Він не є витвором хотiння? Якщо ж Він проти хотiння: то що ж змусило Його до буття? І як Він буде Богом, якщо підлягає примушенню?”

Євноміани: Сущого або не-сущого народив Отець? Якщо сущого, то знищується поняття про народження; якщо не-сущого, то Він створений.

Свт. Григорій. Питання євномiан недоречне, оскільки узяте з аналогії до людини, яка частково створена з сущого, частково з несущого, з первинної матерії, яка створена  з нiчого. “Але стосовно  Сина народження з`єднане разом з буттям, і з буттям від початку. Що  єстаровиннiшим  буття від  з початку? Чи можна тут розрізняти який-небудь час, в який би був або не був Син? І про Отця чи не правомірно, слідуючи логіці євномiан, запитати: чи з сущого Він, чи з несущого? Але тоді Він буде двояким, таким, що передіснує і існує, і до Отця можна буде віднести і буття з несущого, а це пряме богохульство”.

Євноміани: народжене і ненароджене – не одне й те ж саме; отже, Син не тотожнiй Отцю, не єдинсутнiй Йому.

Свт. Григорій: “Нестворене і створене дiйсно дуже різні між собою, але зворотнє слiд сказати про ненароджене і народжене”. Народжене за природою  повинно бути однакове iз сутностю того,хто  породив. Ненародження і народження як поняття різні, нетотожні. Але ті, яким вони належать як властивості, можуть бути і однаковими за сутнiстю . Властивості не ділять сутності, а розрізняються в одній і тій самiй  сутностi. Наприклад, дурість і мудрість не одне і те ж, але вони можуть бути властиві одній і  тiй самiй людині. Тому народжений Син єдиносутнiй ненародженому Отцю.

Євноміани: якщо Бог не перестав ще народжувати, то не здійснене народження. Якщо ж перестав, то, звичайно ж, і почав колись.

Свт. Григорій: “Тілесні знову мудрують тілесно”. Висновок євномiан не є необхідним. Йому суперечать навіть приклади зi створеної природи. Наприклад, душа, природа ангелів і тому подібне мали початок у бутті, але не матимуть кінця. Тому немає необхідності і в тому, щоб те, що завершується, і почалося.

Далі свт. Григорій звертається до тих місць Писання, в яких ясно зображується божественна природа Сина Божого. Навіть і тоді, коли Син Божий ради нашого спасiння перейняв на себе немічну людську сутнiсть,  в Ньому велично виявлялася божественна сила.

Четверте слово. В ньому свт. Григорій відповідає на заперечення євномiан, які, перетлумачуючи на свій лад Писання, заперечували божество Сина Божого. Улюблене місце всіх арiан: “Господь створив мене початком путi своєї, ранiше  творiнь своїх споконвiку ” (Притч. 8,22).

Свт. Григорій дає православне тлумачення цих слів. “Створив мене” свідчить про ствоiння людської природи в Ісусові Христi; “творiнь своїх показують мету того, що Вiн став людиною. Навпаки, слова народилися раніше пагорбiв” (Притч. 8,25) означають передвічне народження і свідчать проти євномiан.

Слова Спасителя “Боже мiй, Боже мiй!- навiщо ти мене покинув? ” (Мф. 27,46) говорять не про Його створенiсть, як учили арiани, адже Він не був залишений ні Отцем, ні божеством Своїм. Це місце змальовує наш стан, тому що ми раніше були залишені і погрожуванi, нині ж прийняті і спасені стражданнями Господа.

Слова “Син нiчого не може творити Сам вiд Себе, якщо не побачить, як творить Отець.” (Ін 5,19) говорять про єднання Божественної могутності в Отцi і Синовi, внаслідок чого неможливо, щоб  Син творив що-небудь, чого не творить Отець, чи щоб  Отець творив що-небудь, чого б не творив Син. Це слова про єдність дії божественних Лиць в Св. Трійці. Місце Ін. 6,38 має такий самий сенс.

Слова “щоб пiзнали Тебе, Єдиного Iстинного Бога” (Ін. 17,3) виключають лише помилкових богів язичницьких, а не говорять про створенiсть Сина Божого, як учили євномiани.

Слова “ніхто ж благий тільки один Бог” (Лк. 18,19) спрямовує Ісус до книжника, який улесливо називав Спасителя благим за людською Його природою.

Опорну цитату євномiан: “       Тому й може завжди спасати тих, якi приходять через Нього до Бога, будучи завжди живим, щоб заступитися за них” (Євр. 7,25) свт. Григорій пояснює так: “Заступається i тепер як людина за моє спасiння, бо перебуває з тiлом, прийнятим на себе,поки зробить Мене богом. Але ми маємо в Iсусi не такого заступника, щоб принижувався за нас перед  Отцем i припадав до нiг з рабською покорою. Але людськими стражданнями Своїми благає Вiн Отця про наше помилування”.

Євноміани часто посилалися на місце (Мф. 24,36), кажучи, що про останній день і годину ніхто не знає, навіть і Син. Свт. Григорій відповідає: “Він знає як Бог, а не знає як людина”.

