yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Віра та релігія->Содержание->ДОГМАТИКА І МІСТИКА  

Святоотецьке Богослівья IV століття

ДОГМАТИКА І МІСТИКА  

 

НЕОСЯЖНІСТЬ БОГА

 

Богослів'я для свт. Григорія є продовженням і вищим завершенням любомудрiя (φιλοσοφια). У його творіннях вислiв “філософувати про Бога” означає ніщо інше, як “богословствувати”.

Але богослів'я, слово про Бога, якщо воно iстинне, то у парадоксальний спосiб  приходить до  відкриття, що Бог за суттю своєю є неосяжним для людського (як і взагалі створеного) розуму. Його сутнiсть  не можна ані пізнати, ані виразити, ані описати жодним людським словом. Благочестя “не в тому, щоб  часто говорити про Бога, але щоб  більше мовчати” [9]. Мовчання це є тим глибоким мовчанням мови і розуму, в якому відбувається молитовне зіткнення з Богом, – не через слова, а поверх слів.

Свт. Григорій виступає продовжувачем традиції апофатичного богослів'я, витоки якої містяться вже в творіннях Климента Александрійського. Предметом апофатичного богослів'я  є не те, чим є Бог, але лише те, чим Він не є. При послідовному запереченні всього, чим не є Бог (а Він не є нічим з того, що можна висловити ), людина залишається якби позбавленою слів і замовкає. Всі слова вичерпані, відкривається можливість для зустрічі з Богом на тій глибині, де слова вже не потрібні, стають зайвими.

Тому богослів'я - цє таїнство. Євноміани своєю софістикою, своєю схильністю до богословських диспутів без огляду на  час, місце і аудиторію перетворюють високе християнське любомудріє в низьке ремесло, заняття для ринку, об'єкт суперечок між профанами. Богословом може бути не кожнiй, але лише той,  хто веде споглядальний спосіб життя і очищає себе для Бога. “Не кожному, говорю вам, можна філософувати про Бога, не кожному! Додам також, що не завжди, не перед всіма і не про все можна філософствувати, але потрібно знати, коли, перед ким і про що… Бо для нечистого, можливо, небезпечно доторкнутися до чистого, як для слабкого зору – до сонячного променя. Коли ж можна філософувати? Коли маємо дозвілля від зовнішньої твані і замiшання, коли панiвне  наше (розум) не змішується з негiдними і блукаючими образами…  Перед ким же можна? Перед тими, хто займається цим із старанністю, а не із задоволенням базікає про це… після скачок, театрів, пісень, задоволення черева і того, що нижче вiд черева... про що ж можна філософувати і якою мірою? Про те, що доступно для нас, і такою мірою, в якій тягнеться на це здатність і сила слухача.” (Слово 27) [9]. Богослів'я не є ані наука, ані мистецтвом, ані професією: воно є нічим іншим, як містичним сходженням до Бога. Це містерія, таїнство; перетворюване на предмет прилюдних суперечок, воно втрачає свою містичнесутнiсть. Але при цьому, і, більш того, саме тому “Я не говорю, що непотрібно завжди згадувати про Бога. Згадувати про Бога потрібно частіше, ніж дихати!” [9].

Євномій, як відомо, вважав, що сутнiсть Божа осягається людиною (“Я знаю Бога, як Бог знає Самого Себе”). За Євномієм, атеїзм починається з твердження про неосяжність Бога. Свт. Григорій Богослов, спростовувавши це, вважав, що навпаки, твердження про збагненнiсть Бога в Його Сутностi  є безбожжям  і богохульством. Людина не може пізнати Бога так, як Бог знає Самого Себе: вона може лише дізнаватися про Бога через Христа і через розгляд видимого світу. Сутнiсть Божа недосяжна для людського розуму. Обмежений розум людини може привести  її до визнання існування Бога, але жодним чином не може проникнути в сутнiсть Божу. Полемізуючи не лише з Євномієм, але і з  самим Платоном (пор. Тімей 28 з), свт. Григорій говорить: “Осягнути Бога важко, а вимовити неможливо”, як філософував дехто з еллінських богословів. Я ж кажу : вимовити неможливо, а осягнути ще більш неможливо. Адже осягнане може бути і словом пояснене – якщо не цілком, то хоча б приблизно – тому, у кого вуха не остаточно пошкоджені і розум не зовсім притупився. Але таку реальність обійняти розумом абсолютно неможливо і недосяжно не лише для тих, що заскніли в ліні і схилених до землі, але і для вельми піднесених і боголюбивих. Ця сутнiсть невимiшувана і неосяжнена.  А незбагненним  називаю не те, що Бог існує, але те, що Він із Себе вдає” [9].

