yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share

Святоотецьке Богослівья IV століття

АНТРОПОЛОГІЯ

 

Свт. Григорій Нісський, на відміну від інших каппадокійців, став автором різностороннього і оригінального вчення про людину, що отримало явні контури цілісної системи. Це учення зосереджене у нього головним чином в творінні «Про влаштування людини» (380 р.), що є продовженням і незавершеного свт. Василем Великим «Шестодніва», і його власного «Шестодніва», значною мірою доповнюючого працю старшого брата. Окрім названого творіння, антропологічної теми свт. Григорій торкається в бесіді «Про немовлят, передвчасно викрадених смертю», в деяких місцях «Великого катехитичного слова», а також в діалозі з сестрою Макріною «Про душу і воскресіння» і деяких інших [12]. Розглянемо коротко деякі положення антропології Григорія Нісського.

 

ПРИЗНАЧЕННЯ ЛЮДИНИ:   

МЕТА І ЧАС ТВОРІННЯ

 

Мета творіння людини Богом, за свт Григорієм, полягає в тому, аби призвати її“до пізнання Себе (тобто Бога), аби йому бути другом Божим і розділити Його блаженство” [12]. Бог Слово творить людину “від надлишку Свєї любові”. Бог як вище благо, не міг мати інших мотивів творіння: після виконання плану творіння світу у всіх деталях Творцеві залишалося належним чином увінчати це творіння. “Після того, - говорить Григорій Нісський, - як уготовано спершу володіння, слід було показати іцаря. Людина введена останньою в творіння не тому, що, як невартісна, вона була відкинута на самий кінець, але тому, що разом з початком буття повинна була стати царем підлеглих” [12].

У творінні всього видимого світу можна відмітити поспішність, тобто створення раптом, за одним велінням Божим “Світло, небо, світила, море, риби, звіри і птиці створені просто, без ради Божої” [12]. До одного лише влаштування людини Творець приступає не без особливої ради, як би роздивляючись, аби і речовину приготувати для її складу, і образ її уподібнити первозданній красі, і визначити їй мету існування, і створити пристойну до цієї мети і всієї діяльності природу. Людині дано царювати – не лише над створеним світом, але і над своїми бажаннями, і в цьому полягає її Богоподібність, уподібнення Творцеві. Бог є Розум, Слово і Любов, і лише людині властиві дух (розум), слово і здатність любити. Навіть прямизна стану людини, за Нісським, є риса, що свідчить про особливе владичному призначення людини на створеному світі [12].

Створений світ різноманітний. Істоти в ньому діляться на умосяжні (духовні) і тілесні; тілесні – на неживих і живих; живі – на такі, що мають відчуття, і позбавлені їх; ті, що відчувають – на розумних інерозумних. Людина є єдина розумна (словесна) тварина, і вона містить в собі все перераховане, таке, що відноситься до створеного світу. Через це людина є деякий малий світ, мікрокосм. Але не в цьому, за Григорієм Нісським, полягає велич людини. “Язичники говорили: людина є мікрокосм, що складається з одних і тих же зі всесвітом стихій. Вони самі того не відмітили, що пошанували людину властивостями комара і миші; тому що і в них є розчинення чотирьох стихій. Але в чому ж тоді зацерковним ученням полягає велич людини? Не у подібності до створеного світу, але в тому, аби бути образом сутності того, що Створив” [12].

Людина є образ Божий, і в цьому його істотна відмінність від інших створінь. Бог творить людину не так, як решту творіння, а Своєю власною рукою. Звідси виникає свідомість виняткового призначення людини, яке не дане іншим живим істотам. “Що є християнство? – запитує свт. Григорій. – Уподібнення Богові в міру людської сутності” [12]. “Якщо людина для того і приходить в буття, аби зробитися причетником божественних благ, то з потреби вона улаштовується такою, аби їй бути здатною до причетності цих благ” [12].