Далі свт. Григорій пояснює найменування Сина Божого: Єдинорiдний, Слово, Мудрість,  Образ, Світло, Пастир, Першосвященик.

П'яте слово. У ньому  свт. Григорій говорить про Духа Святому – проти македонiан (духоборів) і євномiан, відстоюючи Його божественну гідність.

Дух Святий або Сам по Собі існує, або Його можна споглядати в чому-небудь iншому. Тоді в першому випадку Він –сутнiсть, а в iншому – випадковість. Якщо прийняти другий випадок, то Він є лише сила Божа, і тому Його приводять до дії, і не Він Сам діє, і разом з припиненням дії Він припиняється. Але з Писання бачимо, що Духовi Святому притаманнi  властивості, характерні для рушiя, а не для руху: Він Сам діє і говорить, засмучується і дратується. Отже, Він – сутність. Як сутність  Він або створiння, або Бог, третього не дано. Якщо Він – створiння, то чому ми віруємо в Нього, вдосконавлюємося (освячуємося, очищуємося) через Нього? Вірити в кого-небудь і вірити чому-небудь – не одне і те ж: перше відноситься до Божества, друге – до всього створеного.

Духоборцi: Дух Святий або народжений або не народжений. Якщо не народжений, то існує в Св. Трійці два начала– порушується принцип єдиноначальності.

Свт. Григорій: Ми не приймаємо такого ділення, яке не допускає нічого середнього між народженим і ненародженим. Дух Св. виходить  від Отця (Ін. 15,26), і тому Він не є створіннiм. Він же і не Син, тому що не народжений. Оскільки ж Він займає середину між ненародженим і народженим, то Він є Бог.

Духоборцi: Чого ж бракує Духовi, для того, щоб Він був Сином?

Свт. Григорій: Так і не ставиться питання: у Бога немає ні в чому недоліку. Різні найменування викликані лише відмінністю образу прояви і взаємного відношення. Внаслідок виразів: не народжуватися, народжуватися і виходити ми одного називаємо Отцем, іншого Сином, третього – Духом Св., щоб збереглася незлитнiсть трьох іпостасей в єдиний сутностi і славі Божества.

Духоборцi: Де написано, що потрібно поклонятися Духу Св., молитися Йому?

Свт. Григорій: У Писанні – Ін. 4,24; Рим. 8,26; 1 Кори. 14,25

Євноміани: Слова “все через нього сталось” (Ін. 1,3) доводять, що Дух єстворiнням, Він отримав буття від Слова.

Свт. Григорій: Не просто сказано все, а все, що сталося. Не Сином створений Отець, не Сином створене і все те, що не мало початку буття. А це, окрім Отця і Сина, Дух Святий.

Євноміани: Якщо Бог і Бог і Бог, то як же не три Боги? Чи не є це багатоначальністю?

Свт. Григорій: Єдиний Бог, бо єдине Божество (єдина божественна сутнiсть), хоча і віруємо в три Лиця. Бо одне не більш, нiж  інше – Бог, і одне не раніше іншого стало Богом. І хотiнням не розділяються, і силою не розрізнюються. Божество в розділених – неділиме;  як в трьох сонцях, які зв`язанi один з одним, одне розчинення світла.

Євноміани: Дух невідомий з Писання.

Свт. Григорій: Якби це і було так, то 1) Дещо слiд вважати істиною, навіть якщо буквально про нього не сказано в Писанні. 2) “Протягом століть були два знамениті перетворення життя людини, іменовані двома завітами. Старий Завіт ясно проповідував Отця, пiзніше – Сина; Новий Завіт відкрив Сина і дав вказівки про Божество Духа Св. Нині Дух Св. мешкає з нами і ясно  виявляє Себе перед нами. Поки не визнавали Отця Богом, небезпечно було проповідувати про Сина, і доки не прийняли Сина, небезпечно було, висловлюсь дещо сміливо, обтяжувати нас Духом Св.” Божество Духа має багато свідоцтв. Христос народжується – Дух Св. передує; Христос хреститься – Дух свідчить; Христос здійснює чудеса, Дух супроводжує; Христос возноситься, Дух Св. приходить замість Нього.

Всі імена, що належать Божеству, належать і Духовi, окрім ненарожденностi і нарожденностi. Тому Св. Дух є Бог, і богохулять ті, хто повстає на Нього [4].

2. Два “Послання до Кледонія”, якi викривають єресь Аполінарія. Їх зміст буде розглянутий нижче.

3. Слово 38 “на Богоявління, або на Різдво Спасителя[i]” –найдавнiша з відомих різдвяних проповідей на Сході. У ньому говориться про створiння світів ангельського, матерiального і людини, про Божественне Домобудівництво, про двi природи в Ісусові Христi.

4. Слово 45 “На Паску” – про Домобудівництво, про викупальну справу Христа.

5. Слово 20 “Про висвячення єпископів і догмат Святої Трійці” – сумарний конспективний виклад троїчного догмата.

Крім того, свт. Григорію належить ряд надгробних слів – похвальні слова свт. Василю Великому, братові Кесарію і сестрі Горгонії. Відомо дві інвективи проти Юліана Вilтступника, а також ряд богословських і історичних (у тому числі і автобіографічних) поем.

 

 

33