Свт. Григорій міркує про Бога переважно апофатично. Бог не є тілом, бо Він нескiнченний, безмежний, невідчутнiй, невидимий; у Ньому немає розділення, боротьби, складності; Він все Собою пронизує і все наповнює, ні з чим не змішуючись; Він не є “ангельським тілом”. Але термін “безтілесне”, як і терміни “ненароджене”, “безначальне”, “незмінне”, “нетлінне” і тому подібне не охоплює сутнiсть Божу, а характеризує лише властивості Бога. Не можна також відповісти на питання: ніде або де-небудь існував Бог? Якщо ніде – те закономірно запитати, чи існує Він взагалі. Якщо ж де-небудь, то означає, що Бог обмежений мiсцем, тоді як Він всюдисутнiй, поза всякими категоріями місця. І взагалі, “Божество необхідно буде обмежене, якщо Воно осягається  думкою. Бо і поняття є видом обмеження.” (Слово 28).

У чому ж причина незбагненності Божої? В усякому разі не в заздрості, “бо заздрість далека від Божої сутностi, безпристрасної, єдиної благої і панiвної; особливо заздрість до створiння, яке для Бога дорогоцінніше за інших, бо для Слова що лiпше вiд словесних створiнь?” (Слово 28). Ми не знаємо причини незбагненності Божої, знаємо лише, що між нами і Богом стоїть наша “тілесна пітьма”, як колись між Ізраїлем і Єгиптом (Вих. 10,22). Поки людина знаходиться в матеріальному тiлі, вона  не може осягнути Божественну сутнiсть, оскільки матеріальність залишається перешкодою між нею  і Богом [9].

Шлях богопiзнання свт. Григорій порівнює з бігом за власною тінню, яку неможливо обігнати. Ця дорога подібна також сходженню в безодню: чим нижче спускається розум, тим більше згущується довкола нього пітьма, причому розум анітрохи не наближається до мети, оскільки дно відсутнє. І тому дорога ця завершується станом здивування і подиву перед дивом, коли всяке розсудливе мислення припиняється, а слово замовкає. Всяке людське знання замовкає перед лицем Божественної безмежності. Пізнання сутностi Божої недоступне людині доти, доки вона перебуває в тілесній оболонці, доти говорить  земною мовою і мислить земними категоріями. І лише в майбутньому вiцi, коли людина звільниться від матеріальності і тілесності, їй стане доступне повніше пізнання Бога.

 

БОГОСЛІВ'Я ІМЕНІ

 

Всі імена і образи, за допомогою яких ми намагаємося описати Бога, запозичені нами з матеріального, чуттєовго світу. Бог перебуває поза ієрархією створених істот, і тому ці імена і образи говорять про те, що Бог є, а не про те, ким Він є. Немає такого імені, яке охарактеризувало б надрозумну, позамежну для нашого розуму сутнiсть  Божу. Бог відкривається Мойсею з ім'ям “Сущий” (Яхве), але ім'я це не говорить нічого про те, що таке сутнiсть Божа: воно лише вказує, що Бог є Той, Хто існує [9].

Свт. Григорій розділяє імена Божі на три категорії:

1. Імена, що відносяться до Йогосутностi, – Сущий (ο ων), Бог (θεος), Господь (κυριος). Ім'я “тi, що знаються  на етимології виробляють від дієслів θεειν (бігти) або αιθειν (палити) унаслідок вiчної рухомостi і сили знищувати зле”. Найбiльше надається перевага  іменi – Сущий. Свт. Григорій називає Бога “Першою Сущнiстю”; втім він вважає гідним Бога “поставити Його і вище за поняття сутностi (ουσια) або в Ньому умiстити все буття (το ειναι), бо в Ньому – джерело буття всього іншого” [9].       

2.Імена, які вказують на Його владу над світом, – Вседержитель, Цар слави, Господь Саваоф (Господь воїнств), Цар тих, що царствуючих і Господь пануючих.

3.Імена, що відносяться до Його “домобудівництва” і взагалі до яких небудь дій на благо людину, – Бог спасiння, Бог вiдомщення, Бог світу, Бог правди, Бог Авраама, Ісаака і Іакова, і також імена Христа – Син Божий, Син людський, Шлях, Двері, Агнець, Архієрей та д

Кожне з імен характеризує ту або іншу властивість Божу. Але вони настільки відносні і неповні, що навіть всі в сукупності не дають уявлення про сутнiсть Божу: Імена одностороннi, зпрощеннi, катафатичнi, вони обмежують Бога  категоріями людської думки. Як і біблійнi антропоморфiзми (Бог спить, Бог прокидається. Бог гнівається, Бог ходить і тому подібне), ці імена повинні розумітися інакомовно, алегорично.

  Євномій вважав, що ім'я “ненароджений” відображає повністю сутнiсть Божу. А за свт. Григорієм  ні “ненарожденнiсть”, ні “безначальнiсть”, ні “безсмертя” не вичерпують сутностi Божої. І взагалі за допомогою слів, імен можна говорити лише про те, що “довкола Бога”, але не про Нього Самого.