Але чи привід це до гордині людської? Анітрохи. Розумні здібності людини ні в якому разі не можна переоцінювати. Адже наша розумна природа сама по собі не може ще піднятися до уподібнення божественному Началу. “Людському пристрасному життю неможливо зовсім уподібнитися до життя, вилученого від пристрастей” [12]. Не розум людини є реальною основою зв'язку людини з Богом; володіння божественними благами у людини викликане не природою, а благодаттю Святого Духа. Втім і тілесної обмеженості людини не можна не враховувати. Людина і велика, і мала; вона і обдарована особливою гідністю, і нікчемна; призначена до Слави, носячи в собі її заставу і в той же час підпорядкована тисячам пристрастей. У цьому трагізм людської природи, її колізія. “Бог створив внутрішню людину і зліпив зовнішню; зліплена плоть, створена ж душа” [12]. З моменту творіння і до кінця світу людина залишається загадкою для самого себе; і тому заклик “пізнай самого себе” ніколи не втрачає своєї актуальності.

 

 

ОБРАЗ І ПОДОБНА БОЖА В ЛЮДИНІ

 

Людина є загадка, і сама важковирішувана частина її, найістотніше і сокровенніше в ній –її божественний образ. Бог непізнаваний, і якщо не можна пізнати Прототип, то і образ, тобто сама людина, недоступна розумінню. Образ Божий онтологічно невизначений, і можна говорити лише про відображення досконалості Прототипу, тобто про причетність Його благ [1]. Але не можна і зупиняти пошук цих відображень, і шукати їх потрібно в тій сфері, в якій людина найбільш відмінна від природи, тобто у сфері розуму. “Душа є подібність Божа, і тому все чуже Богові не входить у визначення душі, оскільки в речах різних не може зберігатися подібне” [12].

Але якщо лише духовне начало у нас є образ Божий, то чому ж найбільш духовні істоти із створених – ангели не удостоєні бути образом Божим? Відповідаючи на це питання, свт Григорій Нісський говорить: “Людина здобула зовсім не один якийсь образ і подобу, але і другий, змальовуючи як би в деякому дзеркалі і прикровенному зображенні, прообразуючому, звичайно, а не природному, таємницю Божества Триїпостасного; та і не тільки це, але ще і ясно накреслюючи олюднення Єдиного від Св. Трійці Бога Слова” [12].

Але як таємниця Св. Трійці відбилася в нашій людській природі? Григорій Нісський вказує на три різні сенси цього віддзеркалення.

1. Три Іпостасі прародителів – Адам, Єва і їх син. Адам як ненароджений є образ Бога-Отця; син його як народжений є образ Єдинородного Сина і Слова Божого; Єва ж, що походить від Адама, хоча від нього і не народжена, знаменує витікаючу Іпостась Св. Духа. При цьому Адам і Єва є дійсні приклади ненароджених Отця і Св. Духа, тоді як їх народжений син має серед всіх людей справжніх народжених синів, братів, подібних до нього, бо він образ і подоба народженого Сина, Христа [12].

2. Трихотомічна (тричастинна) будова внутрішнього складу людини: душа, її розумне слово і розум (дух). “Душа ненароджена і не має причини за прикладом Ненародженого Бога-Отця, який не має причини, тоді як розумне слово не ненароджене, а народжується з неї невимовно, невідомо, нез'ясовно і безпристрасно; розум же не безпричинний і ненароджений, але досконально виходить, все досліджує і видимо наближається до образу Святого і витікаючого Духу” [12].

3. Тричастинна будова людської душі. Душа має три здатності: жадання, роздратування і розуміння. Через жадання вона стикається з любов`ю Божою, через гнів протистоїть лукавим духам; через розум сприймає від Бога витікаюче знання і мудрість.

Такі три сенси виразу “за образом”, запропоновані свт. Григорієм Нісським. Але в чому ж відмінність “образу” і “подоби”?

