yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Віра та релігія->Содержание->ТРІАДОЛОГІЧНИХ СПОРІВ

Святоотецьке Богослівья IV століття

ТРІАДОЛОГІЧНИХ СПОРІВ

 

Четверте століття від Різдва Хрістового в історії християнського богослів'я по праву носить назву “золотого”. Воно подарувало Переданню Вселенської Церкви творіння святителів Афанасія Великого, трьох великих Кападокійців – святителів Василя Великого, Григорія Богослова, Григорія Нісського, св. Кирила Єрусалимського, славного вчителя пастирів і проповідника св. Іоана Златоуста. У цьому ж столітті зароджується могутня чернеча аскетична література, представлена творіннями преп. Антонія Великого, преп. Макарія Великого, авви Євагрія Понтійського, преп. Єфрема Сиріна. На Заході спалахують яскраві зірки латинської патристики – святителі Іларій Піктавійський, Амвросій Медіоланський, блаженний Єронім Стридонський.

Такий розквіт святоотецької писемності в IV столітті, серед представників якої перераховані тут лише найбільш видатні отці й учители  тоді єдиної християнської Церкви, був не випадковий. Рівноапостольний імператор Костянтин Великий, що здійснив державне визнання Церкви, забезпечив через це корінний поворот від переслідування християнської віри до її захисту. Але так склалося, що час великого тріумфу для Церкви став і часом великої скорботи і спокус. Брами пекла не здолали Церкву Христову в століття гоніння від язичників, наступи зовнішніх ворогів християнства захлинулися і затихнули, якщо не враховувати короткочасного невдалого виступу на політичній арені імператора Юліана Відступника; але підняли голови ніколи не дрімаючі внутрішні вороги християнства, озброєні псевдовченням – єрессю, що несе на собі й іудейські, й язичницькі пережитки, моральна сторона яких була пов'язана з бісівською гординею, а інтелектуальна – з однобічним захопленням постулатами платонічної, аристотелівської або стоїчної філософії.

У період, що передував першим Вселенським соборам і становленню догмата Св. Трійці, напередодні виникнення аріанской єресі християнське віровчення ще не було виражене в точних формулах, закріплених церковним авторитетом. Не було єдиного, загального символу віри, богослови користувалися різними термінологіями.

З прийняттям християнства Костянтином Великим імператорська влада зажадала формальної чіткості і недвозначної ясності в питаннях віри. Церква повинна була служити ідеологічною опорою Римської імперії, і світська влада не могла примиритися з внутрішньоцерковними розбратами. Останні спалахнули з новою силою  в першій чверті IV століття в Александрії з вини пресвітера Арія, вчення якого виявляє відчутний вплив, з одного боку, богословської системи Орігена, а з іншого боку – Антиохійської школи в особі Павла Самосатського і Лукіана.

Внутрішня боротьба за єдність віри й істину в Церкві зробила переважно полеміко-філософською з вираженим публіцистичним характером. Зброя в цій боротьбі – літературні творіння (послання, листи, трактати) і ораторське красномовство (проповіді, слова, бесіди, повчання) викликало до життя цілу плеяду богословських талантів – отців і вчителів Церкви, що відкрили нову епоху святоотецької літератури.

Зрозуміти мотивацію, причини, що спонукали вселенських вчителів Православ'я взятися за полемічне перо, можна лише при розкритті причин, які породили аріанске лжевчення. Зрозуміти, на якому богословському і філософському грунті стояли Арій і його послідовники, можна лише коротко розглянувши богословську панораму Східної Церкви попереднього століття…

 

 

 

 

5