“Бог завжди був, є і буде; вірніше, завжди “є”. Бо терміни “був” і, “буде” взятi з нашого тимчасового поділу і із плинущої природи, а Сущий завжди є. Бо Він володіє всецiлим буттям і об'єднує його, що не має ні початку, ні кінця в Собi. Як деякий океан сутностi, безмежний і неоcяжний, що перевершує всяку ідею часу і природи, одним розумом Він може бути окреслений – і те вельми неясно і неповно, і не Він Сам, а те, що довкола Нього, - коли збирають воєдино ті або інші уявлення про Нього в один якийсь вигляд істини, що втікає перш, ніж буде схопдений, і  що вислизає перш, ніж буде представлений… Отже, Божество безмежне і не пiддається спогляданню, і це лише в Ньому досконало осягається– Його безмежність, хоча хтось вважає властивістю простої Природи бути або цілком непiзнаваною, або абсолютно пiзнаваною”. (Слово 38)

 

 

БОГОСЛІВ'Я СВІТЛА

 

Бог є світло (1Iн. 1,5). Тема Божественного світла пронизує всю творчість свт. Григорія Богослова. Сама природа Божества характеризується у святителя терміном “світло”. Божественне світло недоступне розуму, він “втікає від швидкості і висоти розуму, завжди віддаляючись настільки ж, наскільки осягається, і тим, що втікає і як би виривається з рук зводячи вгору того, хто закоханий в Нього” (Слово 2). Світло має троїчний характер: Бог Трійця є світлом, і кожна з Лиць Св. Троїці є світлом. “Бог є світло високе, недоступне, невимовне, ні розумом що не осягається, ні словом не прорікається, освічує всяку розумну природу. Він – те ж на духовному світі, що сонце – в чуттєвому. Він споглядається  лише Сам Собою і збагненний лише для Самого Себе, виливаючись лише в малій мірі на те що поза Нього. Я говорю про світло, що споглядається в Отцi, Синові і Святому Дусі, багатство Яких є одноприроднiсть і єдиний вилив світлості” (Слово 40). Свт. Григорій в іншому місце говорить про єдине “трисвiтле Божество”. Ангели є лише дзеркалами світла. Бог пронизує Своїм світлом всю ієрархію cтвореного буття. У людини є внутрішнє світло, але сяяння Трійці відкриває йому Свої таємниці [9].

Свт. Григорій, який володів досвідом споглядання Божественного світла, учив про очищення як першу умову цього споглядання. Очищення (катарсис) є дорогою інтелектуального сходження від плотського до духовного, від землі до Бога, від матеріального мороку до нематеріального світла. Очищення є вершиною любомудрiя; очищення розуму необхідне для споглядання найчистiшого світла.

У цій частині містичного учення свт. Григорія Богослова вгадується деяка зовнішня схожість з неоплатонiчною філософією, і, перш за все, з ученням  Плотiна  про споглядання Єдиного. Проте є й істотна відмінність між плотiновським екстазом як розчиненням в безособистiсному Єдиному і містичному спогляданнi особового Бога – Трійці в свт. Григорія. Крім того, святитель як мислитель християнський, був далеким вiд спіритуалізму неоплатоникiв, їх зневажливого відношення до тіла як такого; і якщо він говорив про тiло як перешкоду до духовного життя, то мав на увазі падшу гріховну плоть людини. В неоплатонiкiв не було вчення про гріхопадіння, і тому була відсутня віра у відновлення, перетворення людського тіла в колишній славі, в обоженнi плоті [9].

Замість неоплатонiчної ідеї звільнення від кайданiв тіла свт. Григорій висуває ідею очищення тіла як необхідної умови для залучення до Божественного світла. Для очищення потрібне не лише зусилля розуму, але і різні дії на тілесному рівні – аскетичні подвиги, добрі справи, виконання заповідей.  Очистивши таким чином свою плоть, людина отримує доступ до бачення Божественного світла, до осяяння Божественним “променем”. Але не всяке світло Божественне. Сходячи від діяльності до споглядання, належить “просвiтитися світлом знання”, аби навчитися відрізняти дійсне світло від хибного. Ще апостол Павло говорить, що сатана може приймати вигляд ангела світла (2 Кор. 11,14). Є двояке світло: одне веде людину до Бога, а  інше “оманливе, цікаве і протилежне до дійсного світла” [9]. Це світло є пітьмою, яка видає себе за день, і воно веде не до спасiння в Бозі, а до загибелі. Треба бути пильним.

Споглядання Божественного світла буває для людини досвідом лише часткового дотику  до Божества. Але є надія, що людина, яка присвятила себе духовному життю, досягне в майбутньому вiцi чистого споглядання Божественного світла [9].