Вже цитувалося, що християнство є “уподібнення Богові в міру людської сутності” [12]. “У цьому і полягає точна Божа подоба, аби душа наша уподібнювалася скільки-небудь превищій Сутності” [12]. При створенні людини були дві “ради”: одна за образом, а інший за подібністю; створення ж було одне. Створив Бог людину за образом, але не сказано “за подобою” (Побут. 1,27). Людині лише дана сила для уподібнення Богові; нам дозволено бути працівниками, діячами в уподібненні Богові. Звідси: “за образом” – це розумне буття людини, а “за подобою” – це можливість для людини стати християнином. Таким чином, наша богоподібність може збільшуватися і зменшуватися. І взагалі, образ і подоба в людині не є щось статичне, готове; від нас залежить прагнення до все більшого богоуподібненню, обоження (θεοσις)

 

ДВА МОМЕНТИ ВЛАШТУВАННЯ ЛЮДИНИ

 

У створенні людини треба розрізняти два моменти. Писання говорить: “І створив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим створив його; чоловіка і жінку створив їх” (Бут. 1,27). У цих словах Григорій Нісський вбачає два моменти (слово “створив” повторюється двічі), не розділені, втім, в часі. Це два влаштування: “одне уподібнюване сутності Божественній, а інше розділяється на різні статі” [12]. “Слово Боже, сказавши: створив Бог людину, невизначеність вираження вказує на все людство; бо створінні не дано ім'я Адама, як говорить історія в подальшому” [12]. При творінні ім'я дається не конкретній людині, а роду; людина є загальна назва людської природи. І тому в першому влаштуванні охоплюється все людство; Богом силою передбачення як би в одному тілі охоплена вся повнота людства. “Бо образ, - говорить Григорій Нісський, - не в частині є сутності, але на весь рід рівно простягається така сила. Це мають однаково всі: і людина, що явилась у першому влаштуванні світу, і та, яка буде при кінці всесвіту; вони рівно в собі носять образ Божий. Тому ціле найменовується однією людиною. А відмінність роду відносна до чоловічої і жіночої статі додано створінню згодом” [12]. Ділення на статі чуже Божественній сутності і, отже, Його образу.

Друге влаштування  людини, тобто ділення на дві статі, свт Григорій Нісський пояснює так: “Бог передбачив нашу схильність до гіршого і те, що, втративши добровільно рівночестність з ангелами, людина наблизиться до спілкування з нижчим. Тому Бог домісив щось від безрозсудного створіння до власного Свого образу. Бо в божественній і блаженній сутності немає відмінності чоловічої і жіночої статі” [12]. Бог передбачав, отже, що повнота людського роду увійде до життя народженням; без гріха не було б і закону шлюбу.

Таким чином, у першому влаштуванні було створено людство в усьому об'ємі – подібно до того як відразу був створений і весь світ, хоча це не означає, що він був весь відразу емпірично здійснений. У другому влаштуванні виявився акт Божественного промислу, а ніяк не наслідки падіння, і перша людина у Григорія Нісського – це зовсім не орігенівський безтілесний дух [12].

Життя первозданної людини в раю ангелоподібна. Але як могло відбуватися розмноження роду людського, дозволеного Богом (Бут. 1,28)? Адже потреби у шлюбі не було. Свт. Григорій Нісський відповідає: “Яким є спосіб розмноження у природі ангельської – це невимовно і недомислимо. проте, безперечне те, що є. І цей спосіб міг би діяти і у людей, мало чим від ангелів уменших, примножуючи людський рід до міри, призначеної радою Творця” [12].

У своєму творінні людина зайняла місце середнє між Богом і нижчим створінням. “Людина носить в собі до протилежності двоякий вигляд, в богоподібності розуму зображуючи подібність Божественної краси, а в пристрасних прагненнях представляючи близькість свою до скотоподібності” [12].

 

ГРІХОПАДІННЯ ТА ЙОГО НАСЛІДКИ

 

Свт. Григорій Нісський звертає, перш за все, увагу на самий плід від древа пізнання. Він змішаний з протилежностей; у нім полягає не звичайне зло, а зло під личиною добра. Гріх, маючи в собі приховану загибель, здається на перший погляд жаданим. У цьому плоді було не чисте відчужене зло, оскільки він цвів красою, але і не чисте добро, оскільки він приховував в собі зло, а суміш того і іншого. Справжнє добро за природою своєю просте, одноманітне, чуже від всякої подвійності і поєднання з протилежним, зло ж різноманітне й скритне, одним чимось декларує себе, а іншим показується на досвіді; і дослідне його пізнання робиться початком і причиною смерті і тління. Цим змій і зміг спокусити людину, що показував йому і спонукав його не на відкрите зло, а на зло, прикрите зовнішньою красою. Обдурена людина скуштувала, і ця їжа “стала для людей матір'ю смерті” [12].

Адам вмирає не відразу, але вдягається в смертність, втрачає богоподібність в душі. Ще до смерті тілесної він вмирає душею, що виявляється у відділенні душі від дійсного життя, тобто від Бога. Падіння, проте, не спричинило повної втрати образу Божого. Ослабіли лише духовні якості людини – розум, свобода. Образ Божий в людині подібний до зображення Кесаря на мідній монеті. Жінка, що мете кімнату і що шукає втрачену драхму, учить про те ж; вона шукає втрачений, але не знищений образ Царя на монеті. Монета покрита брудом, і її треба очистити.

Сила зла небезумовна. “Зло не настільки міцне, - учить свт. Григорій Нісський, - аби перевершити силу блага, і безрозсудність нашої природи не перевищує і не сталіша за Божу премудрість. Адже неможливо збоченому і зміненому бути сильніше і сталішше від Того, Хто завжди один і той же і затвердився в добрі. Але божественна рада скрізь і завжди непорушна, а мінливість нашої природи не перебуває твердою навіть узлі. Адже завжди і неодмінно рухоме, навіть якщо і пориватиметься до добра, через саму обмеженість безперервного руху не перестане мчати далі. Адже воно не знайде жодного кінця шуканому, досягнувши якого рух зміг би коли-небудь зупинитися. А якщо воно відхилиться до протилежного, то як тільки воно довершить межу зла і до крайньої міри зла віддалиться, тоді вічнорухоме прагнення, що не знаходить за природою жодної зупинки, але вже пробігло всю відстань зла, за необхідністю спрямую рух до добра. Адже вихід зла не доходить до безмежності, але необхідно охоплюється межею, услід за якою наступництво добра змінює межу зла. Так. вічнорухомість нашої природи знов повертає на первинну добру дорогу, пам'ять про перенесене уцнотливлює більше не потрапляти до подібного полону” [12].

Свт. Григорій Нісський вдається до геометричної алегорії. “Царство добра є видимий світ, весь наповнений світлом, царство зла – нічна пітьма, тобто тінь, що відкидається землею від себе убік. Куляста земля відкидає конусоподібну тінь. Найглибша пітьма в середині конуса; найгустіше зло в середині цієї тіні; по краях вона не позбавлена деякого добра; крайні межі усюди обійняті добром. Якщо хто-небудь буде в силах перейти відстань тіні, то неодмінно виявиться в світлі, що не пересікається пітьмою. Так і ми, дійшовши до межі пороку, коли будемо на краю гріховної пітьми, знову почнемо жити в світлі, тому що сутність добра  у багато разів перевищує міру пороку” [12].

І хоча свт. Григорій і допускає деяке самовичерпання зла, все ж ясно, що одними своїми силами людині врятуватися неможливо. Хоча зло і не всесильне, але все ж втручання Боже в справу звільнення людини від влади зла безумовно необхідно. Тут Григорій Нісський виходить на проблему викуплення.

 

 

       

 

 

 

49