 

МОЛИТВА І БАЧЕННЯ БОГА

 

Молитва, по свт. Григорію, є зустріч з живим Богом. Адже не лише людина прагне  Бога і потребує спілкування з ним, але і Бог “прагне тих, хто Його прагне” [9]. У цьому взаємному прагненнi полягає таємниця молитовного спілкування людини з Богом. Аби бути готовим до зустрічі з Богом у молитві, людина повинна перед молитвою очиститися.

Свт. Григорій Богослов залишився в церковному Переданні автором багатьох молитов. Особливо багато він склав молитов, звернених до Христа. Вони пройняті прохальним, скорботним настроєм, глибоко особистим відчуттям любові до Спасителя. У його молитвах, звернених до Лиць Св. Трійці, нерідко використовуються Божественні імена і догматичні формулювання, типові для ново-нікейської богословської партії. Свт. Григорій вважав, що введення подібних догматичних формул в молитовну практику краще служитиме справi Православ'я над аріанством, нiж сухі богословські міркування на трiадологiчну тему. Молитва – живе і чисте джерело справжнього богослів'я [9].

Метою молитви і кінець кінцем всьому життю християнина є бачення Бога. Але як можливо побачити Бога? Адже, за Писанням і Переданням, Бог невидимий за своєю природою. Проте 1) Невидимий Бог стає видимим в особі Ісуса Христа.

2) Невидимий для падшої людини Бог може бути видимий для тих, у кого відкрився духовний зір, хто досяг стану обожнення.

3) Невидимий в Своїй сутностi Бог відкривається людині в Своїх енергіях, завдяки чому людина може побачити Бога.

4) Бог, невидимий для людини в земному житті, може стати видимим в майбутньому віцi.

Бачення Бога в свт. Григорія тісно пов'язане з ученням про богопiзнання в початковому своєму пункті – положенні про незбагненність Божу. “Бог, - говорить святитель, - є світло недоступне, безперервне, яке не починалося і не припиняється, невимірюване, вiчносяюче, трисяюче; мало хто бачить Його, як Він є, думаю ж, навряд чи і мало хто” (Слово 44). Слова Спасителя “Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога” (Мф. 5,8) свт. Григорій сприймає як вказівку на можливість побачити Бога в земному житті. Але при цьому повніше бачення Бога можливе лише в майбутньому житті, в есхатологічній перспективі.

“Бо сказано: “Тепер ми бачимо як у зеркалi неясно, тодi ж – обличчям в обличчя. Тепер я спiзнаю недосконало, а тодi спiзнаю так, як i я спiзнаний” (1 Кор. 13,12). Яке наше приниження, але яке і обіцянка – пізнати Бога настільки, наскільки ми самі пізнані Ним! Так сказав Павло, великий проповідник істини, вчитель язичників у вірі. І Мойсей ледве бачив Бога ззаду із-за скелі (Вих. 33,18-23) – що б не означало слово “ззаду” і слово “скеля” – і це після того, як він багато молився і отримав обіцянку; втім, бачив не в тій мірі, в якій бажав, бо те, що втекло від його погляду, було більше, ніж те, що з'явилося йому” (Слово 32).

Бачення Мойсеєм Бога ззаду означає можливість бачення Бога лише в Його енергіях, а не в Його сутностi. З іншої точки зору, Мойсей, що бачить Бога “ззаду” і покритий “скелею”, бачить Його в тілесній подобі Слова, що втілилося. Тому свт. Григорій говорить про своє сходження на гору богопiзнання, про те, що він подібно до Мойсея, “ледве побачив Бога ззаду, притому покритого Каменем, тобто Словом, що втілилося ради нас” (Слово 28). За свт. Григорієм, Мойсей не міг бачити невидимого і невмістимого Бога, Який стає збагненним лише завдяки Своєму втіленню, а, отже, виснаженюю, кенозису. Більш того, жоден із старозавітних праведників не бачив Бога в Його безтілесній і невидимій природі; вони могли бачити Бога. лише у людській подобі [9]. Для людини можливе відчуття присутності Божої, можливе споглядання Його в таємничих символах і образах, можливе, нарешті, містичне захоплення і перебування з Богом на “третьому небі” (2 Кор. 12,2-4). Але при всьому тому Бог залишається невидимим, як і сутнiсть Його – незбагненною.

І бачення Бога, і богопiзнання відкриваються людині на вершині містичного досвіду, але лише в тій мірі, в якій це дозволено для людської природи. Бачення Бога стає можливим для того, хто очистився, досягнув стану обожнення і  перебуває в молитві. Але і в цьому випадку людина споглядає Бога лише “ззаду”, тобто відчуває таємничу присутність Його, Який залишається все ж нез'ясовним, недоступним, невмістимим і невидимим [9].

 

 

35